СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ У ВАГІТНИХ ГРУПИ РИЗИКУ

Анотація

Післяпологові септичні ускладнення є однією з провідних причин материнської захворюваності та смертності, незважаючи на прогрес у антимікробній терапії, хірургічних технологіях та інфекційному контролі. Післяпологовий сепсис визначається як системна інфекційно-запальна реакція, що розвивається протягом 42 днів після завершення вагітності. Клінічний спектр включає ендометрит, інфекції ранової поверхні, ендометрит, параметрит, тазовий абсцес, перитоніт, септичний тромбофлебіт та сепсис і септичний шок. Складність діагностики зумовлена фізіологічними змінами після пологів, які можуть маскувати ранні симптоми інфекції, а також варіабельністю клінічних проявів залежно від збудника, локалізації процесу та імунної реактивності породіллі.
Мета роботи. Узагальнити сучасні дані щодо етіології, патогенезу, факторів ризику, діагностики та лікування післяродових септичних ускладнень, спираючись на сучасні міжнародні рекомендації та результати останніх досліджень.
Матеріал та методи дослідження. Наведено структурований аналіз основних форм післяпологових інфекцій, принципів ведення пацієнток, сучасних схем застосування антибіотиків, а також можливих хірургічних втручань. Особливу увагу приділено сучасним етіологічним факторам виникнення даного ускладнення та алгоритмам раннього виявлення сепсису, оцінці його тяжкості та сучасним тенденціям – впливу резистентності до антибіотиків, можливостям сучасної діагностики та впровадженню нових моделей. Пошук джерел був проведений у наукометричних базах PubMed, MEDLINE, Embase. Дослідження проведено глибиною 10 років.
Результати дослідження. Визначено ключові аспекти профілактики, що дозволяють мінімізувати частоту тяжких форм післяпологових інфекцій. Післяпологові септичні ускладнення є однією з провідних причин материнської смертності та тяжкої захворюваності у світі, незважаючи на постійний розвиток хірургічних технологій, інфекційного контролю та фармакотерапії. Їхній клінічний спектр охоплює ендометрит, ранові інфекції, параметрит, ендометрит, тазові абсцеси, перитоніт, септичний тромбофлебіт, а також важкі форми – сепсис і септичний шок. Особливу складність становлять поєднані інфекції та резистентні до антибіотиків інфекції, а також форми з блискавичним перебігом, що вимагають негайної інтенсивної терапії. У статті представлено сучасні дані щодо етіологічної структури післяродових інфекцій, основних факторів ризику, патогенетичних механізмів та діагностичних алгоритмів. Розглянуто ключові клінічні особливості післяпологового періоду, що ускладнюють раннє виявлення сепсису. Узагальнено сучасні підходи до лікування антибіотиками, включаючи емпіричні схеми, корекцію лікування відповідно до результатів мікробіологічних досліджень, принципи інфузійної та пероральної терапії. Особливу увагу приділено ролі хірургічного втручання, методикам контролю вогнища інфекції, алгоритмам ведення тяжких станів, інтенсивній підтримці. У роботі описано сучасні тенденції, зокрема зростаючу поширеність резистентності інфекцій до антибіотиків, нові діагностичні маркери, вдосконалення прогностичних моделей, можливості використання систем раннього попередження та штучного інтелекту. В статті наведено сучасні методи профілактики по зниженню розвитку септичних ускладнень, особливо після оперативних пологів.
Висновок. Післяродові септичні захворювання є однією з проблем акушерства. Рання діагностика, адекватне лікування, контроль за станом джерела інфікування та комплексна терапія є основними аспектами лікування. Сучасна діагностика та лікування дають можливість знизити частоту тяжких форм і запобігти ускладненням для матері.