Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ БАНКУ ДОНОРСЬКОГО ГРУДНОГО МОЛОКА ЛЬВІВСЬКОГО ПЕРИНАТАЛЬНОГО ЦЕНТРУ – ДОСВІД, ЩО МОТИВУЄ ДО ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ

М. Малачинська, М. Кісельова, О. Шлемкевич, Н. Вереснюк, Г. Коваленко — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Основним видом їжі для немовлят грудного віку, її «золотим стандартом», аргументовано вважається людське молоко. Допущені помилки у вигодовуванні дітей грудного віку залишають негативний вплив не тільки на фізичне здоров’я організму дитини, але й на його функцціональні можливості. Жодний замінник людського молока не може позмагатися із вмістом біологічно активних речовин, спорідних із симбіозом «мати-дитина».

Однак в медичному процесі виходжування передчасно народжених немовлят, хворих доношених новонароджених виникають ситуації, коли людське молоко є недоступне, при тому, що воно вкрай необхідне дитині. В таких випадках найкращою альтернативою материнського грудного молока є пастеризоване донорське грудне молоко, завдяки існуванню Банку донорського грудного молока є доступним у Львівському обласному перинатальному центрі. У цьому державному закладі охорони здоров’я успішно реалізується повний цикл надання неонатальної допомоги новонародженим відповідно до сучасних, найкращих світових стандартів. Одними із відображень сучасних науково-обґрунтованих стандартів вигодовування новонароджених дітей, які з різних причин не можуть вигодовуватись материнським людським молоком є функціонування Банку донорського людського молока, оснащення і робота якого, за сприяння Асоціації Банків грудного молока Польщі відповідає найвищим світовим стандартам.

Поширення інформації про діяльність Банку грудного молока вагітні жінки отримують на тематичних лекціях Академії батьківства. Там успішно реалізується персоніфікований підхід до кожної вагітної, потенційної донорки грудного молока, а також до кожної жінки, що народила живу дитину. Активна, змістовна консультативна робота з потенційними донорками людського молока слугує запорукою збільшення кількості бажаючих жінок бути донорами. Відбір донорок і забезпечення роботи Банку грудного донорського молока проводиться відповідно до положень клінічної настанови «Збирання, зберігання, транспортування, обробка та банкінг донорського жіночого молока», затвердженої на державному рівні в Україні у 2022 році.

Від початку роботи Банку донорського грудного молока з грудня 2022 року було зібрано 1254 л донорського грудного молока від 127 жінок-донорок. Найдовший період донорства склав 11 міс. За цей період донорка зібрала 50 л людського молока. А найбільша кількість донорського людського молока від однієї донорки за 1 міс склала 55 л.

Найчастіше донорське молоко використовувалось для дітей відділення постінтенсивного догляду новонароджених і виходжування передчасно народжених і хворих доношених новонароджених дітей. Загалом, близько ¼ частина дітей, народжених в перинатальному центрі щороку, починаючи з грудня 2022 року отримували донорське людське молоко.

У планах на перспективу Львівський перинатальний центр має забезпечення потреб у донорському людському грудному молоці усі відділення неонатологічного профілю Львівської області, що надають повний обсяг медичної допомоги передчасно народженим і доношеним новонародженим. Стратегічно важливу роль у забезпеченні донорським людським молоком здоров’я потребуючих новонароджених в часи воєнного сьогодення в Україні та глибокої демографічної кризи може відіграти створення і відкриття мережі Банків донорського людського молока.

СТАТЕВІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСИСТУЮЧОЇ ЛЕГЕНЕВОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

Т. Клименко, М. Кононович — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

На сьогодні передчасні пологи продовжують спричиняти негативні довгострокові наслідки для подальшої захворюваності та смертності немовлят. Недорозвинення легеневих судин на фоні недостатності антиоксидантної системи та хвороб раннього неонатального періоду призводять до розвитку персистуючої легеневої гіпертензії. Оскільки легенева гіпертензія – багатогранна патологія, що потребує систематичного підходу до діагностики та лікування, ми розглянули статеві аспекти менеджменту персистуючої легеневої гіпертензії у передчасно народжених дітей.

Мета дослідження. Підвищення ефективності ведення передчасно народжених дітей з персистуючою легеневою гіпертензією з асфіксією та респіраторним дистрес-синдромом на підставі розробки алгоритму диференційованого підходу до діагностики та лікування легеневої гіпертензії з урахуванням рівнів оксидативного стресу за визначенням 8-гідрокси-2-дезоксигуанозину в сечі та статевих відмінностей.

Матеріал та методи дослідження. У дослідження було включено 100 недоношених немовлят, народжених у терміні гестації 26/1–34/6 тижнів: І групу складали 50 дітей з респіраторним дистрес-синдромом, II групу - 50 дітей з респіраторним дистрес-синдромом у поєднанні з асфіксією при народженні. У I групі було 26 хлопчиків і 24 дівчинки, в II групі - 25 хлопчиків і 25 дівчаток.

За допомогою ехокардіографії всім новонародженим було проведено визначення наявності та ступеню тяжкості персистуючої легеневої гіпертензії в першу та на 3-5 добу життя, а 44 немовлятам в першу та на 3-5 добу життя методом імуноферментного аналізу проводилось кількісне визначення рівня 8-гідрокси-2-дезоксигуанозину (нг/мл).

Дослідження виконано з дотриманням вимог біоетики в рамках планової науково-дослідної роботи кафедри педіатрії №3 та неонатології Харківського національного медичного університету (№ держреєстрації 0122U000025).

Результати дослідження. Встановлено гендерні відмінності легеневої гіпертензії у передчасно народжених дітей з респіраторним дистрес-синдромом: рівні середнього тиску у легеневій артерії були достовірно нижчі у дівчаток в обох групах, незважаючи на обтяжуючий вплив перинатальної асфіксії. Визначено, що в обох групах новонароджених к 3-5 добі життя кількість випадків легкого ступеня персистуючої легеневої гіпертензії перевищувала у дівчаток, що спостерігалось за рахунок більшої частки випадків персистуючої легеневої гіпертензії помірного та тяжкого ступеня у хлопчиків. За результатами аналізу випадків ускладнень неонатального періоду було встановлено більшу кількість епізодів бронхолегеневої дисплазії, внутрішньошлуночкових крововиливів II-IV ступеню, ретинопатії недоношених I-III стадії, уражень слуху (тест не пройдено), анемії передчасно народжених дітей, гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи II-III ступеню у передчасно народжених хлопчиків обох груп. Встановлено кореляцію між вмістом 8-гідрокси-2-дезоксигуанозину в сечі як біомаркеру оксидативного стресу у передчасно народжених дітей з середнім тиском у легеневій артерії в першу та на 3-5 добу життя. Рівні 8-гідрокси-2-дезоксигуанозину в сечі на 3-5 добу життя достовірно вищі у хлопчиків обох груп. До створеного алгоритму диференційованого підходу до менеджменту персистуючої легеневої гіпертензії входить розрахований діагностичний коефіцієнт чоловічої статі дитини (I=1,04) як предиктора розвитку легеневої гіпертензії тяжкого ступеня к 3-5 добі життя.

Висновки. 1. В першу добу життя у передчасно народжених хлопчиків персистуюча легенева гіпертензія вираженого та тяжкого ступенів зустрічається в 3 рази частіше ніж у дівчаток в ранньому неонатальному періоді, а на 3-5 добу життя – в 4 рази частіше. 2. Перинатальна асфіксія погіршує перебіг персистуючої легеневої гіпертензії у дітей респіраторним дистрес-синдромом, більшою мірою у передчасно народжених хлопчиків, що пов’язано з особливостями компенсації до впливу оксидативного стресу при народженні. 3. У розробленому алгоритмі диференційованого підходу до менеджменту персистуючої легеневої гіпертензії потрібно враховувати, що діагностичний коефіцієнт у новонароджених чоловічої статі дорівнює I=1,04, і є предиктором розвитку персистуючої легеневої гіпертензії тяжкого ступеня к 3-5 добі життя.

ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОКЛІТИННОГО ЕНЕРГЕТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ПРООКСИДАНТНОЇ ТА АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ ЗА УМОВ ПОЛОГОВОГО СТРЕСУ У ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

О. Годованець, Ю. Нечитайло — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Особливості адаптації та стану здоров’я дітей від народження залежать від здатності регулюючих систем організму щодо пристосування до умов позаутробного існування. Морфо-функціональна незрілість при передчасному народженні є предиктором розвитку порушень адаптації. Несприятливий вплив перинатальної гіпоксії спричиняє розвиток перинатальної патології, що потребує розуміння патофізіологічних механізмів для призначення своєчасних діагностичних та лікувальних заходів.

Мета дослідження. Визначити контрольні показники внутрішньоклітинного енергетичного обміну, прооксидантної системи та системи антиоксидантного захисту організму у дітей гестаційним віком 34-36/6 тижнів, за умов задовільної адаптації при народженні.

Матеріали і методи дослідження. Проведено клініко-лабораторне дослідження 50 дітей гестаційним віком від 34 до 36/6 тижнів, які мали задовільний стан при народженні. Додаткові лабораторні дослідження включали показники: енергетичного обміну (гліцерол-3-фосфатдегідрогеназа, сукцинатдегідрогеназа, НАДН-дегідрогеназа лімфоцитів крові; лактат, піруват сироватки крові; коефіцієнт аеробного дихання, коефіцієнт електронно-транспортного ланцюга); прооксидантної системи (малоновий альдегід, окиснювальна модифікація білків плазми крові); антиоксидантної системи захисту організму (каталаза, церулоплазмін, HS-групи, глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа, глутатіонпероксидаза, глутатіонредуктаза, глутатіон-S-трансфераза). Дослідження проведено із дотриманням положень про права людини та біомедицину (протокол наукового дослідження від 12.09.2015 р.) На участь у дослідженні отримана інформована згода батьків дитини. Статистична обробка проведена з використанням ліцензованих програм «Statistica» (StatSoft Inc., Version 7), Microsoft Excell (AtteStat, Version 12.5) та MedCalc Software (Version 16.1). Порівняння кількісних показників з нормальним розподілом проведено з використанням t-критерію Стьюдента, вірогідність відмінностей вважалася статистично значущою при р<0,05. Дослідження проведені в рамках планових науково-дослідних робіт кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини Буковинського державного медичного університету.

Результати та їх обговорення. Проведено аналіз клінічних особливостей адаптації новонароджених гестаційним віком 34 до 36/6 тижнів. Незважаючи на наявність соматичної патології, факторів ризику з боку матері під час вагітності та пологів, стан дітей при народженні оцінювався у межах 8-10 балів. Відповідно становлення функції зовнішнього дихання, серцево-судинної системи та інших систем органів проходило задовільно, що свідчило за фізіологічний характер відповіді основних регулюючих систем організму. Проведено аналіз показників внутрішньоклітинного обміну, зокрема внутрішньоклітинного енергетичного забезпечення, прооксидантної та антиоксидантної системи захисту, які можна використовувати у якості контрольних для оцінки тяжкості метаболічних порушень у передчасно народжених дітей за умов гіпоксії при перинатальній патології. Своєчасне виявлення змін на субклінічному рівні дозволить провести корекцію терапевтичних заходів для попередження розвитку клінічних проявів дизадаптації в неонтальному періоді, що сприятиме розвитку віддалених наслідків гіпоксичного ураження у подальшому періоді розвитку.

Висновки: 1. Показники внутрішньоклітинного енергетичного обміну, прооксидантної та антиоксидантної системи захисту можуть бути рекомендовані для підтвердження норм фізіологічної адаптації організму у передчасно народжених дітей. 2. Діагностика дисметаболічних змін на клітинному рівні сприятиме своєчасному виявленню патології на субклінічному етапі її розвитку, що дозволить обгрунтувати відповідну корекцію терапевтичних заходів. 3. Виявлення порушень обміну речовин за умов гіпоксії при передчасному народженні спрямовано на попередження віддалених наслідків перинатальної патології у подальші роки життя.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ ТА МЕДИЧНИХ ФАКТОРІВ НА ТРИВАЛІСТЬ ГРУДНОГО ВИГОДОВУВАННЯ

Л. Мельничук, А. Дячук, О. Макарова — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Обсяги виключно грудного вигодовування залишаються низькими у всьому світі. Лише 36% дітей віком до 6 місяців отримують виключно грудне вигодовування. Все більше досліджень показують, що батьки знаходяться під впливом багатьох соціальних та медичних факторів, які впливають на рішення про годування дитини.

Мета дослідження - проаналізувати вплив соціальних і медичних факторів на успішність та тривалість грудного вигодовування.

Матеріал та методи дослідження. Проведено опитування 96 жінок-годувальниць з різними видами вигодовування дитини за допомогою створеної Google форми. Питання анкети включали 24 пункти: вік жінки, соціальний статус, дотримання стратегії підтримки грудного вигодовування на різних етапах медичного супроводу, труднощі прикладання до грудей, знання переваг грудного вигодовування, вплив медичних працівників на рішення щодо вигодовування, тощо. При виконанні наукової роботи передбачено збереження основних принципів щодо проведення біомедичних досліджень. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою методів варіаційної статистики, вираховували середню арифметичну вибірки(М), стандартну помилку середньої арифметичної (m). Проведено кореляційний аналіз, визначили, чи існує взаємозв'язок між змінними, а також оцінили його силу та напрямок. При оцінці значимості різниці між середніми величинами вираховували t-критерій Стьюдента.

Результати. За даними активного опитування матерів, 66,7% дітей вигодовувались до 6 місяців грудним молоком, що відповідає даним статистичних звітів закладів у м. Чернівцях (69,3%, p>0,05). Найбільша тривалість грудного вигодовування спостерігалась у групі службовців (18,00±2,27 міс.) та жінок без постійного місця роботи (15,00±5,09 міс.), найменша – у жінок-підприємців (11,14±3,83 міс.). У вікових групах жінок тривалість грудного вигодовування була більшою у жінок 31-35 років, найменшою - 21-30 років. Сильні позитивні кореляційні зв’язки існують між тривалістю грудного вигодовування та наявністю навчання з питань грудного вигодовування (r=0,69; p<0,005), соціальною групою жінки (r=0,73; p>0,005), сильні негативні кореляції виявлено між тривалістю грудного вигодовування та використанням замінників грудного молока у перші доби (r=-0,62; p<0,005), труднощами прикладання до грудей (r=-0, 70; p<0,005).

Висновок. Стратегія підтримки грудного вигодовування потребує навчання медичних працівників та жінок на етапах вагітності, перших діб перебування в пологових стаціонарах та подальших етапах медичного супроводу для уникнення проблем та відмови від грудного вигодовування.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГОСТРОГО УРАЖЕННЯ НИРОК І ПЕЧІНКИ В РАННЬОМУ НЕОНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ У НЕДОНОШЕНИХ НОВОНАРОДЖЕНИХ

О. Оболонська, Л. Вакуленко — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Гостре ураження нирок та гостра печінкова недостатність є поширеними й потенційно небезпечними ускладненнями у новонароджених, які знаходяться на лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Потребують аналізу дані щодо шкідливого впливу гострого ураження нирок на функцію печінки та розвиток гострої печінкової недостатності у недоношених новонароджених, особливо з гемодинамічно значущою відкритою артеріальною протокою.

Мета. Аналіз факторів ризику та частоти ураження печінки у недоношених новонароджених, які мали гостре ураження нирок у ранньому неонатальному періоді.

Матеріали і методи дослідження. У ході дослідження проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 74 недоношених новонароджених дітей, які перебували на лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії для новонароджених. До обстежуваних пацієнтів застосовано комплекс загальноклінічних, біохімічних, імуноферментних, інструментальних методів, а також визначення рівня біомаркеру – ліпокалін-2, асоційованого з желатиназою нейтрофілів (Neutrophil gelatinase–associated lipocalin – NGAL) в сечі, статичний аналіз. Проведений розподіл хворих залежно від розвитку гострого ураження нирок, діагностика та стратифікація ступеня тяжкості якого виконувалась за критеріями неонатальної модифікації KDIGO. Гостру печінкову недостатність діагностували згідно з рекомендацією Pediatric Acute Liver Failure Study Group: протромбіновий час ≥20 секунд після введення вітаміну K або значення показника Міжнародного нормалізованого співвідношення ≥2 Од). Наукові дослідження виконані з дотриманням положень GCP (1996 рік), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (від 4 квітня 1997 р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових досліджень за участю людини (1964-2008 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. (із змінами, Наказ МОЗ України № 523 від 12.07.2012 р.). Статистична обробка результатів проведена з використанням програмного забезпечення «STATISTICA» (StatSoft Inc., USA, Version 10). Порівняння кількісних показників з нормальним розподілом проведено з використанням t-критерію Стьюдента, вірогідність відмінностей вважалася статистично значущою при р<0,05.

Результати. Гостре ураження нирок виявлено у 36,5% обстежених недоношених дітей загалом і в 61,9% дітей з гемодинамічно значущою відкритою артеріальною протокою. Ознаки гострої печінкової недостатності найчастіше виявлялись на 5 добу і складали 79,3% дітей з гострим ураженням нирок, втричі частіше (р<0,05) при його тяжкому перебігу і в 4,2 рази частіше ,ніж за дітей без ознак гострого ураження нирок (р<0,05). При кореляційному аналізі рівень креатиніну крові на 3-ю та 10-у добу прямо залежав від розвитку гострої печінкової недостатності (ρ=0,496, р˂0,05 і ρ=0,456, р˂0,05, відповідно). А розвиток гострої печінкової недостатності підсилював тяжкість гострого ураження нирок в 3,4 рази (р<0,05). Підвищення рівня білірубіну до цифр, які свідчили про потребу фототерапії, прямо корелювало з розвитком гострого ураження нирок (ρ=0,544, р˂0,05). Епізоди гіпоглікемії та потреба в додатковій її корекції прямо корелювали з тяжкістю гострого ураження нирок та його тривалістю (ρ=0,349, р˂0,05 і ρ=0,556, р˂0,05, відповідно). Крім того, діти мали також схильність до лактатацидозу у 78%. Діагностична здатність NGAL сечі щодо гострого ураження нирок у недоношених дітей склала 229,7±94,82 (208,5; 176-297,3). При концентрації NGAL в сечі, що дорівнювала 249,0±113,27 (210; 185,5-302) шанси щодо розвитку гострої печінкової недостатності у дітей збільшувались у три рази (р˂0,05). Підвищення рівня NGAL у сечі було незалежним прогностичним фактором 28-денної смертності. Всі 6 дітей з рівнем NGAL сечі вище 250 мкг/л, на жаль, мали тяжке гостре ураження нирок та ознаки гострої печінкової недостатності і загинули в неонатальному періоді. Аналіз перинатального анамнезу обстежених недоношених дітей виявив статистично значущий зв’язок щодо гострим ураженням нирок та гострою печінковою недостатністю у тих дітей, матері яких мали захворювання нирок в анамнезі, хронічні вогнища інфекції, хоріоамніоніт.

Висновки. Гостре ураження нирок виявлено у 36,5% обстежених недоношених дітей загалом і у 61,9% дітей з гемодинамічно значущою відкритою артеріальною протокою. Ознаки гострої печінкової недостатності найчастіше виявлялися на 5 добу і складали 79,3% дітей з гострим ураженням нирок, що було втричі частіше при його тяжкому перебігу і в 4,2 рази частіше в порівнянні з дітьми без ознак гострого ураження нирок.

Розуміння впливу ниркової недостатності на функцію печінки може допомогти вирішити проблеми ранньої діагностики, управління та профілактики гострої печінкової недостатності. Належне спостереження нефролога та гематолога, а також ідентифікація ранніх проявів патологічних станів за допомогою біомаркерів є необхідними для запобігання ускладнень, спричинених складним і потенційно небезпечним порочним колом нирково-печінкової взаємодії.

ГЕН БІЛКА ТЕПЛОВОГО ШОКУ 70-2 (rs1061581) АСОЦІЮЄ З РОЗВИТКОМ ГОСТРИХ СЕРЕДНІХ ОТИТІВ У ДІТЕЙ

Л. Сидорчук, О. Саковець — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Гострий середній отит (ГСО) є одним із найпоширеніших дитячих захворювань у світі. Вражаючи мільйони дітей/підлітків щороку, ГСО створює серйозну проблему для охорони здоров’я. Незважаючи на те, що основні механізми розвитку ГСО відомі, молекулярні та генетичні особливості патогенезу захворювання потребують вивчення.

Мета дослідження. Встановити роль A1267G поліморфізму гена HSP70-2 (rs1061581) у розвитку ГСО у дітей, а також оцінити моделі успадкування захворювання та ризики тяжкості перебігу ГСО в когорті.

Матеріал та методи. У проспективному когортному дослідженні взяли участь 95 дітей із ГСО віком від 7 до 18 років. Серед обстежених дітей було 34,74% (n=33) дівчаток та 65,26% (n=62) хлопчиків. Дослідження проводили із дотриманням усіх вимог GCP, GLP, біомедичної етики щодо наукових медичних досліджень за участю людини. Інформовану згоду на участь у дослідженні підписали батьки кожної дитини. Учасників розподілили за віком (7-11 років (n=81) та 12-18 років (n=14)); тяжкістю ГСО (тяжкий – 45,26% (n=43), нетяжкий – 54,74% (n=52)), видом запалення слизових оболонок (катаральний – 52,63% (n=50), гнійний – 47,37% (n=). 45)). Контрольну групу склали 50 практично здорових дітей: 20 дівчаток (40,0%) і 30 хлопчиків (60,0%). За віком групи не відрізнялися (p>0,05). Поліморфізм гена HSP70-2 (rs1061581) досліджено методом якісної полімеразної ланцюгової реакції. Ризик оцінювали за відношенням ризику (RR) і шансів (OR) із 95% довірчим інтервалом (CI).

Результати. Мутація гена білка теплового шоку HSP70-2 (rs1061581) у дітей-мешканців Північної Буковини із ГСО зустрічається із частотою 35,79% (8,42% у гомозиготному стані), що на 11,79% частіше, ніж у практично здорових дітей (c²=4,20; р=0,04). Розподіл генотипів 1267G>A поліморфізму гена HSP70-2 (rs1061581) у когорті обстежених загалом відповідає закону популяційної рівноваги Hardy-Weinberg (c²=1,36; р=0,243) і за частотою алелей не відрізняється від середнього показника для європеоїдних популяцій (Р_А=0,24-0,36; Р_G=0,64-0,76). Бінарна логістична регресія встановила ймовірність розвитку ГСО у дітей-носіїв А-алеля в рамках домінантної та адитивної моделей (OR=2,01; 95%CI: 1,01-4,06; p=0,05 та OR=2,01; 95%CI: 1,10-3,77; p=0,03) із найнижчим коефіцієнтом позавибіркового передбачення Акайке (КА=16,67 і 15,33).

Епідеміологічний аналіз підтвердив збільшення ризику появи ГСО у дітей-носіїв A-алеля гена HSP70-2 (rs1061581) майже удвічі (OR=1,76; OR 95%CI: 1,02-3,05; p=0,026) за найнижчих шансів у власників G-алеля, особливо у гомозиготному стані (OR=0,50; OR95%CI: 0,25-0,99; p=0,035). Окрім того, ймовірність тяжкого ГСО зростає у понад 7 разів за гнійних виділень із вуха у віці 7-11 років (OR=7,29; OR 95%CI: 1,44-37,01; р=0,045) із низькими шансами на його розвиток в пубертатному віці (12-18 років) (OR=0,14; OR 95%CI: 0,03-0,70; p=0,019).

Висновки. А-алель гена HSP70-2 (rs1061581) збільшує ризик ГСО майже удвічі в обстеженій когорті дітей. Ризик важкого перебігу ГСО зростає більш ніж у 7 разів за гнійних виділень із вуха у віці 7-11 років.

МОДЕЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ МАТЕМАТИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ХІРУРГІЧНОГО ДОСТУПУ ПРИ ШКІРНО-ПІДШКІРНО-ФАСЦІАЛЬНОМУ КЛАПТІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З ПІЛОНІДАЛЬНИМ СИНУСОМ

О. Боднар, Р. Рандюк — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Пілонідальний синус залишається актуальною проблемою хірургії через високу частоту рецидивів (13,3–95,2%), післяопераційні ускладнення (4,2–25,0%) і тривалий термін лікування (30–70 днів). Відсутність єдиної загальноприйнятої тактики лікування обумовлює необхідність пошуку оптимальних хірургічних методів. Одним із перспективних підходів є шкірно-підшкірно-фасціальна пластика з використанням ротаційного лоскуту. Ця методика сприяє мінімізації натягу тканин і перерозподілу м’яких тканин у ділянці крижово-куприкової складки.

Мета дослідження. Створити математичну модель обґрунтування форми та параметрів оперативного доступу при лікуванні пілонідальної хвороби методом шкірно-підшкірно-фасціальна пластики з програмним рішенням.

Матеріали та методи. Проаналізовано 50 випадків пілонідального синусу у дітей, які знаходились на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська дитяча клінічна лікарня» м. Чернівці, за період 2020-2023 рр., віком від 15 до 18 років. Пацієнти були поділені на дві групи: група І – діти прооперовані класичним методом (видалення пілонідального синусу з підшиванням країв рани до крижово-куприкової фасції) (n-35) та група ІІ – втручання методом шкірно-фасціальної пластики з використанням власної математичної моделі (n-15). Аналізували терміни загоєння, інтенсивність больового синдрому (за візуальною аналоговою шкалою), тривалість оперативного втручання, тривалість госпіталізації, наявність ускладнень.

Результати. Розроблена математична модель ґрунтується на геометричному аналізі та оптимізації форми розрізу для мінімізації площі висічення при збереженні адекватного покриття патологічних норицевих отворів. Використано метод побудови оптимального дельтоподібного чотирикутника замість традиційного ромба. Враховано просторове розташування патологічних ходів та можливість ротаційного закриття дефекту. Оптимізовано розташування основного розрізу для мінімізації натягу тканин, що зменшує ризик післяопераційних ускладнень. Інтенсивність болю на першу добу у групі І була більш ніж удвічі нижчою, ніж в групі класичного лікування. На другу та третю добу інтенсивність болю була майже на 70% меншою у групі шкірно-підшкірно-фасціальної пластики порівняно з групою ІІ. Тривалість госпіталізації у групи шкірно-підшкірно-фасціальної пластики була на 17% коротшою, ніж в групі ІІ, тривалість болю була нижчою на 40% а кількість ускладнень була нижчою в 3,75 рази. Час заживлення був втричі нижчим у групі І.

Висновки. За розробленою моделлю просторового обґрунтування форми та параметрів оперативного доступу при пілонідальному синусі показано доцільність використання дельтоподібних розрізів, параметри яких визначаються розташуванням зовнішніх отворів норицевих ходів по відношенню до міжсідничної складки. Контур операційної рани з чітко визначеними геометричними параметрами розрахованого об’єкту дозволяє виконувати найбільш оптимізовані пластичні оперативні втручання при видаленні пілонідальної кісти, що покращує якість та наслідки лікування. Даний спосіб дозволяє зменшити інтенсивність на 70% та тривалість болю на 40% у дітей в післяопераційному періоді. При застосуванні цього способу кількість ускладнень знижується в 3,75 рази, а тривалість госпіталізації скорочується на 17%. Також він скорочує час заживлення рани втричі, що дозволяє рекомендувати шкірно-підшкірно-фасціальну пластику з розрахунками за допомогою математичної моделі як метод вибору при лікування пілонідального синусу.

ПОКАЗНИКИ КЛІТИННОГО ІМУНІТЕТУ У НОВОНАРОДЖЕНИХ З ГЕМОЛІТИЧНОЮ ХВОРОБОЮ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОЇ ФЕТАЛЬНОЇ ХІРУРГІЇ

У. Джабборов, К. Хаматов — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Одним із найбільш серйозних ускладнень вагітності у жінок є гемолітична хвороба плода та новонародженого, яка розвивається внаслідок розпаду еритроцитів у плода під впливом антирезусних антитіл матері.

Мета дослідження: оцінити такі фактори клітинного імунітету, як CD3+ основні Т-лімфоцити, CD4+ Т-хелпери, CD8+ Т-супресори, CD16+ Т-кілери, CD20+ В-лімфоцити та імунорегуляторний індекс, у пуповинній крові новонароджених з гемолітичною хворобою, спричиненою резус-конфліктом, у вагітних жінок та які проходили лікування в антенатальний період шляхом внутрішньоутробного, внутрішньосудинного переливання крові плоду.

Матеріали і методи. Дослідження проводились у Республіканському перинатальному центрі у 2024 році. У дослідженні взяли участь 50 новонароджених, які були розподілені на 3 групи. 1-ша основна група — 20 новонароджених із гемолітичною хворобою, яким у внутрішньоутробному періоді виконано оперативне втручання «внутрішньоутробна внутрішньосудинна гемотрансфузія плоду», 2-га група порівняння — 20 новонароджених із гемолітичною хворобою, яким у внутрішньоутробному періоді не проводились операції на плоді, 3-я контрольна група — 10 здорових новонароджених. Всі імунологічні дослідження проводилися в Інституті імунології Академії наук Республіки Узбекистан.

Висновки . Внутрішньоутробне внутрішньосудинне переливання крові плоду не тільки покращує гематологічні показники крові плода, але й покращує показники клітинного імунітету, зокрема сприяє збільшенню кількості Т-лімфоцитів, що сприятливо впливає на Т-клітинний імунітет і запобігає формуванню імунодефіцитного стану при народженні.

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНЕ ЗІСТАВЛЕННЯ ЗМІН У СИСТЕМІ « МАТИ-ПЛАЦЕНТА- ПЛІД-НОВОНАРОДЖЕНИЙ» ПІД ВПЛИВОМ COVID-19 ПРОТЯГОМ ВАГІТНОСТІ

Т. Знаменська, Т. Задорожна, О. Мельник, Ю. Бондаренко, Ю. Марушко — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

COVID-19 є глобальною медико-соціальною проблемою лікарів різних спеціальностей. SARS-COV-2 інфекція може впливати на перебіг вагітності у жінок, пренатальний стан плода та адаптацію новонародженої дитини після народження. Специфічний симптомокомплекс проявів під впливом дії вірусу SARS-COV-2 на організм вагітної, призводить до значних змін плацентарного кровообігу та порушує послідовний розвиток плода та адаптацію новонародженого.

Мета дослідження: Проведення клініко-морфологічного дослідження змін у системі «мати-плацента-плід-новонароджений» у матерів, що перенесли COVID-19 під час вагітності.

Результати та їх обговорення: Ретроспективно-проспективне дослідження проводилося на базі ДУ протягом 2021–2023 рр. ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України». Всього в дослідженні взяли участь 141 вагітна жінка: основну групу склали 116 вагітних, які перехворіли на COVID-19 в залежності від триместру вагітності (група І-ІІІ), контрольна група склала 25 здорових жінок. Проведено морфологічне дослідження їхніх плацент та новонароджених відповідно до біоетичних вимог Гельсінської декларації. Всі жінки основної групи мали певні проблеми під час вагітності та формували відповідні фактори ризику для народження їхніх немовлят. У плацентах жінок з перенесеним COVID-19, переважно в 1 та 3 триместрах вагітності, діагностовано ознаки плацентарної дисфункції, передчасного дозрівання з гіпо/гіперплазією, петрифікацією, деструкцію судин та тромбозом. Порушення постнатальної адаптації було встановлено у дітей, переважно в І та ІІІ основних груп, при р = 0,018. Діти цих груп частіше народжувались в середньо-тяжкій та тяжкій асфіксії, р = 0,011; респіраторні порушення мали в 2,4 рази частіше діти ІІІ групи та потребували інтенсивної терапії, p = 0,015. Постгіпоксична кардіопатія діагностована у кожної 3 дитини з цих груп, р = 0,016. Гіпоксично-ішемічна енцефалопатія, р = 0,005, СЕК та ВШК за даними нейросонографії у 2,8 рази та 1,9 рази частіше виявлялися у новонароджених І та ІІІ груп. Були виявлені запальні зміни внутрішніх органів у дітей основної групи.

Висновок: Результати проведених досліджень свідчать про необхідність вивчення механізму передачі інфекції від матері до дитини, змін фето-плацентарного бар’єру та характерних порушень перебігу неонатального періоду у дітей від матерів, що перехворіли на COVID-19.

ВПЛИВ ПРОФІЛАКТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ВАГІТНИХ ІЗ ПІДВИЩЕНИМ РИЗИКОМ ПРЕЕКЛАМПСІЇ НА НАЯВНИЙ ДИСБАЛАНС ПРО- ТА ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЦИТОКІНІВ, АКТИВНІСТЬ INOS ТА АРГІНАЗИ

В. Ващенко — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Частота вагітностей, що перебігають з прееклампсією, становить 5-10%, як причина материнської смертності вони займають 3-4 місце. У разі наявності цитокінового дисбалансу із переважанням продукції прозапальних цитокінів формується системна ендотеліальна дисфункція, при якій неповноцінна інвазія трофобласту в спіральні артерії матки сприяє виникненню різноманітних гестаційних ускладнень.

Мета і завдання дослідження: вивчити рівень про- і протизапальних цитокінів та активності індуцибельної NO-синтази і аргінази в слизі цервікального каналу у вагітних із підвищеним ризиком виникнення прееклампсії; оцінити ефективність застосованого лікування у збалансуванні цитокінової рівноваги та нормалізації обміну оксиду азоту.

Матеріал і методи дослідження. Для вирішення поставленої мети були обстежені 110 вагітних, з яких 28 жінок склали контрольну групу (КГ) (здорові вагітні); 82 жінки - основну групу (ОГ) (це були жінки групи підвищеного ризику прееклампсії за анамнестичними факторами та із зменшенням току крові в спіральних артеріях матки, які кровопостачають плаценту, в 18-20⁺⁶ тижнів вагітності). Серед вагітних основної групи 33 не отримували удосконалену вторинну профілактику прееклампсії (ОГ-І), а 49 вагітних (ОГ-ІІ)- приймали метформін, вітамін D³ та кверцетин з повідоном. Забір цервікального слизу виконувався стерильною щіточкою, яку поміщали в 2 мл 0,2М трис-буферного розчину (pH=7,4) і зберігали в замороженому вигляді. Вміст про- та протизапальних цитокінів (INF-γ,TNF-α, IL-10) досліджували з використанням відповідних стандартних комерційних наборів реагентів згідно з інструкціями виробника. Активність індуцибельної NO-синтази в слизі цервікального каналу визначали, віднімаючи показники активності конститутивних ізоформ (cNOS) із загальної активності NO-синтази. Активність аргінази визначали за різницею концентрацій L-орнітину до і після інкубації при t=37,0°С. Отримані показники виражали в мкмоль/хв./на 1г білка цервікального слизу. Дослідження проведено із дотриманням положень про права людини та біомедицину. Обробку результатів дослідження проводили методами математичної статистики з розрахунком середніх вибіркових значень (М), дисперсії (σ) та помилок середніх значень (m), оцінкою критерію Ст’юдента за допомогою статистичної програми «STATISTICA» («StatSoft Inc.», США). Стаття є фрагментом ініціативної НДР кафедри акушерства та гінекології №2 Полтавського державного медичного університету «Оптимізація підходів до ведення вагітності у жінок груп високого ризику по виникненню акушерської та перинатальної патології» (№ держреєстрації 0122U201228, термін виконання 2022-2027рр.).

Результати та їх обговорення. У вагітних з групи підвищеного ризику виникнення прееклампсії, які не отримували профілактичного лікування (ОГ-І), виявлено збільшення вмісту прозапальних цитокінів у цервікальному слизі; рівень же протизапального цитокіну IL-10 в ОГ-І достовірно знижувався. Активність іNOS в цервікальному слизі в ОГ-І значно зросла, тоді як активність аргінази порівняно з контролем достовірно знижувався. Виявлені достовірні кореляції між активністю іNOS, з одного боку, і рівнем в цервікальному слизі TNF-α (r=0,77; Р0,001) та IFN-γ (r=0,55;Р0,01), з другого боку. Знайдена позитивна кореляція між зниженням рівня IL-10 та падінням активності аргінази в цервікальному слизі (r=0,56; Р0,02), а також негативна кореляція між збільшенням активності іNOS та зменшенням активності аргінази (r=-0,43; Р0,05). У жінок ОГ-ІІ, які прийняли курс профілактичного лікування, порівняно з ОГ-І, відбулося зменшення рівнів прозапальних цитокінів в цервікальному слизі: IFN-γ в 1,2 рази, TNF-α –в 1,8 рази. Вміст протизапального цитокіну IL-10 при цьому достовірно зростав (в 1,5рази). Застосування профілактичної терапії знизило активність іNOS в цервікальному слизі в 1,9 рази, а активність аргінази зросла в 1,6 рази. Клінічно профілактичне лікування дозволило знизити частоту виникнення прееклампсії в півтора рази і та 1,8 рази зменшити перинатальну смертність.

Висновки: У жінок групи підвищеного ризику виникнення прееклампсії, які не отримували профілактичного лікування, в 28-34 тижні вагітності виявлено зростання у цервікальному слизі рівнів прозапальних цитокінів IFN-γ та TNF-α при зниженні концентрації протизапального цитокіну IL-10; відзначалося підвищення активності іNOS при зниженні активності аргінази. У жінок ОГ-ІІ, які прийняли курс профілактичного лікування, було виявлено зменшення концентрації прозапальних цитокінів в цервікальному слизі, а вміст протизапального цитокіну IL-10 достовірно зростав; констатовано зниження активності іNOS в цервікальному слизі при збільшенні активності аргінази. Клінічно профілактичне лікування дозволило знизити частоту виникнення прееклампсії в півтора рази і в 1,8 рази зменшити перинатальну смертність.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИСПАЙКОВИХ ПРЕПАРАТІВ У ВАГІТНИХ ЖІНОК ПРИ ЗАЩЕМЛЕНИХ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ГРИЖАХ І ПРИ ГОСТРІЙ СПАЙКОВІЙ ТОНКОКИШКОВІЙ НЕПРОХАДНОСТІ

С. Телемуха, О. Пиптюк, І. Дідух — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Спайкова хвороба очеревини є однією зі складних і невирішених проблем хірургії. Кількість хворих постійно зростає, що обумовлено збільшенням кількості та обсягів оперативних втручань на органах черевної порожнини.

Мета – вивчити та порівняти результати лікування вагітних жінок зі спайками очеревини після невідкладних оперативних втручань, при яких проводили роз’єднання спайок і використовували препарат гіалуронової кислоти.

Матеріали і методи. За період з 2012 по 2024 рр. обстежено та проліковано 80 вагітних жінок із спайковою хворобою, які перенесли роз’єднання спайок, віком від 21 до 42 років. Хворих розподілено на наступні групи: 1) контрольна – 20 хворих, яким проведено ургентне оперативне лікування, роз’єднання спайок та консервативне лікування загальноприйнятими методами при защемлених післяопераційних грижах; 2) друга група – 20 пацієнтів, яким проведено оперативне втручання у зв’язку із защемленими вентральними грижами та роз’єднання спайок із застосуванням препарату гіалуронової кислоти; 3) третя група – 20 пацієнтів, яким проводили терміновий ентероліз без застосування препарату гіалуронової кислоти, з гострою спайковою тонкокишковою непрохідністю; 4) четверта група – 20 хворих, яким проводили терміновий ентероліз із застосуванням препарату гіалуронової кислоти, з гострою спайковою тонкокишковою непрохідністю.

Результати. У другій групі після оперативного втручання і застосування препарату гіалуронової кислоти отримані добрі найближчі та віддалені результати з терміном спостереження до 6 років. Однак у четвертої групи пацієнтів після термінового ентеролізу та застосування препарату спостерігається поліпшення найближчих результатів, але віддалені результати практично не відрізнялися від третьої групи пацієнтів.

Висновки. Доведено, що гіалуронова кислота ефективна при лікуванні спайок під час операцій у пацієнтів з післяопераційними грижами. Однак гіалуронова кислота не ефективна в екстрених операціях при гострій спайковій кишковій непрохідності. Досягти кращих результатів можливо при комплексному підході до профілактики та лікування спайкової хвороби очеревини, застосуванні сучасних і нових протиспайкових препаратів.

МОРФОМЕТРИЧНІ ПАРАМЕТРИ ХОРІАЛЬНИХ ВОРСИНОК ПЛАЦЕНТИ ПРИ ПОЛОГАХ ПІСЛЯ 40 ТИЖНІВ

О. Козар — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Плацента є основним органом, що забезпечує життєдіяльність плода під час вагітності. Вивчення морфометричних характеристик ворсин хоріона дозволяє краще зрозуміти зміни, що відбуваються в плаценті на пізніх термінах вагітності.

Мета. З’ясувати відсоткове співвідношення хоріальних ворсинок плаценти при пологах після 40 тижнів.

Матеріали і методи. Матеріалом для дослідження послужили 60 препаратів плаценти людини, отримані в результаті пологів: основна група - 30 препаратів плаценти (пологи після 40 тижнів вагітності), група порівняння – 30 препаратів плаценти (пологи, які відбулись у терміні 37-40 тижнів гестації). Для дослідження було вибрано комплекс класичних методів морфологічного дослідження: морфометрія, препарування, фотодокументування. Для аналізу цифрових копій зображень використовували легальну копію спеціалізованої комп'ютерної програми ImageJ v1.53t. Отримані цифрові дані обробляли статистичними методами. Нормальність розподілу за критерієм Шапіро-Уілкі не відхилялася (р=0,05). Схвалення Комісії з питань біоетики Буковинського державного медичного університету (протокол №1 від 21.09.2023 року). Дослідження виконувалися у межах виконання НДР кафедри акушерства та гінекології Буковинського державного медичного університету (м. Чернівці, Україна).

Результати дослідження. Було оцінено відсоткове співвідношення таких ворсин, як «ранні» та «пізні» стовбурові ворсинки, проміжні незрілі та зрілі ворсинки, термінальні та термінальні «спеціалізовані ворсинки». Морфометричні дані показують, що в основній групі порівняно з групою контролю кількість стовбурових «пізніх» хоріальних ворсинок в середньому у 2,8 разів вища, відсоток проміжних незрілих ворсинок (у 2,67 разів) і відсоток проміжних зрілих ворсинок (в 1,42 рази) достовірно нижчий, відсоток термінальних ворсинок достовірно вищий, але відсоток термінальних «спеціалізованих» ворсин, навпаки, знижений.

Висновки. При пологах після 40 тижнів відмічається зміна співвідношення хоріальних ворсинок плаценти у порівнянні з пологами в терміні 37-40 тижнів вагітності, зокрема збільшується відсоток стовбурових «пізніх» ворсинок та термінальних ворсинок, але зменшується відсоток проміжних зрілих і незрілих ворсинок, а також термінальних «спеціалізованих» ворсинок (%).

РІВЕНЬ СЕРЦЕВОГО ПЕПТИДУ NT-PROBNP ПІДВИЩУЄТЬСЯ ПРИ ПРЕЕКЛАМПСІЇ ВАГІТНИХ

Н. Русой, А. Бербець — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Серцевий пептид NT-proBNP, що продукується і виділяється здебільшого міокардом лівого шлуночка, є одним з найбільш важливих біохімічних маркерів серцевих захворювань. Відомо, що концентрації даного пептиду вірогідно зростають в крові хворих на серцеву недостатність, а також при відторгненні трансплантованого серця. Однак, дотепер не проводилось вивчення рівнів NT-proBNP при розвитку патологічних станів, пов’язаних з вагітністю, зокрема, при прееклампсії вагітних.

Мета дослідження. Вивчити рівень серцевого пептиду NT-proBNP у вагітних з прееклампсією.

Матеріали та методи. Обстежено 60 жінок в терміні вагітності 32-36 тижнів, при цьому їхня вагітність була ускладнена помірною прееклампсією. Контрольну групу склали 30 жінок в тому ж терміні гестації, у яких вагітність перебігала без ускладнень. Дослідження проводилось на базі КНП «Чернівецький обласний перинатальний центр» та Медичного центру лікування безпліддя (м. Чернівці, Україна). Для вивчення рівнів NT-proBNP використовувалась тест-система MAGLUMI BNP (виробник: Shēnzhèn New Industries Biomedical Engineering, Шеньчжень, Китай); венозна кров у вагітних жінок забиралась однократно натще о 8-й годині ранку. Дослідження проведено із дотриманням положень про права людини та біомедицину. Статистичну обробку виконали за допомогою програмного пакету MedCalc виробництва MedCalc Inc (Остенде, Бельгія), використовувався t-критерій Стьюдента для неоднакових вибірок.

Результати дослідження. Було встановлено, що середній рівень NT-proBNP у групі жінок з прееклампсією був вірогідно вищим, порівняно з контролем (79,5±37,4 пг/мл, в контрольній групі 32,0±12,0 пг/мл, p<0,001). Можна обґрунтовано припустити, що зміна рівня NT-proBNP, а саме, підвищення його концентрації в плазмі крові у вагітних жінок з прееклампсією, порівняно зі здоровими вагітними жінками, є надзвичайно важливим біохімічним маркером – індикатором не тільки стану кардіоміоцитів, але і напруження компенсаторних систем всього організму вагітної, що викликано прееклампсією.

Висновки. Рівень серцевого пептиду NT-proBNP вірогідно зростає в крові жінок, чия вагітність ускладнилася прееклампсією. Це може, на нашу думку, свідчити про патологічні зміни в міокарді, зумовлені збільшенням навантаження на серце при розвитку гіпертензії, причиною якої є прееклампсія вагітних.

ВПЛИВ ГІПЕРПРОЛІФЕРАТИВНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ МАТКИ НА ПЕРЕБІГ ПЕРШОГО ТРИМЕСТРУ ВАГІТНОСТІ У ЖІНОК

О. Шевчук, А. Дубчак, Л. Туманова — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Вплив гіперпроліферативних захворювань матки – лейоміоми матки, ендометріозу матки (аденоміозу) та перенесених до вагітності гіперпластичних процесів ендометрію (поліпів та/або гіперплазії ендометрію, особливо їх поєднання з вагітністю є актуальною проблемою сучасної медицини. В останнє десятиріччя значно збільшилась кількість вагітних жінок із ендометріозом, лейоміомами та перенесеними до вагітності поліпами ендометрію та/або гіперплазією ендометрію.

Мета дослідження: вивчити особливості перебігу вагітності у жінок із гіперпроліферативними захворюваннями матки.

Матеріали та методи. Проспективне, когортне рандомізоване дослідження було проведено у 680 жінок, які проходили лікування у відділенні гнійно-запальних захворювань в акушерстві та у відділенні реабілітації репродуктивної функції жінок ДУ «Всеукраїнський центр материнства та дитинства Національної академії медичних наук України» в період з січня 2018 року по грудень 2024 року. Із них до 1 групи увійшло 517 вагітних жінок із гіперпроліферативними захворюваннями матки та їх поєднанням (лейоміоми матки, аденоміоз, поліпи ендометрію та/або гіперплазія ендометрію). Групу порівняння склали 82 вагітні жінки (2 група) без гіперпроліферативних захворювань матки з ускладненнями вагітності. Контрольну, 3 групу склали 81 вагітна жінка без гіперпроліферативних захворювань та без ускладнень вагітності.

Результати. Встановлено, що ранні втрати вагітності в анамнезі були у 68,2% вагітних із гіперпроліферативними захворюваннями; артифіційні та медикаментозні аборти були у 36,6% пацієнток, а поєднання наслідків попередніх вагітностей було у 27,2% обстежених вагітних. Також відмічена висока частота вишкрібань стінок порожнини матки у вагітних із гіперпроліферативними захворюваннями в анамнезі (88,6%). У першому триместрі вагітності загроза раннього аборту була у 90% вагітних із гіперпроліферативними захворюваннями (ВШ – 3,922; 95% ДІ(СІ): 2,261-6,802). Ретрохоріальна гематома виявлялась удвічі частіше у жінок 1 групи, ніж у пацієнток групи порівняння (ВШ – 2,519; 95% ДІ(СІ): 1,418-4,473), а низька плацентація була у 18,9% жінок 1 групи (ВШ – 2,163; 95% ДІ(СІ):1,010-4,635). Ці ускладнення частіше зустрічались у вагітних із поєднанням аденоміозу з іншими гіперпроліферативними захворюваннями.

Висновки: Вагітність у жінок із гіперпроліферативними захворюваннями матки (лейоміоми матки, аденоміоз, перенесені до вагітності поліпи ендометрію та/або гіперплазія ендометрію) ускладнюється в першому триместрі вагітності загрозою раннього аборту, ретрохоріальною гематомою, низькою плацентацією.

ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНЕ ЗАПЛІДНЕННЯ ЯК МЕТОД ЛІКУВАННЯ ЕНДОМЕТРІОЗ- АСОЦІЙОВАНОЇ БЕЗПЛІДНОСТІ

Б. Тофан, А. Бербець — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Механізми розвитку та прогресування безплідності при ендометріозі багатогранні, ефективність різних методів лікування є суперечливою, що робить нашу роботу актуальною.

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування ендометріоз-асоційованої безплідності.

Матеріали та методи. Досліджено 40 жінок із ендометріоз-асоційованою та 40 – із безплідністю різного ґенезу. Екстракорпоральне запліднення виконували згідно з методикою. Дослідження виконані з дотриманням основних положень GCP (1996), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (04.04.1997), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2008), наказу МОЗ України No 690 від 23.09.2009 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України No 523 від 12.07.2012). Статистичний аналіз виконували за загальноприйнятими методами варіаційної статистики та регресійного аналізу. Робота є фрагментом НДР кафедри акушерства та гінекології «Збереження та відновлення репродуктивного здоров’я жінок та дівчат при акушерській і гінекологічній патології». Державний реєстраційний номер: 0121U110020.

Результати дослідження. Встановлено кореляційний зв’язок між кількістю антральних фолікулів та показником антимюлерового гормону R=0,64 та R=0,58, достовірну різницю зменшення кількості антимюлерового гормону при ендометріозі яєчників (р<0,01), бластів 4АА (р<0,001); та 4АВ (р<0,038).

Висновки. Екстракорпоральне запліднення є ефективним методом лікування ендометріоз-асоційованої безплідності у 77,5 %.

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ПЛАЦЕНТИ ПРИ ЗАТРИМЦІ РОСТУ ПЛОДА НА ТЛІ ДИСФУНКЦІЇ ПЛАЦЕНТИ

А. Бойчук, Ю. Якимчук, Ю. Орел — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Більшість патологічних станів, обумовлених не тільки патологією плаценти та плацентарного ложа, але й станом пуповини, ведуть до антенатального погіршення стану плоду і не мають специфічної симптоматики.

Метою нашої роботи було дослідження морфо-функціональних змін в посліді здорових породіль та жінок із плацентарною недостатністю та ускладненим перебігом вагітності.

Матеріали та методи досліджень. Проведено ретроспективне клінічне дослідження та оцінка морфологічних особливостей плацент на базі кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету та Тернопільської комунальної міської лікарні № 2. Відповідно до поставленої мети та завдань проведено аналіз 30 плацент від фізіологічних термінових пологів та 30 плацент від термінових пологів, ускладнених затримкою росту плода на тлі плацентарної недостатності. Морфологічне дослідження проводилося в лабораторії імуногістохімічних та імуноцитологічних досліджень Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України. Аналіз даних виконано з використанням пакету статистичних програм Statistica 10.0 (США), де вираховували середнє арифметичне значення та стандартні відхилення. Дослідження схвалено Етичною комісією Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського (протокол № 61 від 13.11.2020 р.) та виконано в межах НДР «Вдосконалення діагностики та лікування вагітних з обтяженим соматичним анамнезом» кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я.Горбачевського, державний реєстраційний номер N 0121U100153, термін виконання 2021-2023).

Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз клінічних даних показав, що групи обстежених не відрізнялися за віком, частотою гінекологічної та соматичної патології, окрім гестаційних ускладнень перебігу вагітності. При візуальному огляді плодової поверхні в основній групі варикозне розширення судин зустрічається майже в 2 рази частіше, ніж у групі порівняння, набряк частіше на 22,33 %, петрифікати – у 53,33% плацент, кісти – на 26,67 %. При гістологічному дослідженні в переважній більшості спостережень в основній групі спостерігалися гемодинамічні порушення різної інтенсивності. Мали місце пристінковий тромбоз пуповинної вени. У ворсинковому хоріоні відмічалося нерівномірне кровонаповнення – ділянки ішемізації та осередки ангіоматозу ворсин з їх гіперемією. У плацентарному амніоні спостерігалися вогнищева метаплазія, дегенерація і некроз епітеліоцитів. Однією з ймовірних причин плацентарної дисфункції є порушення диференціації і дозрівання ворсин хоріону. Свідченням цього є знаходження незрілих ворсин при доношеній вагітності.

Висновки. При фізіологічній вагітності частіше спостерігається розсипний тип кровопостачання плаценти, тоді як при дисфункції плаценти переважав змішаний та магістральний тип галуження судин. Дисфункція плаценти супроводжується достовірними патологічними морфологічними проявами з превалюванням дистрофічно-деструктивних змін. Дисфункція плаценти супроводжується достовірними морфологічними проявами з превалюванням дистрофічних змін та розладів кровообігу.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ БІЧНОЇ БОРОЗНИ ВЕЛИКИХ ПІВКУЛЬ ГОЛОВНОГО МОЗКУ У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ: МОРФОМЕТРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНИХ ТОМОГРАМ

О. Цигикало, І. Марцняк — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Бічна борозна великих півкуль головного мозку є однією з найбільш стабільних та добре візуалізованих структур у плодовому періоді пренатального онтогенезу, що робить її добре впізнаваним та зручним об’єктом для морфометричного дослідження з метою оцінки динаміки розвитку головного мозку людини.

Метою дослідження було розробити методику визначення відносної глибини бічної борозни великих півкуль головного мозку людини та з’ясувати особливості її морфогенезу у плодовому періоді пренатального онтогенезу.

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконано на основі магнітно-резонансних томограм головного мозку плодів людини (n=20) на термінах гестації 20–39 тижнів. Морфометричний аналіз здійснено за допомогою програми Image Tool. Визначено відносну глибину бічної борозни з використанням оригінальної методики.

Результати. Відносна глибина бічної борозни варіювала у межах 16,45%-39,24%, без статистично значущих міжпівкульних відмінностей. Динаміка зміни цього показника включала три періоди: інтенсивного збільшення (20–25 тижнів), відносної стабільності (25–35 тижнів) із незначним зниженням у терміні 29–33 тижні, що корелює зі зростанням острівцевої частки, та подальшого збільшення після 35 тижнів.

Висновки. 1. Бічна борозна великих півкуль головного мозку є стабільною структурою, яка чітко візуалізується на магнітно-резонансних томограмах починаючи з 20-го тижня гестації. 2. Динаміка відносної глибини бічної борозни у плодовому періоді характеризується стрімким зростанням у 20-25 тижнів, відносною стабільністю у 25-35 тижнів та подальшим збільшенням після 35 тижнів. 3.Відсутність статистично значущих міжпівкульних відмінностей свідчить про синхронність процесів морфогенезу бічної борозни у правій та лівій півкулях. 4. Використання відносної глибини бічної борозни є доцільним підходом для оцінки її розвитку, оскільки дозволяє уникнути впливу варіабельності абсолютних розмірів головного мозку та спрощує порівняння результатів між різними дослідженнями. 5. Запропонована методика визначення відносної глибини бічної борозни може бути використана для подальших досліджень морфогенезу структур головного мозку у пренатальному періоді.

СИСТЕМНИЙ І ЛОКАЛЬНИЙ ІМУНОГЛОБУЛІНОВИЙ СТАТУС У ХВОРИХ З АРТРОЗО-АРТРИТАМИ

чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Хоча розвиток артрозо-артритів не впливає на життєвий прогноз, але це захворювання є однією з основних причин передчасної втрати працездатності та інвалідності, поступаючись у цьому відношенні лише ішемічної хвороби серця, і найчастішим показанням для ендопротезування суглобів. Проте залишається нерозкритим вплив стану місцевого імунітету протягом та результат артрозо-артритів.

Метою було вивчення системного та локального (у синовіальній рідині) статусу імуноглобулінів у хворих з артрозо-артритами залежно від віку хворих.

Матеріали та методи. Було обстежено 96 хворих з артрозо-артритами, які проходили стаціонарне лікування в клініці Національного центру реабілітації та протезування осіб з інвалідністю при Національному агентстві соціального захисту при Президентові Республіці Узбекистан.

Результати та висновки. Рівень сумарних імуноглобулінів А, М, G у синовіальній рідині хворих на артрозо-артрити був вищим порівняно з показниками контрольної групи. Рівень IgE у синовіальній рідині хворих 1 групи у 1,38 разів перевищував показники контрольної групи, у той час як у хворих 2 групи ця різниця дорівнювала у 2,21 рази. Було відзначено, що продукція sIgA більш виражена у хворих на артрозо-артрити 2 групи, у яких цей показник був достовірно вищим за показники контрольної групи - у 2,41 рази (р<0,05), у той час як у хворих 1 групи він був вищим тільки у 1, 43 рази. Таким чином, результати наших досліджень показали, що гуморальна імунореактивність більш виражена на локальному рівні особливо у хворих на артрозо-артрити середнього віку, мабуть цим можна пояснити і більш затяжний та рецидивуючий характер перебігу захворювання.

Висновки. Таким чином, результати наших досліджень показали, що гуморальна імунореактивність більш виражена на локальному рівні особливо у хворих на артрозо-артрити середнього віку, мабуть і зумовлюючи більш затяжний і рецидивний перебіг захворювання.

ПОЛЯРИЗАЦІЙНЕ ВІДТВОРЕННЯ МАП СТРУКТУРНОЇ АНІЗОТРОПІЇ ПРЕПАРАТІВ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ДЛЯ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ДІАГНОСТИКИ КРОВОВИЛИВІВ ТРАВМАТИЧНОГО ТА НЕТРАВМАТИЧНОГО ҐЕНЕЗУ

М. Гараздюк, О. Ушенко, О. Дуболазов — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

За останні роки у різноманітних галузях медицини широкого та ефективного розповсюдження набули сучасні неруйнівні та неінвазивні методи оптичної діагностики препаратів біологічних тканин і рідин. Серед широкого спектру оптичних методів виокремився один з найбільш ефективних – лазерна поляриметрична діагностика полікристалічної структури біологічних шарів.

Мета і завдання дослідження: експериментально апробувати і визначити сукупність маркерів диференціальної діагностики причини смерті внаслідок утворення крововиливів травматичного та нетравматичного ґенезу в речовину головного мозку людини шляхом використання методу Мюллер-матричного картографування з алгоритмічним відтворенням лінійного двопроменезаломлення нативних гістологічних зрізів мозку.

Матеріали та методи дослідження. У якості дослідного матеріалу використовувалися нативні гістологічні зрізи речовини головного мозку людини з тім'яної ділянки від померлих, причиною смерті яких були крововиливи травматичного ґенезу - ІІ група (загальна кількість n=100), інфаркт мозку ішемічного генезу - ІІІ група (n=100), крововилив нетравматичного ґенезу - IV група (n=100), гостра коронарна недостатність - І група – контроль (n=40). Вилучені зразки речовини головного мозку людини заморожували при температурі -70°С та надалі виготовлялися гістологічні зрізи за допомогою заморожуючого мікротома. Надалі були проведені дослідження отриманих зразків за допомогою Стокс-поляриметра методом азимутально-інваріантного експериментального вимірювання координатних розподілів величини елементів матриці Мюллера нативних гістологічних зрізів мозку померлих.

Результати дослідження. У процесі наростання дегенерації та некрозу знижується рівень макроструктурного лінійного двопроменезаломлення, а також трансформації топографічної ієрархії полікристалічної архітектоніки мозку. У результаті зменшуються відповідні випадкові значення і їх флуктуації у координатних розподілах лінійного двопроменезаломлення структурних елементів полікристалічної архітектоніки дослідних зразків мозку. Топографічна структура алгоритмічно відтворених мап стає менш однорідною, дрібномасштабною та статистичною за рахунок дегенерації та некрозу нейронних сіток. Виходячи з цього було обґрунтовано прогностичні сценарії зміни сукупності цифрових статистичних, кореляційних, фрактальних і вейвлет маркерів, які визначають патологічну трансформацію лінійного двопроменезаломлення нейронних мереж нативних гістологічних зрізів мозку.

Висновки. Установлено діагностичну силу методу азимутально-інваріантної Мюллер-матричної мікроскопії нативних гістологічних зрізів мозку померлих внаслідок крововиливів травматичного та нетравматичного ґегезу на відмінному рівні (до 97,5%).

МОДИФІКОВАНИЙ МЕТОД ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ПОДОВЖНЬОЇ РЕЗЕКЦІЇ ШЛУНКА ПРИ ХІРУРГІЙНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ НА ФОНІ ГАСТРОЕЗОФАГЕЛЮ

С. Давлатов, Б. Хамдамов, М. Хакімов, А. Хамдамов, І. Хамдамов — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Ожиріння та метаболічний синдром також є основними факторами розвитку захворювань сердечно-судинної системи, летальність вид яких, за статистичними даними, займає перше місце. Все це свідчить про важливість проведення наукових досліджень патологій з коморбідним перебігом.

Мета дослідження. Розробка модифікованої методики лапароскопічної подовжньої резекції шлунку при хірургічному лікуванні хворих на метаболічний синдром на тлі гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Матеріали та методи. Робота заснована на проведенні подвійного когортного порівняльного аналізу двох груп хворих, які були відібрані протягом 2020-2023 років. Загалом у дослідженні взяли участь 120 хворих. При цьому хворі, які перебували на лікуванні та обстеженні у відділенні хірургії багатопрофільної клініки Ташкентської медичної академії з 2020 по 2021 роки, склали контрольну групу, а з 2022 по 2023 роки – основну групу.

Результати та їх обговорення. У ранньому післяопераційному періоді і в подальші терміни до 30 днів динаміка зміни лабораторних показників, що характеризують прояв метаболічного синдрому, мала тенденцію до покращення. Показник глікемії натще знижувався, відбувалася нормалізація лабораторних показників дисліпідемії. При цьому зміни показників на 14-30 день післяопераційного періоду набували достовірного характеру в порівнянні з вихідними значеннями.

Висновки. Використання модифікованої лапароскопічної подовжньої резекції шлунку у хворих із метаболічним синдромом на тлі гастроезофагеальної рефлюксної хвороби дозволило покращити результати віддаленого лікування у вигляді підвищення частоти «відмінних» результатів у середньому з 11,1% до 23,3% випадків, тобто у 2,1 рази, «добрих» результатів - з 22,2% до 50%, тобто у 2,25 рази, повністю уникнути випадків з «недовольними» результатами лікування цього захворювання, а також скоротити частоту повторних госпіталізацій у клініку у 3,9 рази, а кількість ліжко-днів - у 3 рази, що свідчити про поліпшення результатів лікування хворих, підвищення якості життя та скорочення термінів втрати працездатності.

ОСОБЛИВОСТІ ТРАВМУВАННЯ ДІТЕЙ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЕЛЕКТРИЧНИХ ЗАСОБІВ ПЕРСОНАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Ю. Коцюбинська, Н. Козань, В. Чадюк, Т. Котик, І. Іваськевич, А. Коцюбинський — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Травмування дітей під час експлуатації електричних засобів персональної мобільності є поширеним явищем і тягне за собою ряд соціально-негативних наслідків, таких як фінансове навантаження на лікувальні заклади, інвалідизація, смерть осіб дитячого віку та інші. Тому вивчення особливостей ушкоджень дітей при даному виді травми є дуже важливим, адже отримані результати можуть лягти в основу розробки та впровадження превентивних заходів.

Мета. Встановити структуру дитячої травми та механізм утворення тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок травми на електричних засобах персональної мобільності, у дітей різних вікових груп; порівняти особливості травмування дітей внаслідок експлуатації електросамокатів, гіроскутерів та електровелосипедів; встановити зв'язок між наявністю базових засобів захисту та проявом травми.

Матеріали і методи дослідження. У дослідженні використовувались судово-медичні дані, у тому числі, фоторентгенограми та результати комп’ютерної томографії, отримані з карт стаціонарних хворих із КНП "Івано-Франківська Обласна дитяча клінічна лікарня ІФ ОР" та під час проведення судово-медичної експертизи дітей, котрі травмувалися внаслідок експлуатації електричних засобів персональної мобільності, Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи стосовно 50-ти осіб віком від 4 до 18 років.

Результати дослідження. Встановлено, що черепно-мозкова травма у 72,0% від загальної кількості випадків травмування, зустрічалася при експлуатації електричного самокату. У випадку травмування на гіроборді частота прояву черепно-мозкової травми становила 24,0%, а для травмування на електричному велосипеді – 3,0%; травма шиї: у випадках травмування на електричному самокаті частота її прояву становила 75,0%, у випадку травмування на гіроборді – 25,0% та зовсім не зустрічалася при травмуванні на електричному велосипеді; травма верхніх кінцівок: 45,0% випадків зустрічалося у випадку травмування на електросамокаті, 48,0%, у випадку травмування на гіроборді та 6,0% на електровелосипеді; травма нижніх кінцівок: 56,0% випадків зустрічалося у випадку травмування на електросамокаті; 37,0%, у випадку травмування на гіроборді та 5% на електровелосипеді; травма грудної клітки: 75,0% випадків зустрічалося у випадку травмування на електровелосипеді; 20,0%, у випадку травмування на гіроборді та 5,0% електросамокаті. Істотно на частоту виникнення тілесних ушкоджень у дітей впливало відсутність базових засобів захисту.

Висновки. Результатом проведеної робити стало встановлення структури дитячої травми, пов’язаної із експлуатацією електричних засобів персональної мобільності. Досліджено, що відсутність базових засобів захисту істотно впливає на частоту травмування дітей різних вікових груп.

ВІДДАЛЕНІ РЕСПІРАТОРНІ НАСЛІДКИ ПЕРЕДЧАСНОГО НАРОДЖЕННЯ

Д. Добрянський, А. Меньшикова — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Не лише діти, а і дорослі люди, які народились передчасно, протягом життя страждають від респіраторних захворювань на тлі порушення структури та функції легень, які з часом можуть погіршуватися. Сучасні дані вказують на те, що мова може йти про специфічне хронічне захворювання легень, пов’язане з передчасним народженням, наявність якого може істотно підвищувати ризик хронічного обструктивного захворювання легень в дорослому віці. Нагально потрібні не лише визначення та класифікація цієї патології, а і дослідження механізмів його виникнення та перебігу. Стає все більш очевидним, що не тільки генетичні, пренатальні та неонатальні чинники підвищують ризик порушення функції легень у популяції передчасно народжених пацієнтів, а що численні впливи у дитинстві, як-от сповільнений ріст, алергічна сенсибілізація, респіраторні інфекції, хронічні запалення й оксидантний стрес, а також куріння та забруднення повітря можуть відігравати більшу роль, ніж уважалося раніше. З огляду на складну та багатофакторну природу хронічного захворювання легенів, пов’язаного з передчасним народженням, для визначення прогностичних чинників і розробки стратегій ефективної профілактики необхідні нові підходи і проспективні клінічні дослідження з відповідною потужністю.

ФУНКЦІЇ ТА ОКРЕМІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ BIFIDOBACTERIA НА СТАН ЗДОРОВ’Я НЕМОВЛЯТ

Т. Знаменська, О. Воробйова — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Біфідобактерії є членами кишкової мікробіоти людини, а деякі штами здатні чинити оздоровчий вплив. Рід Bifidobacterium належить до актинобактерій (Actinobacteria phylum). Firmicutes, Bacteroidetes та Actinobacteria складають найчисленнішу філу в мікробіоті кишечника людини, причому Firmicutes та Bacteroidetes переважають у дорослих, а Actinobacteria - у немовлят на грудному вигодовуванні, де біфідобактерії можуть досягати рівня, що перевищує 90% від загальної бактеріальної популяції. Вони є одними з перших мікробних колонізаторів кишечника новонароджених і відіграють ключову роль у розвитку їхньої фізіології, включаючи дозрівання імунної системи та використання харчових компонентів. Дійсно, деякі поживні речовини, такі як олігосахариди людського молока, є важливими факторами розвитку біфідобактерій. Наразі існують добре задокументовані наукові докази ефективності препаратів, що містять біфідобактерії, при деяких кишкових та позакишкових патологіях. У цьому огляді ми зосередимося на ролі біфідобактерій як членів кишкової мікробіоти людини та їх застосуванні як пробіотиків для профілактики та лікування захворювань.

БІОМАРКЕРИ В РАННІЙ ДІАГНОСТИЦІ ГОСТРОГО ПОШКОДЖЕННЯ НИРОК У ДІТЕЙ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

М. Гончарь, І. Галдіна, А. Жуйборода, А. Левченко — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Діагностика гострого пошкодження нирок є одним з найактуальніших питань сучасної педіатрії. Класичним методом діагностики гострого пошкодження нирок залишається визначення рівня швидкості клубочкової фільтрації, креатиніну в сироватці крові та діурезу. В останні 10-15 років проводиться активний пошук і дослідження нових біомаркерів (БМ) гострого пошкодження нирок.

Мета дослідження. Розширити обізнаність лікарів-педіатрів стосовно можливостей використання біомаркерів в ранній діагностиці та своєчасному лікуванні гострого пошкодження нирок у дітей на основі аналізу сучасних літературних джерел.

Матеріали та методи дослідження. Проведено пошук сучасних літературних джерел на таких медичних порталах, як UpToDate, PubMed та інших, щодо використання біомаркерів у ранній діагностиці гострого пошкодження нирок серед педіатричних пацієнтів. Здійснено вивчення та аналіз отриманих даних.

Результати. У роботі наведено огляд сучасної літератури щодо можливостей використання біомаркерів гострого пошкодження нирок у дітей в ранній діагностиці цієї патології. Серед біомаркерів гострого пошкодження нирок виділені: креатинін, сечовина, ліпокалін, асоційований з нейтрофільною желатиназою (NGAL); цистатин С, фракційне виділення розчинених речовин (FeS), амоній (NH4)/аміак (NH3), інтерлейкін-18 (IL-18), молекула пошкодження нирок-1 (KIM-1), тканинний інгібітор металопротеїнази-2 (TIMP-2); білок 7, зв’язаний з інсуліноподібним фактором росту (IGFBP 7); білок печінкового типу, що зв'язує жирні кислоти (L-FABP); розчинний рецептор урокіназного активатора плазміногену (suPAR), Dickkopf 3 (DKK3), моноцитний хемотоксичний пептид-1 (MCP-1), епідермальний фактор росту (EGF), фактор росту фібробластів-23 (FGF-23), хемокіновий ліганд 14 (CCL14), хітіназа-3-подібний білок-1 (CHI3L1), уромодулін (білок Тамма-Хорсфолла) та α1 мікроглобулін (α1-M). Більшість цих біомаркерів гострого пошкодження нирок широко не використовується в повсякденній клінічній практиці та потребує подальшого вивчення, що обумовлює доцільність збільшення кількості досліджень у цьому напрямку.

Висновки. Викладені матеріали дозволять підвищити рівень обізнаності педіатрів та дитячих нефрологів про можливості використання сучасних біомаркерів гострого пошкодження нирок у дітей та розширити перспективи ранньої діагностики цієї патології, що забезпечить спроможність вчасно виявляти розвиток вказаного синдрому та розпочинати ефективне лікування.

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ У НЕФРОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ З ПОЗИЦІЙ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ

В. Безрук, Л. Ринжук, Т. Булик, М. Гресько, О. Юрків — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Фізичні вправи – будь-який вид фізичної активності людини, що сприяє підтримці загального здоров’я та благополуччя.

Хронічна хвороба нирок є важливою глобальною проблемою системи охорони здоров’я; наразі у світі нараховується 850 мільйонів пацієнтів (10% населення світу), які страждають на хронічну хворобу нирок, що потребують замісної ниркової терапії – гемодіалізу. Згідно з прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2040 року ХХН стане 5-ю основною причиною смерті у світі.

Недостатня фізична активність доволі поширена серед пацієнтів із хронічною хворобою нирок, що перебувають на гемо- або перитоніальному діалізі, і у фаховій літературі є велика кількість доказів про позитивний вплив різних видів фізичних вправ на загальний стан пацієнтів із цією хворобою. У той же час, дієвість окремих видів фізичних вправ чи їх комплексів для пацієнтів на гемодіалізі все ще потребує підтвердження з позицій доказової медицини. У статті наведено аналіз фахових літературних джерел з позицій доказової медицини, за даними наукометричного пошуку та узагальнення рекомендацій закордонних і вітчизняних досліджень щодо реабілітаційної допомоги у нефрологічній практиці з представленням методології застосування комплексів фізичних вправ для пацієнтів із хронічною хворобою нирок на рівні госпітального округу. Наукове дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини Буковинського державного медичного університету на тему: «Хронобіологічні й адаптаційні аспекти та особливості вегетативної регуляції при патологічних станах у дітей різних вікових груп». Державний реєстраційний номер: 0122U002245, термін виконання: 01.01.2022 – 31.12.2026 рр.

АПЕНДИКУЛЯРНИЙ АБСЦЕС У ДІТЕЙ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ)

В. Конопліцький, Ю. Коробко, А. Дуб, О. Пасічник, О. Лукіянець — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Ускладнення апендициту у дітей можуть виявлятися у вигляді таких небезпечних станів, як розрив апендикса, перитоніт, формування абсцесів та розвиток сепсису. Ці стани частіше виникають при невчасній діагностиці, що особливо типово для дітей віком до п'яти років, оскільки у них симптоми часто бувають неявними і складними. У цій віковій групі до 90 % випадків апендициту можуть супроводжуватися перфорацією апендикса на момент виявлення захворювання, що значно підвищує ризик виникнення абсцесів та інших серйозних ускладнень. Частота апендикулярного абсцесу в дітей істотно відрізняється залежно від рівня розвитку, медичної інфраструктури і швидкості постановки діагнозу. У країнах, де доступ до медичної допомоги може бути обмежений, до 50 % випадків апендициту ускладнюються абсцесами, що пов'язано із затримками у зверненні за медичною допомогою та пізньою діагностикою. Навпаки, у розвинених країнах, таких як США та Південна Корея, завдяки більш ранній діагностиці та доступу до передових методів лікування, цей показник значно нижчий від 2 % до 10 % випадків.

Мета – висвітлити особливості клінічного перебігу апендикулярного абсцесу, продемонструвати діагностичні та лікувальні методики на власному досвіді та за даними джерел літератури.

Матеріали і методи. Проведено аналіз та узагальнення результатів наукових досліджень за 1983 – 2024 роки, відібраних на основі інформаційного пошуку у наукометричних базах даних Scopus, Web of Science, PubMed, MEDLINE, Google Scholar за ключовим словами «appendicitis», «appendicular abscess», «acute abdomen», «complicated appendicitis», «peritonitis», «drainage»; бактеріологічне дослідження. Проведено ретроспективний аналіз медичних карт стаціонарних хворих 232 дітей за останні 10 років із встановленим діагнозом апендикулярний абсцес, які перебували на лікуванні у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні. За результатами дослідження було встановлено, що найбільш часто ускладнений перебіг гострого апендициту у вигляді абсцесу трапляється у підлітковому віці 88 дітей (37,9 %). Щодо гендерного розподілу, у дослідженні переважала жіноча стать – 131 випадок апендикулярного абсцесу, у хлопчиків було зареєстровано тільки 101 випадок. Відносно пори року – найбільше було діагностовано та проліковано апендикулярних абсцесів в літньо-осінній період. Влітку було проліковано 55 дітей (23,7 %), восени – 83 дитини (35,8 %), взимку – 44 пацієнта (19 %), весною – 50 дітей (21,6 %). Більшість пацієнтів із апендикулярними абсцесами проживали у районах області 172 дитини (74,1 %). Інші 60 дітей (25,9 %) були міськими жителями. Для демонстрації особливостей перебігу, діагностики та лікування у статті наводимо клінічний випадок пацієнта із апендикулярним абсцесом після проведеної апендектомії. При проведенні досліджень у батьків (опікунів) була отримана інформована згода.

Висновки. Апендикулярний абсцес у дітей є небезпечним ускладненням гострого апендициту, що потребує швидкої діагностики та лікування. Найбільш часто ускладення апендициту у вигляді апендикулярного абсцесу трапляються у підлітковому віці у дівчат, що має мультифакторіальну природу. При цьому, слід зазначити, що низька частота випадків гострого апендициту у періоді раннього дитинства може призвести до діагностичних помилок в зв’язку із відсутністю настороженості, що призводить до формування ускладнень.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ХВОРОБИ МОЯМОЯ У ДИТИНИ

чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Актуальність проблеми полягає у високому ступені інвалідизації і можливого летального наслідку у дітей з хворобою моямоя, яка проявляється ішемічним або геморагічним інсультом і має рецидивуючий перебіг. Відсутність ефективного консервативного лікування потребує своєчасної хірургічної корекції спадкової артеріопатії головного мозку у дитини.

Мета роботи. Опис клінічного випадку хвороби моямоя у дитини, яка маніфестувала проявами ішемічного інсульту.

Матеріал та методи. Клінічне, неврологічне, біохімічне, нейровізуалізаційне обстеження дитини.

Результати. Обстежено дитину, яка надійшла на відновне лікування через 5 місяців після перенесеного ішемічного інсульту. Мультидетекторна комп’ютерна томографія головного мозку виявила в лівій тім’яній області ділянки маляції внаслідок артеріальних інфарктів. За даними безконтрастної магніторезонансної ангіографії головного мозку ліва середньомозкова артерія значно звужена, її дистальні відділи зменшені у порівнянні з контрлатеральною стороною. Діагностовано хворобу моямоя. Проведено операційне втручання. Встановлено екстра-інтракраніальний анастомоз з використанням зовнішньої скроневої артерії. Через 6 місяців після операції відбулося повне відновлення моторних функцій.

Висновки. Порушення мозкового кровообігу у дітей потребує ретельної диференційної діагностики, в тому числі з хворобою моямоя. Своєчасна діагностика та хірургічне лікування хвороби moyamoya запобігають несприятливим наслідкам, інвалідності і навіть смерті дитини.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК КОНСЕРВАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ НОВОНАРОДЖЕНОГО З ОМФАЛОЦЕЛЕ ВЕЛИКИХ РОЗМІРІВ

О. Горбатюк, К. Берцун, О. Рубіна, А. Сасюк, О. Лукіянець, О. Мазур, К. Сліпчук — чт, 03 кві 2025 00:00:00 +0300

Лікування новонароджених дітей з вродженими вадами розвитку, незважаючи на сучасні досягнення хірургії, інтенсивної терапії новонароджених, залишається однією з найбільш актуальних проблем медичної науки. До їх числа відноситься така вроджена вада розвитку передньої черевної стінки, як омфалоцеле.

Мета роботи: поділитися досвідом консервативного лікування омфалоцеле великих розмірів у новонародженої дитини.

Матеріали і методи. Обстеження дитини в стаціонарі полягало в клінічному дослідженні пацієнта в динаміці; лабораторному обстеженні (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, біохімічні дослідження крові); рентгенологічному обстеженні (рентгенографія органів грудної та черевної порожнин, а при необхідності, з використанням контрастних речовин); УЗД (ультрасонографія головного мозку, серця, органів черевної порожнини та нирок, плевральних порожнин та легень); бактеріологічному дослідженні (аналіз калу на патогенну флору, бактеріологічні висіви з очей, носу, зіва, пупкового залишку); проводилася консультація лікаря-генетика.

Результати дослідження. У зв’язку з великими розмірами омфалоцеле та вираженою вісцеро-абдомінальною диспропорцією хірургічна корекція даної патології була неможливою. Був застосований консервативний метод лікування. Згідно протоколів лікування, дитина була комплексно обстежена. Основні напрямки лікування: режим реанімаційного столика з моніторуванням життєво важливих показників, інфузійна терапія з частковим парентеральним харчуванням, ентеральне харчування, антибактеріальна терапія, хірургічний догляд за грижовим мішком. Дитина перебувала в умовах стаціонару протягом 83 ліжко-днів. В результаті лікування у дитини відбулася епітелізація грижового мішка, відновилася функція шлунково-кишкового тракту. На ентеральному харчуванні дитина виписана додому з позитивними показниками прибавки маси тіла.

Висновки. Консервативний метод лікування дітей з омфалоцеле великих розмірів та вираженою вісцеро-абдомінальною диспропорцією є методом вибору у лікуванні таких пацієнтів. Успіх консервативного лікування даної патології неможливий без застосування адекватного парентерального харчування. Прогностично сприятливим чинником одужання дитини є ранній початок ентерального харчування та набір ваги.