ВЕРБАЛЬНЕ ФОРМУЛЮВАННЯ ЛАТИНСЬКИХ ДІАГНОЗІВ ТА ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ

Анотація

Термінологічна компетентність медичного працівника передбачає усвідомлене користування латинською медичною термінологією як в усному мовленні, так і писемному дискурсі. Адже і в третьому тисячолітті латинська мова залишається чи не єдиним лінгвістичним інструментом, який забезпечує стандартизований і точний термінологічний фонд медицини.  Рівень володіння термінами латино-грецького походження свідчить про термінологічну фахову компетентність медика, його здатність розуміти професійні явища і поняття, закодовані вербально, готовність до професійно-мовленнєвої діяльності з використанням міжнародної латинської медичної термінології.

Словесне формулювання діагнозів хвороб та проблем, пов’язаних  зі здоров’ям, відбувається за певними морфолого-синтаксичними схемами, знання яких значно полегшує орієнтацію в багатослівних латинських клінічних термінах, маніфестованих у двадцять одному класі нині чинної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) та Національному класифікаторі України (НК 025:2021).

       Мета дослідження –  виокремити типові структури та  синтаксичні конструкції, що використовуються з метою вербального формулювання діагнозів і проблем, пов’язаних зі здоров’ям, з використанням латинської міжнародної термінології та надати відповідні рекомендації для медичних працівників стосовно використання латинських медичних термінів у  медичному дискурсі.

Об’єктом дослідження  стали  латинські терміни і термінологічні словосполучення, які мають бути зрозумілими для  фахівців сфери охорони здоров’я будь якої країни світу з огляду на інтернаціональний характер латинської медичної термінології. 

Результати дослідження. Дослідження структури усіх проаналізованих номінативних одиниць, включених до МКХ-10 та НК 025:2021,  дозволило виокремити дві групи термінологічних сполучень залежно від функціонуючих синтаксичних конструкцій: 1) безприйменникові конструкції, серед яких вирізняються синтаксичні  конструкції «узгоджене означення», «неузгоджене означення», «комбінований тип синтаксичного зв’язку»; 2) гетерогенні конструкції з прийменниковим керуванням.

Висновки. Формулювання діагнозу, уніфікація засад його написання, які б відповідали вимогам сьогодення, розуміння цієї проблеми організаторами охорони здоров’я, клініцистами, клінічними патологами, статистами залишаються, на думку сучасних клініцистів, нерозв’язаними. Надзвичайна структурна складність латинських  багатослівних  термінологічних номінацій  призводить до проблем з перекладом. Тому укладання українською, латинською, англійською, німецькою, французькою, італійською та польською мовами  діагнозів та проблем,  пов’язаних зі здров’ям з орієнтацією на нині чинну МКХ-10 та НК 025:2021, виокремлення та систематизація сталих клінічних виразів є своєчасним кроком у вирішенні окресленої вище проблеми.