COVID-19 У НОВОНАРОДЖЕНИХ: ВЛАСНИЙ ДОСВІД НА ПРИКЛАДІ КЛІНІЧНИХ ВИПАДКІВ

Анотація

Вступ. Наразі існує контраверсійна інформація щодо епідеміологічних характеристик та тяжкості перебігу COVID-19 як у когорті вагітних, так і новонароджених. Більшість дослідників повідомляють про однакову тяжкість захворювання у вагітних і невагітних жінок та легший перебіг захворювання у неонатальному періоді з можливістю розвитку критичних станів в окремих немовлят. Зазнали трансформацій уявлення щодо можливостей трансмісії SARS-CoV-2 новонародженій дитині. Оскільки внутрішньоутробна передача нового коронавірусу вважається наразі рідкісною, реалізація COVID-19 у новонароджених, зазвичай, пов’язана з постнатальною передачею вірусу.
Метою роботи було проаналізувати епідеміологічні та клінічні особливості інфекції COVID-19 у новонароджених на основі аналізу клінічних випадків.
Матеріал і методи дослідження.
В інфекційних відділеннях ОКНП «Чернівецька обласна дитяча клінічна лікарня» під спостереженням знаходилися 11 новонароджених, ушпиталених упродовж 2020 року на початку пандемії, спричиненої інфекцією COVID-19, зокрема 9 дітей скерованих лікарем первинної ланки з дому, та 2 – переведених з пологопомічних закладів. Верифікація діагнозу проводилася на підставі виявлення РНК вірусу SARS-CoV-2 у назо-/орофарингеальному мазку методом ПЛР.
Дослідження проводилися згідно з принципами біоетики, висновок комісії з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету щодо дотримання морально-правових правил проведення медичних наукових досліджень, протокол № 6 від 16.03.2023 р.
Дослідження виконано в рамках НДР кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Буковинського державного медичного університету «Сучасні епідеміологічні, клініко-параклінічні та діагностичні особливості найбільш поширених запальних захворювань інфекційної та неінфекційної природи у дітей», № держреєстрації: 0122U002208.
Результати дослідження. Аналіз епідеміологічних даних дозволив установити внутрішньосімейне джерело інфікування у всіх встановлених випадках (в одному випадку джерело інфекції встановити не вдалося), у більшості випадків – це матері, по одному випадку джерелом інфікування були батько та бабуся. У більшості сімей новонароджених дітей є старші брати і сестри, що могло послугувати потенційним додатковим джерелом інфікування, респіраторні симптоми у сибсів верифіковано у третини сімей.
У пізньому неонатальному періоді з горизонтальною трансмісією вірусу більшість випадків характеризується нетяжким ураженням верхніх дихальних шляхів у вигляді гострого ринофарингіту, в одному із спостережень – у поєднанні із явищами секреторної діареї. Перебіг COVID-19 ще в однієї дитини супроводжувався ізольованою клінікою гострого гастроентериту з явищами дегідратації середньої тяжкості. Клінічна картина коронавірусної інфекції у решти третини випадків характеризувалася ураженням нижніх дихальних шляхів у вигляді гострого трахеобронхіту, гострого обструктивного бронхіту та бронхіоліту,
У двох дітей, що були народжені від матерів, в яких COVID-19 діагностовано перед початком пологів, що були переведені з пологопомічних закладів у зв’язку із позитивним результатом ПЛР тесту на визначення РНК вірусу SARS-CoV-2 у дитини, проведеним на І добу життя одразу після народження, відмічався безсимптомний перебіг без жодних клінічних чи лабораторних ознак інфекційно-запального процесу упродовж спостереження.
Висновки. Епідеміологічною особливістю COVID-19 у неонатальному періоді можна вважати наявність виключно родинного джерела інфекції. У випадку горизонтальної трансмісії вірусу SARS-CoV-2 у новонароджених захворювання COVID-19 у більшості випадків перебігає у вигляді нетяжкого ураження верхніх дихальних шляхів, рідше – з ураженням нижніх дихальних шляхів та гастроінтестинального тракту. В разі захворювання матері перед пологами та наявності клініки COVID-19 під час пологів, не можна спростувати вертикальний та/або антенатальний шлях інфікування з наступним безсимптомним перебігом захворювання.