Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина

СЕПСИС НОВОНАРОДЖЕНИХ ЯК ІНДИКАТОР ІНФЕКЦІЙНОГО ТЯГАРЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ДАНІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (2022–2024)

М. Кісельова — 2026-03-27

Воєнний стан в Україні зумовив масштабні зміни у системі охорони здоров’я, зокрема в сфері перинатальної допомоги. Переміщення вагітних жінок із зон бойових дій до західних регіонів, обмеження доступу до антенатального спостереження, порушення профілактики інфекцій призвели до зростання ризиків для новонароджених, особливо у вразливих групах (недоношені, маловагові діти). Одним із ключових індикаторів цього навантаження є частота бактеріального сепсису у новонароджених, який часто має внутрішньоутробне походження.

Мета. Вивчити динаміку та статистичні взаємозв’язки частоти бактеріального сепсису у новонароджених у Львівській області протягом 2022–2024 років у контексті воєнного стану, та визначити можливі клініко-епідеміологічні чинники зростання інфекційного тягаря.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз офіційної статистичної звітності (форма №21-а МОЗ України) за 2022–2024 роки. Оцінено абсолютну та відносну частоту випадків сепсису новонароджених (МКХ-10, код Р36), розподіл за масою тіла при народженні, ранню неонатальну смертність, кількість пологів з масивною кровотечею (≥1000 мл), частоту кесарських розтинів. Статистичний аналіз включав описову статистику та кореляційний аналіз. Дані були представлені у вигляді абсолютних значень, відсотків та медіани з інтерквартильним розмахом. Кореляції оцінювалися за допомогою коефіцієнта Пірсона або Кендалла, залежно від ситуації. Категоріальні змінні порівнювалися за допомогою критерію хі-квадрат або точного критерію Фішера. Статистична значущість була встановлена на рівні p < 0,05.

Результати. Частота сепсису новонароджених зросла з 0,8 ‰ у 2022 році до 3,3 ‰ у 2024 році. У 2024 році 96 % випадків траплялися серед дітей з масою <2500 г. Виявлено сильну позитивну кореляцію між кількістю випадків сепсису та: пологами з крововтратою ≥1000 мл (r = 0,96), кількістю кесарських розтинів (r = 0,88), ранньою неонатальною смертністю (r = 0,94). Ці зв’язки свідчать про мультифакторну природу росту інфекційного ризику, в основі якого - комбінація клінічних, організаційних та соціальних факторів.

Висновки. Отримані результати свідчать про суттєве посилення інфекційного навантаження серед новонароджених в умовах війни, особливо у групі недоношених дітей. Зростання частоти бактеріального сепсису вимагає перегляду протоколів профілактики, підвищення готовності перинатальних центрів у регіонах-перевантаження, а також розширення скринінгу внутрішньоутробного інфокування у вагітних. Представлені статистичні дані можуть бути використані як доказова база для подальших клінічних досліджень та планування заходів системи громадського здоров’я.

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ВЕДЕННЯ ДІТЕЙ З НЕКРОТИЧНОЮ ПНЕВМОНІЄЮ, ЯКІ БУЛИ ГОСПІТАЛІЗОВАНІ ДО НДСЛ «ОХМАТДИТ» В ПОСТЕПІДЕМІЧНОМУ ПЕРІОДІ ІНФЕКЦІЇ COVID-19

О. Охотнікова — 2026-03-27

У статті проведений аналіз випадків госпіталізації дітей з позалікарняною пневмонією (ПП) та з їх ускладненими формами – некротичними пневмоніями (НП) в НДСЛ «Охматдит» у постепідемічний період інфекції COVID-19. Виявлено підвищення числа госпіталізацій з приводу ПП майже в 3 рази.

Мета роботи: проаналізувати дані світового і результати власного досвіду ведення дітей з НП, які були госпіталізовані до НДСЛ «Охматдит» з початку 2023 року по середину 2024 року, з метою визначення ранніх ознак ускладненого перебігу ПП та покращення результатів лікування ПП і НП.

Результати: Був проведений огляд іноземної літератури, а також ретроспективний аналіз 19 історій хвороб. Встановлено, що групу високого ризику щодо розвитку НП складають діти дошкільного та молодшого шкільного віку. Ускладнення НП спостерігалися у 89,5 % (17 з 19) дітей: абсцес легені (10,5 %), кіста легені (10,5 %), ексудативний плеврит (21,1 %), пневмогідроторакс (21,1 %), піопневмоторакс (31,6 %). Останні поєднувалися з бронхоплевральними норицями (52,6 %). Усі випадки були успішно проліковані. Виходами лікування НП були: консолідаціі (15,8 %), фіброателектази (36,8 %), бульозно-кістозні зміни (10,5%), повне відновлення структури паренхіми легені (31,5 %). Одній дитини проведено лобектомію через наявність множинних нориць. Запропоновано медичні заходи, які могли б зменшити тяжкість ускладнень ПП та тривалість лікування хворих в стаціонарі.

ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ ВИБІРКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ДОГЛЯДУ ЗА ЗДОРОВОЮ ДИТИНОЮ» СТУДЕНТАМ 2-ГО РОКУ НАВЧАННЯ ЗА НАПРЯМОМ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДРУГОГО (МАГІСТЕРСЬКОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 222 «МЕДИЦИНА

О. Волосовець — 2026-03-27

Формування, збереження та зміцнення здоров’я дітей є однією з першочергових задач системи громадського здоров’я, оскільки саме в дитячому віці закладаються основи здоров’я на подальше життя. Важливість профілактичних аспектів медицини дитинства спонукала колектив кафедри педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (НМУ) до пошуку шляхів втілення даної концепції в освітній процес через створення вибіркової дисципліни (ВД) ВК 2.15 «Основи догляду за здоровою дитиною» для студентів 2-го року навчання за напрямом підготовки фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти зі спеціальності 222 «Медицина». У статті представлений досвід кафедри педіатрії № 2 НМУ щодо розробки програми та впровадження у навчальний процес методичного забезпечення даної ВД. По завершенню вивчення ВД у 2024-2025 навчальному році нами здійснено добровільне анонімне анкетування студентів 2-го курсу Навчально-наукового інституту медицини НМУ, в якому взяли участь 110 здобувачів освіти. Проведена статистична обробка результатів анкетування щодо набуття теоретичних знань та опанування практичними навичками з профілактичної медицини дитинства та методики викладання ВД.

Результатами дослідження підтверджено, що серед студентів існує запит на включення в програму додипломної вищої медичної освіти дисциплін з профілактичної медицини, про що свідчить свідомий вибір 93,6 % здобувачів освіти ВД ВК 2.15 «Основи догляду за здоровою дитиною». Студенти позитивно оцінили актуальність тематики ВД, рівень набуття фахових компетентностей щодо формування та зміцнення здоров’я, гармонійного розвитку та профілактики захворювань у дітей, а також організацію навчального процесу. Викладання даної ВД є методично обгрунтованим підходом до удосконалення професійної підготовки студентів у сфері профілактичного спрямування медицини дитинства, що зумовлює доцільність рекомендації широкого впровадження зазначеної ВД у навчальний процес закладів вищої медичної освіти України.

ПІДГОТОВКА ДИТЯЧИХ АНЕСТЕЗІОЛОГІВ В УКРАЇНІ

В. Снісарь — 2026-03-27

В Україні за 5 років відбулися значні зміни у підготовці фахівців з дитячої анестезіології. Ми пропонуємо описову ініціативу, щоб розповісти про те, як це здійснюється в нашій країні.

Організацію підготовки дитячих анестезіологів в Україні можна розділити на два періоди – до 2021 року та після 2021 року. Ці відмінності обумовлені різними умовами підготовка фахівців з дитячої анестезіології, яка проходить переважно в інтернатурі і під час спеціалізації. Спеціальність «Дитяча анестезіологія» входила до переліку програм навчання в інтернатурі випускників університетів. З 2021 року кількість спеціальностей в інтернатурі було скорочено до 23 і «Дитяча анестезіологія» була виключена з цього переліку.

Первинна спеціалізація (інтернатура) з фаху «Дитяча анестезіологія», тривала 2 роки і мала певну перевагу. В інтернатуру з дитячої анестезіології зараховувалися виключно випускники педіатричного факультету. І головним методичним принципом їх навчання був розвиток активності лікаря дитячого анестезіолога і контроль його самостійності. Після 2021 року підготовка з фаху «Дитяча анестезіологія» стала можливою тільки після інтернатури з загальної анестезіології з наступною спеціалізацією по педіатричній анестезіології. До програми підготовки анестезіологів увійшли 13 розділів, основні з яких були присвячені анатомо-фізіологічним особливостям дитячого організму, принципам передопераційної підготовки дитини до анестезії та операції, особливостям анестезії у дітей в залежності від віку та характеру оперативного втручання. Анестезіолог повинен був вміти проводити серцево-легеневу реанімацію у новонароджених та дітей, а також знати основи інтенсивної педіатричної терапії.

Висновки. Відмінності у навчанні дитячої анестезіології не показали істотної переваги як підготовку лікарів-фахівців. Навчання педіатричної анестезіології та інтенсивної терапії після інтернатури із загальної анестезіології з подальшим стажуванням-спеціалізацією має певні переваги.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АКАДЕМІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ НАВЧАННЯ

І. Савка — 2026-03-27

У наш час, в умовах інтернаціоналізації вищої освіти, навчання за кордоном досягло рекордного рівня. Проте, починаючи з 2019-2020 навчального року, у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції, спричиненої Covid 19, вся система освіти, у тому числі й вищої медичної, зазнала суттєвих змін. Так, більшість університетів світу, як і наш заклад, перейшли на альтернативні форми навчання. Їх продуктивність тісно пов’язана з формуванням у студентів високого рівня дисципліни та зворотнього зв’язку з викладачем. І тут важливо враховувати і психологічний стан студентів, особливо іноземців у тому чи іншому навчальному закладі, в яких окрім опанування особливостей дистанційного навчання через пандемію COVID -19 та воєнний стан в нашій країні з 2022 року добавилися ще певні спеціальні обмеження в країні перебування.

Мета роботи. Дослідити академічну адаптацію студентів-іноземців до умов навчання після карантину, спричиненого COVID -19 та в умовах воєнного стану після 2022 року.

Матеріали та методи. Вся вибірка респондентів включала 220 студентів-іноземців, які навчалися на молодших 1-3 курсах навчання. Для отримання об’єктивних та достовірних результатів опитування проводили анонімно в рандомізованому порядку, що включало кожного третього студента зі свого курсу навчання. За країною походження у переважній більшості це були вихідці з Індії, яких біля 85 % навчається в нашому університеті з-поміж представників інших країн. У дослідженні ми обстежували студентів з використанням опитувальника адаптації студентів до коледжу (SACQ) розробленого Baker and Siryk (1989,1994) з авторськими доповненнями. Дослідження схвалено комісією з питань біоетики Буковинського державного медичного університету (протокол № 1 від 18.09.2025 р.). Дане дослідження є продовженням попередніх пошуків у цьому напрямку і частиною комплексної науково-дослідної роботи кафедри судової медицини та медичного правознавства Буковинського державного медичного університету на тему: «Використання сучасних морфологічних та фізичних методів для діагностики часу та причини настання смерті, виникнення тілесних ушкоджень, розвитку віддалених та наближених їх наслідків з метою вирішення нагальних завдань правоохоронних органів та актуальних питань судово-медичної науки та практики» (номер державної реєстрації 0123U101978, терміни виконання 01.01.2023-31.12.2027 рр.) та кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка «Сучасні аспекти діагностики та лікування пацієнтів з психічними та/або неврологічними розладами» (номер державної реєстрації 0125U001434, терміни виконання 01.01.2025-31.12.2029 р.).

Результати. При застосуванні альтернативних форм навчання рівень мотивації, старанності та застосування власних здібностей в освітньому процесі, ступінь продуктивності та виконання навчальних завдань відповідно до індивідуальних навчальних планів і затверджених освітньо-професійних програм залишаються на найвищому або досить високому рівнях у переважної кількості (53,2-71,4 %) студентів-іноземців. Виявлено пряму кореляційну залежність між мотивацією, старанністю, продуктивністю та адаптацією до академічного середовища, а також продуктивністю та адаптацією до академічного оточення.

Висновки. Підготовка лікарів зазнала трансформації в напрямку переходу на альтернативні (дистанційні, змішані) технології навчання у більшості закладів вищої освіти після пандемії, спричиненої COVID -19 і в нашій країні через воєнний стан після 2022 року. Незважаючи на ці виклики, всі психологічні компоненти академічної адаптації, включаючи мотивацію, старанність, застосування індивідуальних здібностей, ефективність роботи та пристосування до академічного середовища, залишаються на високому або дуже високому рівні серед більшості іноземних студентів.

БІОМАРКЕРИ НЕОНАТАЛЬНОГО ТА МАТЕРИНСЬКОГО СТРЕСУ У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Г. Павлишин — 2026-03-27

Лікування новонароджених у відділеннях інтенсивної терапії (ВІТН) супроводжується багатофакторним стресовим навантаженням, яке несприятливо позначається як на фізичному, психологічному стані немовлят, так і на психоемоційному стані їхніх матерів. У зв’язку з цим набуває актуальності застосування неінвазивних методів дослідження біомаркерів стресу.

Мета дослідження – оцінити неонатальний та материнський стрес у ВІТН шляхом визначення показників функціонального стану симпатоадреналової та серотонінергічної систем, проаналізувати фактори, що його індукують.

Матеріали та методи. У дослідження було включено 117 новонароджених, що знаходились на лікуванні у ВІТН обласного перинатального центру. Дітей було поділено на 3 групи залежно від їх гестаційного віку при народженні: перша група – (˂ 32 тижнів) – глибоко недоношені (ГНН) – 35 дітей, друга група – (≥ 32 тижнів) – помірно та пізні недоношені (ПНН) – 61 дитина, третя група – доношені новонароджені – 21 дитина. Вивчали такі біомаркери стресу, як 5-гідроксиіндолооцтова кислота (5-HIAA) – метаболіт серотоніну, функціональний маркер серотонінергічної системи та слинна альфа-амілаза (sAA) – біомаркер симпато-адреналової системи, що відображає реакцію симпатичного відділу вегетативної нервової системи на стрес. Інформовану згоду на участь у дослідженні отримано від батьків усіх дітей. Роботу виконано з дотриманням принципів Гельсінської декларації. Дослідження схвалено комісією з біоетики Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевсього Міністерства охорони здоров’я України (протокол № 73 від 03 квітня 2023 року). Статистичну обробку даних проведено за допомогою програми «STATISTICA 13.0. WINDOWS» з розрахунком медіани (Ме), верхнього (Uq) та нижнього (Lq) квартилю. Для порівняння числових характеристик з неправильним розподілом величин використовували U-тест Манна-Уітні (для двох незалежних груп), тест Краскела-Уолліса (для трьох незалежних груп) й критерій Вілкоксона (W) – для двох залежних груп. Дані вважали достовірними при p<0,05. Наукове дослідження виконано у межах науково-дослідної роботи «Оцінка неонатального та батьківського стресу у відділенні інтенсивної терапії новонароджених, способи їх корекції», № державної реєстрації 0123U100063, терміни виконання: 12.2022 р. – 11.2025 р.

Результати дослідження та їх аналіз. У ГНН рівень 5-HIAA у сечі зростав після контакту «шкіра до шкіри» (КШШ) з 2,064 [1,423; 3,402] до 4,366 [2,592, 9,468] мг/л (p=0,008), у групі ПНН – з 2,247 [1,530; 3,217] до 5,001 [2,812; 9,567] мг/л (p<0,001), у доношених з 2,452 [1,861; 5,587] до 4,293 [3,565; 8,420] мг/л, проте дані не були статистично достовірними (p=0,075). Зниження рівня 5-HIAA асоціювалося з такими неонатальними станами у передчасно народжених немовлят, як низька оцінка за шкалою Апгар (˂ 7 балів), потреба в реанімації, введенні сурфактанту; штучною вентиляцією легень, внутрішньошлуночковими крововиливами, некротизуючим ентероколітом, відкритою артеріальною протокою, анемією, неонатальною жовтяницею, що потребувала корекції фототерапією. У групі дітей ˂ 32 тижнів слинна альфа-амілаза після КШШ знижувалася з 52,74 [38,54; 107,10] до 19,65 [15,15; 26,98] од/мл (p=0,001), у дітей ≥ 32 тижнів – з 71,49 [34,98; 106,46] до 23,51 [17,39; 34,36] од/мл (p<0,001), у доношених – з 84,24 [61,25; 101;03] до 31,37 [25,62; 42,78] од/мл (p<0,005); у матерів новонароджених відповідно – у групі ГНН рівень sAA знижувався з 88,85 [51,66; 109,90] до 34,13 [23,59; 57,45] од/мл (p=0,033), у ПНН – з 68,85 [42,30; 98,64] до 25,03 [17,30; 29,59] од/мл (p<0,001), а у матерів доношених дітей – з 79,34 [54,21; 92,77] до 38,29 [22,88; 47,50] од/мл (p<0,005). Грудне вигодовування у ВІТН додатково знижувало рівень материнського стресу, при цьому sAA до КШШ у матерів становив 49,20 [28,19; 75,64] од/мл, порівняно з тими, що годували дитину сумішшю 105,90 [80,41; 148,10] од/мл (p=0,046).

Висновок. Контакт «шкіра до шкіри» та спільне перебування матері й дитини у ВІТН є доказовими методами, які ефективно знижують рівень стресу як у матерів, так і в новонароджених, що відображається за допомогою маркерів активності серотонінергічної та симпатоадреналової систем. Також виявлено зв’язок неонатальної захворюваності з підвищеним рівнем стресу. Грудне вигодовування передчасно народжених немовлят у ВІТН асоціюється зі значним зниженням материнського стресу.

АНАЛІЗ ВАРІАНТІВ ГЕНІВ MTHFR ТА VDR І МАРКЕРІВ ОКСИДАТИВНОГО/НІТРОЗАТИВНОГО СТРЕСУ В РОЗВИТКУ ТА ПЕРЕБІГУ COVID-19 У ДІТЕЙ З ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ШЛЯХИ РОЗРОБКИ ПЕРСОНАЛІЗОВАНИХ ТЕРАПЕВТИЧНИХ ТА ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

В. Похилько — 2026-03-27

Аналіз варіантів генів, маркерів оксидативного та нітрозативного стресу може допомогти в розробці персоналізованих стратегій профілактики та лікування COVID-19 та інших інфекційних захворювань, особливо в контексті існуючого забруднення навколишнього середовища.

Мета. Метою дослідження було оцінити вплив варіантів генів MTHFR (rs1801133, rs1801131) та VDR (rs731236), маркерів оксидативного та нітрозативного стресу на перебіг COVID-19 у дітей з Полтавської області, враховуючи забруднення нітратами та фтором.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 40 дітей з COVID-19 та 17 дітей в групі порівняння. Були проаналізовані такі ключові показники: варіанти генів MTHFR та VDR; рівень нітратів, нітритів, малонового діальдегіду (MДA) та сіалових кислот у сечі; а також проживання на території, забрудненій фтором та нітратами. Відповідно до рішення комісії з біоетики Полтавського державного медичного університету № 184 від 25.06.2020, матеріали наукового дослідження відповідають етичним вимогам гуманного поводження з пацієнтами, визначеним Токійською декларацією Всесвітньої медичної асоціації, Гельсінкськими міжнародними рекомендаціями, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією Ради Європи про права людини та біомедицину, а також чинним законодавством України, наказами МОЗ і положеннями Кодексу етики лікаря України. Усі батьки дали згоду на обстеження. Статистичний аналіз проводили за допомогою програмного забезпечення SPSS версії 27. Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи кафедри педіатрії №1 із неонатологією Полтавського державного медичного університету № 0120U102856 «Розробити клініко-лабораторні критерії, методи прогнозування та запобігання метаболічних порушень у дітей раннього віку».

Результати. У групі дітей з COVID-19 спостерігалася значна поширеність генотипу AA варіанту rs1801131 гену MTHFR. До вагомих патогенних факторів захворювання належали рівні нітритів, MДA та сіалових кислот усечі. У дітей, які проживають на територіях, забруднених фтором та нітратами, спостерігалася помітна кореляція між варіантами гена MTHFR та рівнями білірубіну, креатиніну та MДA. Крім того, дослідження підкреслило потенційну користь харчових добавок з бетаїн-аргініном як профілактичної та персоналізованої стратегії лікування дітей з COVID-19.

Висновок. У результаті проведеного дослідження було виявлено зв'язки між варіантами гена MTHFR та підвищеним ризиком COVID-19, підкреслено вплив середовища, забрудненого фтором та нітратами, визначено ключові патогенні фактори, такі як рівні нітритів, MДA та сіалових кислот у сечі. Харчова добавка з бетаїн-аргініном може бути розглянута як потенційний профілактичний та лікувальний варіант у дітей з COVID-19.

БІОЛОГІЧНА РОЛЬ HUMAN BPI В ПЕРЕБІГУ ЗАХВОРЮВАНЬ ВЕРХНІХ ВІДДІЛІВ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ, АСОЦІЙОВАНИХ ІЗ HELICOBACTER PYLORI У ДІТЕЙ

Д. Савченко — 2026-03-27

Поширеність інфекції Helicobacter pylori (HP) варіює у різних регіонах світу залишається нерівномірною. Близько однієї третини дітей у світі мають HP, до того ж інфікування відбувається здебільшого у дитячому віці. Імунна відповідь при розвитку запальних захворювань здійснюється за рахунок синтезу та вивільнення антимікробних пептидів, які відіграють роль протективних факторів. Серед представників антимікробних пептидів humam BPI (hBPI), механізми протимікробного захисту якого реалізуються різними шляхами. Вивчення зв’язків між рівнем hBPI та морфологічними змінами слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту при захворюваннях, асоційованих із НР у дітей, дасть змогу покращити розуміння біологічного значення даного антимікробного пептиду в імунній відповіді.

Мета. Дослідити рівень human BPI в сироватці крові дітей із захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, асоційованими із HP та його роль у розвитку та перебігу інфекційного процесу.

Матеріали і методи. Обстежено 60 пацієнтів, віком від 10 до 17 років. Підгрупу 1 склали 30 дітей із захворюваннями гастродуоденальної зони, асоційованими з HP. До підгрупи 2 увійшли 30 дітей із захворюваннями гастродуоденальної зони, неасоційованими з HP. До групи контролю увійшли 20 умовно здорових дітей, репрезентативних за віком і статтю. Для діагностики було проведено лабораторне, ендоскопічне, гістологічне дослідження. Визначення рівнів hBPI в сироватці крові проводилося за допомогою імуноферментного аналізу з використанням комерційно доступного набору Human BPI ELISA Kit (Elabscience Biotechnology, Х'юстон, Техас, США). Протокол дослідження був затверджений Комітетом з біоетики Запорізького державного медико-фармацевтичного університету. Він був розроблений відповідно до етичних стандартів і принципів, що регулюють медичні дослідження на людях, і не порушував фундаментальних біоетичних норм. При включенні дітей у дослідження було отримано інформовану згоду. (Протокол №3 від 28.10.2024 р.). Статистична обробка даних проводилася на ПК з використанням ліцензійного програмного пакету Statistica для Windows 13.0, серійний номер JPZ8041382130ARCN10-J, з використанням значень арифметичного середнього (M), середнього квадратичного середнього (σ) та середніх порівнянь (m) для учасників, розділених на категорії, що відповідали критеріям нормальності. Зв'язки між показниками оцінювали за допомогою додаткових методів рангової кореляції Спірмена (r). Для оцінки значущості показників у групах, що були рівними, використовували t-критерій Стьюдента для малих вибірок з використанням непараметричного U-критерію Манна-Уїтні. Значущість вважали істотною при p<0,05. Науково-дослідна робота кафедри на тему: «Прогнозування перебігу найбільш поширених запальних захворювань дитячого віку» (№ державної реєстрації 00121U107520, 2020-2026 рр.)

Результати. Встановлено, що рівень hBPI в сироватці крові дітей основної групи перевищував показники дітей групи контролю в 2,2 рази (p<0,05). Спостерігалось підвищення рівню hBPI при ерозивному гастродуоденіті у 3 рази порівняно з показниками контрольної групи (p<0,05). Виявлено гендерні особливості, а саме в підгрупі дівчат за наявності HP зростання рівню hBPI відбувалось на 80 % (р<0,05), у підгрупі хлопчиків зростання hBPI у сироватці крові відбувалось більш виражено – на 300% (р<0,05). При наявності інфекції HP підвищення активності запалення відбувалось на фоні зростання hBPI (p<0,05). При відсутності HP найвищий вміст hBPI в сироватці крові реєструвався при лімфоплазматичному інфільтраті 1 ступеня (p<0,05) і при мінімальних запальних змінах (p<0,05).

Висновки. За результатами проведеного дослідження встановлено, що перебіг захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, асоційованих із HP, у дітей відбувається на тлі зростання вмісту в сироватці крові hBPI, рівень якого прямо залежить від ступеню та площі уражень слизової оболонки. Відмічено гендерні відмінності у забезпеченні організму відповідним рівнем hBPI. Показано, що у дівчат контрольної групи рівень hBPI був вищим, порівняно з хлопчиками.

ОЦІНКА МАРКЕРІВ ФЕРМЕНТАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ КРОВІ ПРИ НЕОНАТАЛЬНИХ ЖОВТЯНИЦЯХ У ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

Ю. Волосівська — 2026-03-27

Поєднання структурно-функціональної незрілості печінки, підвищеної проникності біологічних бар'єрів та супутньої перинатальної патології у передчасно народжених дітей з клінічними проявами неонатальної жовтяниці обумовлює певні особливості метаболічних порушень в організмі, що вимагає моніторингу лабораторних показників сироватки крові. Комплексна оцінка функціонального стану гепатобіліарної системи (ГБС) з урахуванням важкості перебігу захворювань надасть змогу удосконалити лікувально-діагностичні заходи на основі уточнених патофізіологічних механізмів розвитку неонатальної жовтяниці з метою запобігання незворотним метаболічним та нейрогенним наслідкам.

Мета дослідження: Провести комплексний аналіз біохімічних показників сироватки крові, які характеризують функціональний стан ГБС у передчасно народжених дітей гестаційного віку 34-36 тижнів, які мають в комплексі перинатальної патології клінічні ознаки неонатальної жовтяниці.

Матеріали і методи. Було обстежено 85 передчасно народжених дітей (ПНД) гестаційного віку 34-36 тижнів, які мали в комплексі проявів перинатальної патології клінічні ознаки неонатальної жовтяниці. Новонароджені були розподілені на дві підгрупи відповідно важкості стану: до підгрупи А увійшли 28 дітей, які мали перинатальну патологію cередньої важкості, до підгрупи Б – 30 дітей з важкими формами перинатальної патології; групу порівняння склали 27 новонароджених відповідного гестаційного віку, у яких відмічався задовільний перебіг постнатальної адаптації.

Перелік показників дослідження сироватки крові включав: рівень загального білірубіну сироватки (ЗБС) крові та фракцій білірубіну, активність аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), гамаглутамілтрансферази (ГГТ), лужної фосфатази (ЛФ) та лактатдегідрогенази (ЛДГ); рівень .

Дисертаційна робота виконується в межах НДР кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет» на тему «Удосконалення напрямків прогнозування, діагностики і лікування перинатальної патології у новонароджених та дітей раннього віку, оптимізація схем катамнестичного спостереження та реабілітації» (№ державної реєстрації 0115U002768, термін виконання 01.2015 р. – 12.2019 р.); НДР «Хронобіологічні й адаптаційні аспекти та особливості вегетативної регуляції при патологічних станах у дітей різних вікових груп» (0122U002245, термін виконання 01.2020 р. – 12.2024 р.).

Результати та обговорення. Для прогнозування та чіткого відокремлення патології від норми, слід орієнтуватися на рівень ЗБС з фракціями білірубіну, активність ЛДГ та холестатичних ферментів (ЛФ, ГГТ). Традиційні маркери цитолізу (АлАТ, АсАТ) у даному випадку не мають діагностичної ваги, що ще раз підкреслює специфіку метаболізму недоношених дітей — проблема не стільки в руйнуванні клітин (цитолізі), скільки в глибокому порушенні екскреторної функції печінки та обміні жовчних кислот.

Висновки. Рівень ЗБС є «золотим стандартом» для діагностики розвитку та моніторингу прогресування патології ГБС у недоношених дітей. Для раннього виявлення порушень ГБС пріоритетним є визначення ЗБС з фракціями білірубіну, активності ЛДГ, ГГТ та ЛФ.

РЕЦИДИВ АДЕНОЇДНИХ ВЕГЕТАЦІЙ У ДІТЕЙ: ЧИННИКИ РИЗИКУ

С. Левицька — 2026-03-27

Видалення аденоїдних вегетацій у дітей є однією з найпоширеніших операцій в оториноларингології. Аденотомію можна віднести до відносно легких, рутинних і високоефективних хірургічних втручань. Особливістю аденотомії є ймовірність розвитку рецидиву аденоїдних вегетацій. Достеменно залишаються невідомими причини рецидиву аденоїдних вегетацій і чинники ризику.
Метою роботи було визначення ефективності хірургічного лікування аденоїдних вегетацій у дітей, а також чинників ризику розвитку рецидивів захворювання.
Матеріали і методи. Групу дослідження склали 112 дітей віком 2-15 років, котрим була виконана аденотомія. Анкетування батьків дозволило визначити основні симптоми аденоїдів і їх динаміку після операції. У 56 дітей при повторному огляді проведено ендоскопічне дослідження носоглотки і вуха, тимпанометрію, визначені рівні загального імуноглобуліну Е, імуноглобуліни М і G до капсидного антигену вірусу Епштейн-Барр. Визначення чинників ризику розвитку рецидиву аденоїдних вегетацій проводили за показником відношення шансів. Методи, використані в дослідженні, не заперечують основним біоетичним нормам та затверджене комітетом біоетики Буковинського державного медичного університету. Статистична обробка отриманих результатів проводилася за допомогою програм «Statistica 6» і «БІОСТАТ». Математична обробка проводилася з використанням варіаційного статистичного аналізу. Аналіз змін показників, які виражені у формі двох градацій («-», «+») здійснювали за допомогою точного методу Фішера для 4-польної та 2-польної таблиць та кутового φ-перетворення Фішера з попереднім переведенням абсолютних чисел у відсотки. Ідентифікацію досліджуваного показника як маркера ризику оцінювали методами клінічної епідеміології. Вираховували відношення шансів і 95% довірчі інтервали відношення шансів. Клінічно значимим фактор ризику вважали при значенні показника відношення шансів більшими 1,2. Клінічно значимим протективним ефектом володів показник при відношенні шансів менше 0,8. Дослідження є фрагментом планової комплексної науково-дослідної роботи курсу ЛОР хвороб кафедри дитячої хірургії, отоларингології та офтальмології Буковинського державного медичного університету «Клініко-патогенетичне обґрунтування корекції функціонального стану деяких гомеостатичних систем хворих в окремих розділах хірургічної практики та інтенсивної терапії», номер державної реєстрації 0125U002045.
Результати дослідження.
Основними скаргами в групі дослідження до хірургічного втручання були стійке утруднення носового дихання (у 77,6 %), нічне хропіння (77,6 %), деформація обличчя за аденоїдним типом (19,6 %), кондуктивна приглухуватість (50,9 %), часті епізоди гострих гнійних середніх отитів (24,1 %), часті епізоди гострих бактеріальних тонзилітів (39,3 %). Виконання аденотомії дозволило відновити носове дихання (в 80,4 %), позбутися нічного хропіння (в 77,7 %), відновити слух (в 90,2 %), зменшити кількість гострих гнійних середніх отитів (в 69,6 %) і гострих бактеріальних тонзилітів.
За результатами обстеження 56 дітей встановлені чинники ризику рецидиву аденоїдних вегетацій: виконання першої операції в ранньому дитячому віці (OR=2,7; 95%CI=0,85-8,69), збільшення загального імуноглобуліну Е (OR=1,9; 95%CI=0,45-7,86), імуноглобулінів М (OR=4,1; 95%CI=0,93-17,93) і G (OR=2,4; 95%CI=0,67-8,59) до капсидного антигену вірусу Епштейн-Барр, PFAPA-синдром (OR=2,3; 95%CI=0,71-7,86), часті епізоди гострих бактеріальних тонзилітів (OR=1,9; 95%CI=0,45-7,86). Одночасне виконання тонзилотомії виявилося протективним чинником, що зменшує ризик розвитку рецидиву аденоїдів (OR=0,2; 95%CI=0,11-0,69).
Висновки. Проведення аденотомії дозволяє ефективно відновити носове дихання, усунути кондуктивну приглухуватість і зменшити частоту середніх отитів. Частота рецидиву складає 7-28% випадків, проте, важливим є не присутність лімфоїдної тканини в носоглотці, а наявність пов’язаних із назальною обструкцією симптомів. Чинниками ризику розвитку рецидивів аденоїдних вегетацій виявилися ранній вік дитини, обтяжений алергологічний анамнез, перенесена Епштейн-Барр вірусна інфекція, PFAPA-синдром, часті епізоди бактеріальних тонзилітів.

КЛІНІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИВНІ РИЗИКИ ВИНИКНЕННЯ ЛЕТАЛЬНОГО РЕЗУЛЬТАТУ В ДІТЕЙ УНАСЛІДОК ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД

С. Гур'єв — 2026-03-27

Травмування населення внаслідок дорожньо-транспортних пригод призводять до високої інвалідизації та є однією з основних причин смертності серед найбільш активного, працездатного населення, а у дітей - провідною причиною насильницької смерті в усьому світі.

Мета дослідження. Визначити та оцінити клінічні результативні ризики виникнення летального результату в дітей, які отримали пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди, як фундаментальної підстави розробки та формування клінічних протоколів та клінічних маршрутів пацієнта в процесі надання медичної допомоги постраждалим.

Матеріали і методи дослідження. Дослідження ґрунтується на ретроспективному вивченні та аналізі 259 випадків дорожньо-транспортної травми (ДТТ) у дітей, що сформувало загальний масив вивчення. Масив вивчення формувався методом беззворотної рандомізації з масиву 1671 постраждалих, які отримали травми унаслідок ДТП в сільській та міській місцевості у 2022-2023 роках, за ознакою віку. Дане дослідження проведено відповідно до вимог та критеріїв доказової медицини з дотриманням вимог Гельсінської декларації, схвалено комісією з біоетики ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» МОЗ України.

Результати. В результаті даного дослідження встановлено, що на клінічний результативний ризик виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу мають вплив як клініко-епідеміологічні, так і клініко-нозологічні ризикстворюючі фактори, але даний вплив має різну інтенсивність. Найбільш виражений вплив мають такі ризикстворюючі фактори, як «тяжкість пошкодження», «пошкоджена анатомо-функціональна ділянка», «ознака участі в русі». Менш виражений вплив мають такі ризикстворюючі фактори, як «кількість пошкоджених анатомо-функціональних ділянок», «стать постраждалого», «вік постраждалого». Найбільший ризик виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу мають хлопчики (ризик суттєвий). За ознакою участі в русі «пішоходи» – ризик суттєвий; за ризикстворюючим фактором «кількість пошкоджених анатомо-функціональних ділянок» ‑ при пошкодженні двох, трьох та п’яти АФД (ризик несуттєвий); за ознакою «пошкодженої АФД» ‑ таз та живіт (ризик суттєвий); за шкалою NISS більше 35 балів ризик суттєвий, а при більше 45 балів ‑ катастрофічний.

Висновки: 1. Клінічний результативний ризик виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу в постраждалих дітей з дорожньо-транспортною травмою є багатокомпонентним, що виникає під впливом низки ризикстворюючих факторів та в цілому є несуттєвим 0,15, хоча коливається від теоретично неможливого (0) до катастрофічного (0,81). 2. На формування клінічного результативного ризику виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу в постраждалих дітей унаслідок дорожньо-транспортної травми мають вплив як клініко-епідеміологічні, так і клініко-нозологічні ризикстворюючі фактори, але в різному ступені. 3. Серед клініко-епідеміологічних ризикстворюючих факторів найбільший вплив має ознака участі в русі, а серед клініко-нозологічних – тяжкість пошкодження. 4. Найбільший ризик виникнення негативного результату перебігу травматичного процесу за гендерною ознакою мають хлопчики (ризик суттєвий), за ознакою віку – у шкільному віці (ризик несуттєвий), а за ознакою участь у русі ‑ пішохід» (ризик суттєвий).

АЛГОРИТМ ПРОГНОЗУВАННЯ РИЗИКІВ ТРАВМУВАННЯ ДИТИНИ-ПАСАЖИРА ПРИ РІЗНИХ ВАРІАНТАХ ТРАВМИ В СЕРЕДИНІ АВТОМОБІЛЯ

Ю. Коцюбинська — 2026-03-27

Дорожньо-транспортні пригоди залишаються провідною причиною дитячої смертності та інвалідизації у всьому світі, становлячи серйозну проблему громадського здоров'я. Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, включаючи відносно більші розміри голови, незавершеність формування скелетно-м'язової системи та недостатню мієлінізацію центральної нервової системи, роблять дітей особливо вразливими до механічних ушкоджень під час автомобільних зіткнень, що обумовлює необхідність розробки ефективних превентивних стратегій та інструментів оцінки ризиків.

Мета дослідження – розробити та валідувати математичний алгоритм прогнозування ризиків травмування дітей-пасажирів при автомобільних зіткненнях з урахуванням віку, антропометричних характеристик та використання засобів пасивного захисту.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 218 випадків травмування дітей-пасажирів віком від 29 днів до 18 років за період 2014-2024 роки. Аналізувалися дані щодо віку, статі, антропометричних параметрів, типу та правильності використання дитячих утримуючих пристроїв, характеристик дорожньо-транспортної пригоди та тяжкості отриманих травматичних ушкоджень. При виконанні досліджень збережені основні принципи біоетики. Використовувалися методи кореляційного аналізу Спірмена, множинної регресії, дискримінантного аналізу та ROC-аналізу.

Результати та обговорення. Розроблено статистичну модель з високою прогностичною спроможністю (R²=0,738, p<0,001). Встановлено, що правильне використання дитячих утримуючих пристроїв знижує ризик тяжких травм на 71% (β=-0,508, p<0,001). Площа під ROC-кривою становила 0,912, чутливість моделі – 86,8%, специфічність – 81,5%, загальна точність класифікації – 84,2%. Високі показники валідності дозволяють рекомендувати модель для практичного застосування.

Висновок. Розроблений алгоритм дозволяє з високою точністю оцінити індивідуальні ризики травмування дітей-пасажирів та може бути впроваджений у педіатричну практику і судово-медичну експертизу.

ПОКАЗНИКИ Д-ДИМЕРУ ТА АНЕКСИНУ A2 У ВАГІТНИХ ЖІНОК ІЗ ПОСТКОВІДНИМ СИНДРОМОМ

А. Бойчук — 2026-03-27

Відомо, що лише 5% із усіх захворювань на з SARS-CoV-2, мають важкий перебіг захворювання, що очевидно, залежить від коморбідності захворювань організму людини. Актуальним і до кінця не вивченим на сьогодні є механізми розвитку ускладнень, викликаних коронавірусною інфекцією у вагітних.

Метою нашого дослідження було визначення рівня Д-димеру та анексину А2 у вагітних жінок із постковідним синдромом.

Методи та матеріали. У дослідженні взяли участь 60 вагітних жінок (основна група) із перенесеним SARS-CoV-2 з позитивним Іg A, M чи G до SARS-CoV-2. Контрольну групу склало 25 жінок з фізіологічною вагітністю. Розподіл на клінічні групи здійснено так: першу клінічну групу склали 10 пацієнток з перенесеним SARS-Cov-2 у першому триместрі вагітності. До другої клінічної групи увійшли 25 вагітних, які перехворіли на SARS-Cv-2 в другому триместрі вагітності. До третьої групи було віднесено 25 вагітних із перенесеним SARS-Cov-2 у третьому триместрі вагітності. Дослідження анексин А2, Д-димеру проводились на аналізаторі Coag Chrom 3003. Дослідження схвалено комісією з біоетики Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського (протокол № 61 від 13.11.2020 р.). Статистичний аналіз результатів дослідження виконували з використанням статистичного пакета програми Statistica.10 для Windows. Дослідження виконано в межах НДР «Вдосконалення діагностики та лікування вагітних з обтяженим соматичним анамнезом» кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, державний реєстраційний номер N 0121U100153, термін виконання 2021-2023 рр.) та НДР «Репродуктивна функція жінки та перебіг вагітності в умовах сучасних стресорних факторів» кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, державний реєстраційний номер N 0124U000054, термін виконання 2024-2026 рр.).

Результати дослідження та їх обговорення. У першій та другій групах показники анексину А2 достовірно не відрізнялись між собою (P₂>0,05). У третій групі вагітних, які перехворіли на SARS-CoV-2 в третьому триместрі і тривалість постковідного синдрому була найкоротшою, важкість перебігу захворювання вимагала стаціонарного лікування, показник ANXA2 становив (21,45±1,31) нг/мл і відрізнявся від показників контролю, першої та другої групи (P₁<0,001, P₂<0,05, P₃<0,05). При аналізі результатів Д-димеру лише показники у жінок другої та третьої групи достовірно (P₁<0,001, P₂<0,001) відрізнялося від показників контрольної групи та першої групи відповідно; достовірних відмінностей між показниками другої та третьої групи не було (P₃>0,05).

Висновки. Гіперкоагуляційний синдром є одним з ключових механізмів, що лежать в основі ускладнень коронавірусної інфекції у вагітних жінок і є основним патогенетичним показником несприятливого прогнозу у пацієнтів з інфекцією SARS-CoV-2. Отже, застосування низькомолекулярних гепаринів у вагітних жінок з постковідним синдромом є патогенетично обґрунтованим підходом до профілактики тромботичних ускладнень.

РОЛЬ КЛІНІКО-АНАМНЕСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ТА ІМУНОГІСТІОХІМІЧНИХ МАРКЕРІВ У ПРОГРЕСУВАННІ АТИПІЇ ПРИ ГІПЕРПЛАСТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ЕНДОМЕТРІЮ

Т. Адам — 2026-03-27

Гіперпластичні захворювання ендометрію залишаються однією з найпоширеніших патологій у сучасній гінекології та характеризуються порушенням залозисто-стромального співвідношення внаслідок змін гормональної чутливості ендометрію. За даними дослідників, гіперпластичні процеси охоплюють 15–40 % усієї гінекологічної патології та нерідко є передраковими станами, особливо за умови тривалого впливу естрогенів без адекватної прогестеронової протидії.

Мета дослідження: Встановити клініко-анамнестичні характеристики та імуногістіохімічні маркери у жінок з гіперплазією ендометрію для прогнозування прогресування неоплазії.

Матеріали та методи. У когортне проспективне рандомізоване дослідження було включено 130 жінок репродуктивного віку, які були розподілені на 3 групи відповідно до виявлених у них морфологічних змін ендометрію: І групу становили 80 жінок з гіперплазією ендометрію без атипії, ІІ група – 30 жінок з верифікованим діагнозом гіперплазія ендометрію з атипією, ІІІ групу становили 20 жінок групи контролю з аномальною матковою кровотечею (АМК) згідно класифікації PALM-COEIN з приводу порушень за інших, відмінних від гіперплазії та поліпозу ендометрію причин. В усіх жінок було зібрано детальний анамнез та оцінено гінекологічний статус, супутні захворювання та характер проведених оперативних втручань. Жінкам з І та ІІ груп дослідження після встановлення клінічного діагнозу було виконано гістерорезектоскопію, а жінкам ІІІ групи Pippel-біопсію ендометрію, отриманий матеріал було направлено на патоморфологічне та імуногістіохімічне дослідження з визначенням наступних маркерів: Ki-67, PTEN, CD138, p53, ERα та PR рецепторів у ендометрії.

Комісією з біоетики Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України встановлено, що матеріали роботи щодо обстеження пацієнтів та проведення наукових досліджень відповідають вимогам норм та принципів біоетики (протокол № 84 від 20 січня 2026 року). При виконанні дисертаційного дослідження дотримувались усіх правил із забезпечення безпеки для здоров’я пацієнтів, дотримання їх прав, людської гідності, у відповідності з Гельсінською декларацією Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2000 рр.). Статистичну обробку одержаних даних проводили методами дисперсійного аналізу із використанням програмного забезпечення Statistica 8.0 (StatSoft, США), а для оцінки достовірності різниць між середніми величинами розраховувались Т-критерії Стьюдента-Фішера. Різниця вважалась достовірною при значенні р<0,05. Дослідження виконано в межах міжкафедральної наукової роботи кафедри акушерства та гінекології №2 та кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судовою медициною «Клініко-морфологічні аспекти захворювань ендометрію. Застосування нових інформаційних технологій для їх ранньої діагностики, лікування тa профілактики» - номер держреєстрації 0124U000802 (2023-2026 рр.).

Результати. Аналіз анамнестичних даних показав, що у жінок з гіперплазією ендометрію з атипією середній вік становив 55,2±1,42 років та був достовірно вищий за вік жінок інших груп (35,6±1,22, 37,2±1,65 р<0,005). Також встановлено раннє настання менархе (у віці 9-11 років) у 30,0% жінок з гіперплазією ендометрію з атипією та більш ранній статевий дебют (у віці 16 років) у 53,3 % пацієнток. Більшість жінок з гіперплазією ендометрію з атипією (49,0 %) нехтували контрацепцію, у 29,0 % був встановлений діагноз непліддя. У них достовірно частіше виявляли патологію шийки матки на 11,7 % та хронічний ендометрит на 33,3 % (р<0,05). Найчастіше серед супутніх захворювань пацієнтки з гіперплазією ендометрію та атипією мали ожиріння (30,0 %), артеріальну гіпертензію (33,0 %), цукровий діабет ІІ типу (29,0 %), постгеморагічну анемію (31,0 %). Імуногістіохімічним методом встановлено підвищена експресія Ki-67, різке зниження або повна втрата експресії PTEN, а також наявність мутаційного (ядерного) типу експресії p53, позитивна реація на CD138 та зниження чутливості репторів ендометрію до прогестерону.

У пацієнток із гіперплазією ендометрію без атипії характерною є збережена експресія PTEN, підвищення рівня проліферації за маркером Ki-67,наявність плазматичних клітин CD138.

Висновки. 1. Атипова гіперплазія частіше асоціюється з вищим віком, раннім менархе та початком статевого життя, що може сприяти хронічному запаленню й атиповій трансформації ендометрію. 2.Хронічний ендометрит виявлено у значної частини пацієнток обох груп, що підтверджує його роль у розвитку гіперпластичних змін; додаткові ризики несуть ожиріння, АГ, ЦД, повторні внутрішньоматкові втручання. 3. Для гіперплазії без атипії типовим є збереження PTEN і помірне підвищення Ki-67, тоді як при атиповій формі відзначається висока проліферація (Ki-67), втрата PTEN та мутаційний тип p53, що свідчить про високий ризик неоплазії. 4. CD138 – маркер запалення та мікробного навантаження ендометрію виявляється однаково часто у зразках ендометрію у жінок як з гіперплазією ендометрію без атипії так і з атипією. Оцінка ERα та PR чутливості ендометрію необхідна для прогнозу гормональної чутливості та вибору терапії.

РІДКІСНИЙ ВИПАДОК НЕІМУННОЇ ВОДЯНКИ ПЛОДА, УСКЛАДНЕНИЙ МАТЕРИНСЬКИМ ДЗЕРКАЛЬНИМ СИНДРОМОМ

С. Галич — 2026-03-27

Неімунна водянка плода (НІВП) та материнський дзеркальний синдром (МДС) є рідкісними ускладненнями вагітності. За останнє десятиліття значно розширилися можливості діагностики та ведення таких випадків, що робить актуальним детальний аналіз кожного спостереження.

Мета дослідження: Опис рідкісного клінічного випадку НІВП, ускладненої МДС.

Матеріал і методи: Ретроспективно описаний випадок НІВП із МДС, який завершився антенатальною загибеллю плода. Проаналізовано перебіг вагітності, проблеми діагностики та розродження, а також результати патолого-анатомічних, мікробіологічних та вірусологічних досліджень. Дослідження виконано з дотриманням етичних принципів Гельсінської декларації та схвалене Локальною комісією з питань біоетики та етики наукових досліджень Міжнародного гуманітарного університету Інформована згода пацієнтки на опублікування випадку наявна.

Результати: У першовагітної жінки на 32 тижні гестації виявлено ознаки НІВП: полігідрамніон; плацентомегалію; набряк м’яких тканин; гідроторакс; асцит, поєднані з макросомією, гіпоплазією серця та легень, гіперехогенністю кишківника. Лабораторно ознак інфекції чи запалення не виявлено. На 34 тижні спостерігалося прогресування НІВП та антенатальна загибель плода. У матері з’явилися симптоми МДС: анасарка; асцит; помірна гіпертензія без протеїнурії; згущення крові. Кесарів розтин ускладнився індуративним набряком тканин великого плода (вага 5250 г). Патологічно підтверджено макросомію, НІВП, мікроцефалію; ознак інфекції не було. Симптоми МДС зникли на 3-тю добу. Через 4 роки жінка народила здорову доношену дитину.

Висновки: НІВП, ускладнена МДС, залишається рідкісною патологією. Клінічний випадок та катамнез підтверджують роль плаценти у їх розвитку. Сучасне ведення дозволяє знизити частоту ускладнень, проте дослідження цих рідкісних синдромів тривають.

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОЇ АНАЛЬНОЇ ТРІЩИНИ

Л. Грицак — 2026-03-27

Хронічна анальна тріщина є значно поширеним проктологічним захворюванням, що супроводжується вираженим больовим синдромом і значним зниженням якості життя. Незважаючи на наявність різних методів лікування, частота неповного загоєння та рецидивів залишається високою, що свідчить про мультифакторний характер захворювання та необхідність визначення чинників, які впливають на ефективність терапії.

Мета дослідження. Визначити фактори, які впливають на повне загоєння хронічної анальної тріщини на 4-му тижні лікування.

Матеріали і методи. Дане проспективне одноцентрове дослідження включало аналіз 155 пацієнтів із хронічною анальною тріщиною, які отримали лікування у 2022-2024 роках. Було проведено однофакторний та багатофакторний аналіз чинників, які впливали на повне загоєння дефекту на 4-тий тиждень лікування з оцінкою відношення шансів регресійний аналіз з оцінкою відношення шансів. Додатково пацієнтів було поділено на дві підгрупи щодо вибору тактики лікування (персоналізований алгоритм ведення - 83 пацієнта; стандартизована терапія - 72 пацієнта). Дослідження проведено з дотриманням принципів Гельсінської декларації. Усі пацієнти надали інформовану згоду на часть у дослідженні Протокол дослідження був схвалений комісією з біоетики Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (протокол № 2 від 17.10.2022). Статистичну обробку проведено програмним забезпеченням IBM SPSS Statistics Base v.22, R-Statistics v.3.2.0, Medstat. Для її проведення використовували стандартні методи варіаційної статистики. Робота виконана в рамках НДР кафедри «Розробка і удосконалення методів діагностики, хірургічного лікування та реабілітації пацієнтів з патологією травного каналу та промежини», термін виконання 2024-2026 р., державний реєстраційний номер: 0123U1051738.

Результати. Повного загоєння досягнуто у 128 (82,6%) пацієнтів. Застосування алгоритму target-to-treat достовірно підвищувало ймовірність загоєння порівняно зі стандартною терапією (92,1% проти 71,8%; p<0,001). У багатофакторному аналізі незалежними предикторами повного загоєння були тип лікування (OR=4,31; 95% CI 1,63-11,41; p=0,003) та тривалість захворювання (OR=0,73; 95% CI 0,61-0,87; p=0,001). Вік, стать, локалізація тріщини, інтенсивність болю та наявність супутньої патології не мали незалежного впливу на результат лікування. Прогностична здатність моделі була високою (AUC=0,97).

Висновки. Ключовими факторами, які впливають на повне загоєння хронічної анальної тріщини на 4-му тижні лікування, є тип тактики лікування та тривалість захворювання. При цьому персоналізований алгоритм target-to-treat вірогідно покращує ефективність лікування і може бути впровадженим у клінічну практику.

ІМУНОБІОХІМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГОСТРОЇ СПАЙКОВОЇ КИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ

Б. Хамдамов — 2026-03-27

Гостра спайкова кишкова непрохідність (ГСКН) є одним із найскладніших станів у абдомінальній хірургії, що характеризується високою частотою ускладнень та летальності.

Мета. Вивчити взаємодію прозапальних медіаторів, системи гемостазу та маркерів фібринолізу при гострій спайковій кишковій непрохідності.

Матеріали та методи. У дослідженні проаналізовано кореляційні зв’язки між рівнями прозапальних цитокінів (IFNγ, TNFα, IL-6), параметрами гемостазу (PT, INR, APTT, фібриноген) та маркерами фібринолізу (tPA, PAI-1) у 91 пацієнта з ГСКН, яких поділено на підгрупи з ускладненим та неускладненим перебігом, а також у 20 здорових осіб (контроль). Імуно-біохімічні показники визначали за допомогою ELISA. Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у дослідженні. Протоколи дослідження були схвалені Етичним комітетом Інститутута відповідали принципам Гельсінської декларації, ухваленої у жовтні 2024 року на 75-й Генеральній асамблеї Всесвітньої медичної асоціації. Обробку отриманих даних проводили з використанням програмного забезпечення SPSS версії 26.0. Результати представлено у вигляді середнього арифметичного (M) ± стандартного відхилення (SD) або стандартної похибки середнього (m). Для оцінки вірогідності міжгрупових відмінностей застосовували параметричний критерій Стьюдента та непараметричний U-критерій Манна–Уїтні залежно від характеру розподілу даних. Рівень статистичної значущості встановлювали при p < 0,05. Робота виконана в рамках науково-дослідного плану Бухарського державного медичного інституту (05.2022 DSc.135) «Розробка нових підходів до ранньої діагностики, лікування та профілактики патологічних станів, що впливають на здоров’я населення Бухарської області після COVID-19 (2022–2026)».

Результати. Виявлено два різних імуно-коагуляційних фенотипи. IFNγ позитивно корелював з INR (r = 0,41) та tPA (r = 0,50), і негативно з фібриногеном (r = –0,36) і PAI-1 (r = –0,50), що свідчить про активацію фібринолізу та зниження коагуляційного потенціалу. Натомість TNFα та IL-6 асоціювалися з підвищенням рівня фібриногену та PAI-1, подовженням APTT, зниженням INR і tPA - що вказує на гіперкоагуляційний стан, пригнічення фібринолізу та ендотеліальну дисфункцію.

Висновок. Такі зміни були найбільш виражені у групі з ускладненим перебігом, що свідчить про високий ризик тромботичних подій та ішемічного ушкодження кишечника. Загалом дослідження підкреслює прогностичну цінність моніторингу маркерів гемостазу та фібринолізу при ГСКН і обґрунтовує їх застосування для раннього виявлення ускладнень та персоналізації антитромботичної терапії.

МУЛЬТИМОДАЛЬНІ МЕТОДИ РЕКОНСТРУКЦІЙНОЇ ТА ПЛАСТИЧНОЇ ХІРУРГІЇ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РУБЦІВ ПІСЛЯ ОПІКІВ

Л. Кенджаєв — 2026-03-27

Гіпертрофічні рубці та келоїди є патологічними наслідками порушення регенерації шкіри, що характеризуються надмірною проліферацією фібробластів, підвищеним синтезом колагену та тривалою запальною реакцією. З огляду на те, що ці стани переважно виникають на тлі глибоких термічних опіків, травм та хірургічних втручань, вони становлять проблему значного клінічного значення в опіковій та реконструктивній хірургії.

Мета. Оцінити ефективність методів реконструктивної пластичної хірургії в лікуванні гіпертрофічних та келоїдних рубців.

Матеріали та методи. У дослідження було включено 84 пацієнти з гіпертрофічними та келоїдними рубцями. Середній вік становив 37,8 ± 12,6 років (діапазон 18–62 роки); 60,8 % учасників були чоловіками, а 39,2 % - жінками. Мінімальний інтервал від утворення рубця до початку лікування становив 1 рік, а середній інтервал між утворенням рубця та зверненням за спеціалізованою допомогою - 14,5 ± 6,3 років. До направлення до нас основним підходом до лікування було пильне спостереження та консервативне лікування в домашніх умовах. Як наслідок, значна частина пацієнтів звернулася на пізній стадії з рубцевими контрактурами, що охоплювали обличчя, підборіддя та періорбітальну ділянку. Усі процедури проводилися відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (редакція 2000 року). Статистичний аналіз проводили за допомогою SPSS 26.0. Дані виражено у вигляді середнього арифметичного (M) ± стандартне відхилення (SD) або стандартна похибка середнього (m). Міжгрупові відмінності оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента та U-критерію Манна–Уітні; значення p < 0,05 вважали статистично значущим. Дослідження проводилося відповідно до плану наукових досліджень Бухарського державного медичного інституту під назвою «Раннє виявлення, діагностика та нові стратегії лікування і профілактики патологічних факторів, що впливають на здоров’я населення Бухарської області в післяпандемічний період COVID-19 (2022–2026 рр.)».

Результати. Дослідження продемонструвало, що комбіноване хірургічне та лазерне лікування гіпертрофічних та келоїдних рубців призвело до статистично значущого зменшення товщини рубців у середньому на 27–28% (p < 0,05), зниження індексу васкуляризації та еритеми на 22–33 % та поліпшення еластичності рубцевої тканини. Методи об’єктивної оцінки, включаючи ультрасонографію, PeriCam та фотоіндексацію, разом із суб’єктивною оцінкою за допомогою Ванкуверської шкали рубців (VSS), виявили суттєве зменшення судинного компонента, висоти та щільності рубців, що дало загальне зниження балу за VSS на 42% для гіпертрофічних рубців та на 37,9% для келоїдних рубців. Зміни пігментації були помірними; проте у групі з келоїдними рубцями було відмічено значне поліпшення. Побічні ефекти були тимчасовими, рецидивів або серйозних ускладнень протягом 6–12-місячного періоду спостереження не зафіксовано, а рівень задоволеності пацієнтів перевищив 85 %.

Висновки. Було показано, що лазер з довжиною хвилі 10 600 нм суттєво зменшує запальну реакцію та перфузію тканин, тим самим запобігаючи утворенню патологічних рубців. Лазерна терапія призвела до зменшення товщини рубців приблизно на 30 % та значного поліпшення еластичності рубцевої тканини (p < 0,05), що свідчить як про розм’якшення тканин, так і про клінічну ефективність методу.

ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНЬОЇ ВТОРИННОЇ ОБРОБКИ ВОГНЕПАЛЬНО-ОСКОЛКОВИХ РАН ОБЛИЧЧЯ ТА ШИЇ З ОБШИРНИМИ ДЕФЕКТАМИ ТКАНИН

В. Нагайчук — 2026-03-27

Бойові ураження щелепно-лицевої ділянки характеризуються значною травматичністю, великими дефектами тканин та високим ризиком інфікування. Вогнепальні й осколкові поранення обличчя та шиї часто призводять до складних дефектів, що сполучаються з порожниною рота та супроводжуються переломами кісткових структур. Відтермінована вторинна хірургічна обробка таких ран є одним із найскладніших етапів лікування. Одним із дієвих методів є застосування модифікованих пластиночних (button) швів, що дозволяють зменшити натяг країв рани та забезпечити надійну їхню адаптацію.

Мета. Оцінити ефективність модифікованої техніки пластиночних швів при відтермінованому вторинному закритті великого дефекту м’яких тканин обличчя та шиї у пацієнта з бойовою вогнепальною травмою.

Матеріали і методи. Продемонстровано клінічний випадок лікування пацієнта 42 років із наскрізним вогнепально-осколковим пораненням лівої щічної, піднижньощелепної та шийної ділянок, великим дефектом м’яких тканин та багатоуламковим переломом кута нижньої щелепи. Вторинне хірургічне втручання виконано на 11-ту добу після травми після підготовки рани та стабілізації стану. Поліамідні нитки 3/0 проводили крізь товсті фіброзні тканини за допомогою ін’єкційних голок великого діаметра. Зовнішню фіксацію здійснили за допомогою пластикових ґудзиків (2–3 см), що забезпечило рівномірний розподіл натягу.

Дослідження проведено із дотриманням принципів Етичного кодексу Всесвітньої медичної асоціації (Гельсінська декларація), що підтверджено висновком Комісії з питань біоетики ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Від пацієнта отримано погодження для публікації даних за умов збереження конфиденційної інформації.

Результати. Пластиночні шви дозволили зблизити краї рани без надмірного натягу та уникнути прорізування тканин. Загоєння проходило первинним натягом, без ускладнень. Міжщелепну фіксацію зняли через 1,5 місяця, відзначено добру консолідацію фрагментів нижньої щелепи та відновлення оклюзії. Через 1,5 місяця після лікування сформувався щільний, але функціонально незначущий рубець.

Висновки. Модифікована техніка пластиночних швів є ефективною методикою для вторинного відтермінованого закриття великих дефектів м’яких тканин обличчя та шиї при вогнепальних пораненнях. Застосування ґудзиків забезпечує рівномірний розподіл навантаження, зменшує ризик прорізування швів та сприяє загоєнню первинним натягом. Метод може широко використовуватись у практиці військової та цивільної щелепно-лицевої хірургії.

МОРФОМЕТРИЧНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ МАСОВОГО ЕФЕКТУ ПРИ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНИХ УТВОРЕННЯХ, ЩО ЗАЙМАЮТЬ ПРОСТІР, НА ОСНОВІ ДАНИХ МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНОЇ ТОМОГРАФІЇ

Р. Наврузов — 2026-03-27

Внутрішньочерепні об'ємні утворення супроводжуються розвитком масивного ефекту, що проявляється зміщенням структур середньої лінії, деформацією кори головного мозку, компресією шлуночкової системи та порушенням динаміки спинномозкової рідини. Незважаючи на широке застосування магнітно-резонансної томографії (МРТ), кількісні морфометричні критерії для оцінки тяжкості масивного ефекту залишаються недостатньо стандартизованими.

Мета дослідження. Визначити та систематизувати морфометричні параметри, що дозволяють об’єктивно оцінити ступінь масивного ефекту при внутрішньочерепних об’ємних утвореннях на основі даних МРТ.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне дослідження МРТ головного мозку у пацієнтів з внутрішньочерепними об’ємними ураженнями. Аналіз включав вимірювання зміщення середньої лінії, об’єму ураження, об’єму перифокального набряку, розмірів та індексів шлуночкової системи (включно з індексом Еванса), ступеня деформації субарахноїдального простору та асиметрії півкуль. Морфометричний аналіз проводили з використанням 3D-зображень з T1-зважуванням та методів автоматизованої сегментації. Усі процедури проводилися відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (поправка 2000 року). Статистичний аналіз проводили за допомогою SPSS версії 22.0 та MedCalc. Нормальність розподілу даних оцінювали за допомогою тесту Шапіро–Вілка. Міжгрупові порівняння проводили за допомогою U-критерію Манна–Уїтні, t-критерію Стьюдента, критерію хі-квадрат Пірсона та кореляційного аналізу Спірмена. Прогностичну ефективність оцінювали за допомогою аналізу ROC-кривої з розрахунком площі під кривою (AUC). Статистичну значущість визначали при p < 0,05. Дослідження проводилося в Бухарському державному медичному інституті в рамках інституційного дослідження під назвою «Розробка нових підходів до раннього виявлення, лікування та профілактики патологічних станів, що впливають на здоров’я населення Бухарської області в післяпандемічний період COVID-19 (2022–2026 рр.)».

Результати. Встановлено, що тяжкість масивного ефекту суттєво корелює з об’ємом вогнища та об’ємом перифокального набряку. Найчутливішими морфометричними параметрами були величина зміщення середньої лінії (> 5 мм), ступінь компресії шлуночкової системи та асиметрія півкуль. Комплексна оцінка декількох параметрів підвищує об’єктивність діагнозу та дозволяє стратифікувати тяжкість захворювання.

Висновок. Кількісна МР-морфометрія є інформативним та відтворюваним методом оцінки масивного ефекту при внутрішньочерепних об’ємних ураженнях. Стандартизація морфометричних критеріїв може сприяти підвищенню точності передопераційної оцінки та оптимізації стратегії лікування.

ПРЕДИКТОРИ РАННЬОЇ ПОВТОРНОЇ НЕКРЕКТОМІЇ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ З НЕКРОТИЗУЮЧИМИ ІНФЕКЦІЯМИ М'ЯКИХ ТКАНИН

А. Хамдамов — 2026-03-27

Некротизуючі інфекції м'яких тканин у пацієнтів з цукровим діабетом характеризуються агресивним клінічним перебігом та високим рівнем повторних хірургічних втручань.

Мета дослідження. Визначити предиктори ранньої ренекросектомії та оцінити їх прогностичну цінність.

Матеріали та методи. У цьому одноцентровому когортному дослідженні взяли участь 128 пацієнтів з некротичними інфекціями м’яких тканин та супутнім цукровим діабетом, які лікувалися між 2016 і 2025 роками, при цьому ренекрозектомія протягом 72 годин була визначена як первинна кінцева точка. Дослідження проводилося відповідно до Гельсінської декларації та чинних національних норм, що регулюють біомедичні дослідження за участю людей. Протокол дослідження отримав схвалення інституційної етики лікувального закладу. Перед залученням усі учасники надали письмову інформовану згоду на використання анонімних клінічних та лабораторних даних для дослідницьких цілей. Статистичний аналіз проводився за допомогою IBM SPSS Statistics 26.0 та MedCalc 20.0. Дослідження проводилося в Бухарському державному медичному інституті в рамках інституційної дослідницької програми під назвою «Раннє виявлення, діагностика та новітні стратегії лікування та профілактики патологічних факторів, що впливають на здоров’я населення Бухарської області в період після пандемії COVID-19 (2022–2026)».

Результати. Ренекрозектомію в ранньому післяопераційному періоді було проведено 89 пацієнтам (69,5%); у цій групі частіше спостерігався тривалий анамнез цукрового діабету, вищі рівні HbA1c та глікемії при госпіталізації, а також більш виражена системна запальна реакція. Найбільш суттєві міжгрупові відмінності були виявлені шляхом аналізу локальних цитологічних та мікробіологічних параметрів: у пацієнтів, яким потрібна була рання ренекрозектомія, спостерігалося значне підвищення індексу руйнування нейтрофілів, індексу руйнування тканин та мікробно-клітинного індексу. У цій групі також спостерігалася більша щільність мікробної маси, вища частка полімікробних асоціацій та переважання грамнегативної флори, що відображає більш агресивний інфекційний процес та вказує на необхідність ширшого хірургічного очищення рани.

Висновки. Комплексна оцінка локальних цитологічних та мікробіологічних параметрів у поєднанні з рівнем лактату дозволяє прогнозувати необхідність ренекрозектомії протягом перших 72 годин.

ОПТИМІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ВАРИКОЗНОГО РОЗШИРЕННЯ НА ОСНОВІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ МІНІМАЛЬНО ІНВАЗИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

К. Рахманов — 2026-03-27

Варикозне розширення вен є однією з найпоширеніших причин чоловічого безпліддя та діагностується приблизно у 15% загальної чоловічої популяції та до 35% чоловіків з первинним безпліддям. Пошук ефективних та мінімально травматичних хірургічних підходів залишається актуальною проблемою в сучасній урології та андрології.

Мета. Оцінити клінічну ефективність та безпеку сучасних малоінвазивних хірургічних методик лікування варикозного розширення вен з використанням індивідуального підходу, заснованого на гемодинамічному типі венозного рефлюксу.

Матеріали та методи. Ретроспективне дослідження включало 127 пацієнтів з лівостороннім варикозним розширенням вен, які перенесли оперативне лікування в період з 2019 по 2024 рр. у Самаркандському відділенні Республіканського спеціалізованого науково-практичного медичного центру кардіології. Пацієнти були розділені на дві групи у залежності від техніки хірургічного втручання. Група порівняння (n=59) перенесла традиційні операції (Іваніссевича або Палома), тоді як основна група (n=68) отримала малоінвазивне лікування, що включало ендоваскулярну лазерну абляцію лівої яєчкової вени та мікрохірургічну варикозну вену Мармара. Дослідження проводилося відповідно до положень Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (2013 р.). Протокол дослідження був розглянутий та схвалений місцевим етичним комітетом Самаркандського державного медичного університету (Протокол № 079, 2024). Всі пацієнти були проінформовані про цілі та методи дослідження та підписали добровільну інформовану згоду на участь у дослідженні та проходження хірургічного лікування. Конфіденційність персональних даних пацієнтів була повністю збережена на всіх етапах дослідження. Статистичний аналіз даних проводився методами варіаційної статистики з використанням пакету програм SPSS Statistics (версія 26.0) та Microsoft Excel. Кількісні показники представлені у вигляді середніх значень (M) та стандартного відхилення (±SD). Ця робота була виконана в рамках дослідницького проекту «Удосконалення методів діагностики та хірургічного лікування захворювань сечостатевої системи з використанням сучасних малоінвазивних технологій», що проводиться на кафедрі хірургії, ендоскопії та анестезіології-реаніматології факультету післядипломної освіти Самаркандського державного медичного університету, термін виконання 2022–2026 рр.

Результати. Впровадження мінімально інвазивних технологій суттєво зменшило післяопераційні ускладнення з 18,6 % до 2,9 % і частоту рецидивів з 19,0 % до 3,6 %. Крім того, пацієнти продемонстрували покращення клінічних результатів і короткий час одужання. Отримані результати підтверджують, що інтеграція сучасних малоінвазивних технологій з індивідуалізованим гемодинамічним підходом значно покращує ефективність лікування варикозного розширення вен. Ці результати обгрунтовують доцільність ширшого впровадження таких методів у клінічну практику для лікування варикозного розширення вен у підлітків та молодих чоловіків.

Висновок. Мінімально інвазивні методи в поєднанні з індивідуальною хірургічною стратегією, заснованою на типі гемодинамічного рефлюксу, значно покращують результати лікування та зменшують рецидиви варикоцеле.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕНДОВЕНОЗНОЇ ЛАЗЕРНОЇ ОБЛІТЕРАЦІЇ ПРИ ЛІКУВАННІ ТРОФІЧНИХ ВИРАЗОК ВЕНОЗНОГО ПОХОДЖЕННЯ

У. Хамдамов — 2026-03-27

Трофічні виразки венозного походження є важким ускладненням хронічної венозної недостатності та характеризуються тривалим перебігом, частими рецидивами та зниженням якості життя пацієнтів.

Ціль дослідження. Оцінити клінічну ефективність ендовенозної лазерної облітерації у комплексному лікуванні трофічних виразок венозної етіології.

Матеріали та методи. До дослідження включено 60 пацієнтів із венозними трофічними виразками, поділені на основну (ендовенозна лазерна облітерація + консервативна терапія) та контрольну групи (консервативне лікування). Оцінювалися терміни загоєння виразок, динаміка больового синдрому, частота рецидивів та показники якості життя (VEINES-QOL). Дослідження проводилося відповідно до основних положень «Правил етичних принципів проведення наукових медичних досліджень за участю людини», затверджених Гельсінською декларацією (1964–2013), стандартами ICH GCP (1996) та Директивою ЄЕС № 609 (від 24.11.1986). Статистичний аналіз виконаний у SPSS 25.0. Дослідження проводилося у рамках планових науково-дослідних робіт профільних кафедр Бухарського державного медичного інституту імені Абу Алі ібн Сіно та Самаркандського державного медичного університету.

Результати. Середній термін загоєння виразок в основній групі становив 5,2±1,3 тижні проти 8,7±2,1 тижня у контрольній (p<0,001). Частота рецидивів за 6 місяців – 6,7% та 26,7% відповідно (p = 0,03). В основній групі зазначено достовірне зниження болю та покращення якості життя. У результаті проведеного дослідження підтверджено високу ефективність ендовенозної лазерної облітерації у складі комплексного лікування трофічних виразок венозної етіології. Усунення патологічного венозного рефлюксу, що є ключовим патогенетичним фактором розвитку трофічних виразок, за допомогою ендовенозної лазерної облітерації забезпечує нормалізацію венозного кровотоку, що створює оптимальні умови для регенерації тканин та відновлення шкірного покриву. Крім того, комплексний підхід до лікування, що включає місцеву терапію та компресійне лікування, додатково підвищує клінічну ефективність та якість життя пацієнтів. Застосування ендовенозної лазерної облітерації сприяє значному прискоренню процесів загоєння виразок, зниженню інтенсивності больового синдрому та зменшенню частоти рецидивів у порівнянні з традиційними консервативними методами терапії.

Висновки. Ендовенозна лазерна облітерація є високоефективним компонентом комплексного лікування венозних трофічних виразок, забезпечуючи прискорене загоєння та зниження частоти рецидивів.

ФЕТАЛЬНА АНАТОМІЧНА МІНЛИВІСТЬ ЧЕРВОПОДІБНИХ І МІЖКІСТКОВИХ М’ЯЗІВ

І. Бірюк — 2026-03-27

Вивчення будови та топографії, а також складної організації нейросудинних структур м’язів середньої групи кисті важливе для розуміння їхніх морфогенезу і варіантів кровопостачання та іннервації у плодів людини.

Мета. Встановити топографо-анатомічні особливості будови, варіанти кровопостачання та іннервації м’язів середньої групи кисті, з’ясувати деталі внутрішньом’язового розгалуження судин та нервів кисті у плодовому періоді онтогенезу людини.

Матеріал та методи. Дослідження проведено на препаратах кистей плодів людини 4-10 місяців внутрішньоутробного розвитку без зовнішніх ознак анатомічних відхилень або природжених вад розвитку верхніх кінцівок з використанням методів макро-мікроскопічного препарування, візуалізації судинних структур шляхом ін’єкції судин, морфометрії. Особлива увага зверталася на визначення місць входу нервів і артерій та оцінку варіантності їхнього розгалуження. Дослідження проведено відповідно до основних біоетичних положень Конвенції Ради Європи з прав людини та біомедицини (від 04.04.1997), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2013 рр.), наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23.09.2009 № 690 та з урахуванням методичних рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України «Порядок вилучення біологічних об’єктів від померлих осіб, тіла яких підлягають судово-медичній експертизі та патологоанатомічному дослідженню, для наукових цілей» (2018). Дослідження є фрагментом комплексної теми кафедри анатомії, клінічної анатомії та оперативної хiрургiї «Статево-вікові закономірності онтогенетичних перетворень і морфометричні параметри органів та структур за умов норми і експерименту. Морфо-функціональні та антропометричні особливості опорно-рухового апарату спортсменів» (номер державної реєстрації 0125U001531).

Результати. Проведене дослідження засвідчило, що кожен м’яз середньої групи кисті у плодів людини має певне джерело іннервації та кровопостачання. Для I-III червоподібних і I-II тильних міжкісткових м’язів характерна подвійна іннервація. Встановлено існування основних (постійних) і додаткових (непостійних) джерел кровопостачання червоподібних та міжкісткових м’язів. Ворота входження нервів здебільшого збігаються з місцями входження артерій від основних джерел кровопостачання. Виявлено магістральну форму галуження артерій і нервів у товщі червоподібних та долонних міжкісткових м’язів, а також показано, що в одному і тому ж м’язі внутрішньом’язове розгалуження демонструє для артерій переважно магістральний, а для нервів – розсипний тип.

Висновки. Нейросудинна організація м’язів середньої групи кисті плода характеризується високою варіабельністю та поєднанням постійних і додаткових джерел іннервації та кровопостачання. Виявлені варіанти внутрішньом’язового розгалуження та наявність анастомозів свідчать про складну морфогенетичну модель формування цих структур.

ВАРІАНТНА АНАТОМІЯ ТА ПРИКЛАДНЕ ЗНАЧЕННЯ ОРГАНІВ І СУДИННО-НЕРВОВИХ ПУЧКІВ ШИЇ У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ

І. Боднар — 2026-03-27

Ділянка шиї є однією з найскладніших зон людського тіла через надзвичайну концентрацію життєво важливих органів, магістральних судин та нервових стовбурів у вкрай обмеженому просторі. Фрагментарність відомостей про фасціальні покриви та скелетотопію органів у плодів створює високі ризики для інвазивних втручань, оскільки саме в цей період закладається індивідуальна мінливість, яка визначає успіх майбутніх операцій.

Мета. Встановити фетальну анатомічну мінливість органів і судинно-нервових утворень шиї.

Матеріал та методи. Методами макромікроскопічного препарування, ін’єкції кровоносних судин і морфометрії досліджено топографо-анатомічні особливості органів і структур шиї на препаратах 14 плодів людини 4-10 місяців (81,0-375,0 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД)). Особлива увага під час дослідження зверталася на аналізі морфологічних трансформацій шиї плодів 4-10 місяців з метою виявити закономірності мінливості структур, а не лише їх статистичне розташування. Дослідження проведено із дотриманням вимог біоетики і основних положень Конвенції Ради Європи з прав людини та біомедицини (від 04.04.1997р.), Гельсинської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2013 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. та з урахуванням методичних рекомендацій МОЗ України «Порядок вилучення біологічних об’єктів від померлих осіб, тіла яких підлягають судово-медичній експертизі та патологоанатомічному дослідженню, для наукових цілей» (2018 р.). Комісією з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету (протокол № 3 від 20.11.2025 р.) порушень морально-правових норм при проведенні медичних наукових досліджень не виявлено. Дослiдження є фрагментом комплексної теми кафедри анатомiї, клінiчної анатомiї та оперативної хiрургiї «Статево-вікові закономірності онтогенетичних перетворень і морфометричні параметри органів та структур за умов норми і експерименту. Морфо-функціональні та антропометричні особливості опорно-рухового апарату спортсменів» (номер держреєстрації 0125U001531).

Результати. Проведене дослідження встановило значну індивідуальну анатомічну мінливість органів і судинно-нервових пучків шиї у плодів людини. Засвідчено, що разом із типовим, класичним розташуванням елементів основного судинно-нервового пучка шиї існують клінічно значущі варіанти, при яких внутрішня яремна вена може перекривати загальну сонну артерію, а блукаючий нерв зміщуватися на передню або задню поверхню судин. Виявлено концентровану та розсипну форми анатомічної мінливості бічного судинно-нервового пучка шиї. Описано випадки атипової будови і топографії органів шиї, а саме відсутність перешийка та ізольовані асиметричні частки щитоподібної залози, нижньополюсне розміщення правої нижньої прищитоподібної залози та зміщення трахеї, рідкісний варіант відходження від дуги аорти єдиного загального артеріального стовбура, що галузився на плечо-головні стовбури, що змінює класичні уявлення про кровопостачання органів і структур ділянок шиї та голови. Визначено чіткі проєкційні точки складових утворень бічного судинно-нервового пучка на ключицю для проведення маніпуляцій.

Висновки. Отримані дані спростовують уявлення про сталість топографо-анатомічних взаємовідношень органів і судинно-нервових утворень шиї у плодів людини та підкреслюють необхідність персоніфікованого підходу у фетальній і неонатальній хірургії. Відомості про виявлені варіанти будови органів і структур шиї у плодів людини дозволять знизити ризик ускладнень інвазивних втручань (кровотеч, пошкоджень нервів) та підвищити точність діагностичних маніпуляцій у ділянці шиї.

ЗАКОНОМІРНОСТІ БУДОВИ ЗАМИКАЛЬНОГО АПАРАТУ ОРГАНІВ СЕЧОВОЇ І ТРАВНОЇ СИСТЕМ

О. Цигикало — 2026-03-27

Згідно міжнародної анатомічної термінології, замикальні утвори різних органів та систем об’єднує термін M. sphincter (А04.0.00.028), англійський еквівалент – Sphincter muscle, український – м’яз-замикач. Однак вони не мають чіткої одноманітної будови у вигляді колового розташування посмугованих чи гладких м’язів навколо внутрішнього простору між окремими сегментами сечової або травної систем.

Метою дослідження було з’ясувати закономірності мікроскопічної будови, систематизувати морфо-функціональні особливості замикальних утворів сечової та травної систем у пренатальному періоді онтогенезу людини.

Матеріал та методи дослідження. Дослідження проведено на препаратах 25 передплодів 12,0-80,0 мм тім’яно-куприкової довжини та 20 плодів 81,0-375,0 мм тім’яно-куприкової довжини з використанням комплексу методів морфологічного дослідження, який включав ін’єкцію судин, виготовлення і вивчення серій послідовних гістологічних зрізів, тривимірне комп’ютерне реконструювання. Комісією з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету (протокол № 2 від 16.10.2025 р.) порушень морально-правових норм під час проведення науково-дослідної роботи не виявлено. Дослідження є фрагментом планової науково-дослідної теми кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету «Структурно-функціональні особливості тканин і органів в онтогенезі, закономірності варіантної, конституційної, статево-вікової та порівняльної морфології людини» (державний реєстраційний номер 0121U110121, терміни виконання 01.2021-12.2025 рр).

Результати. Встановлено, що замикальні утвори травної та сечової систем плодів людини мають різноманітну будову, але їх спільною характеристикою є три основні складові – м’язовий, судинний компоненти та зміна рельєфу слизової оболонки, кожен з яких виражений різною мірою, залежно від функціональних та топографічних особливостей замикального пристрою. Саме тому було б доцільно переглянути український еквівалент терміну «sphincter», змінивши його з «м’яз-замикач» на «сфінктер». Це зняло б термінологічні обмеження для детального і комплексного дослідження будови замикальних сегментів тіла людини.

Висновки. 1. Замикальні утвори сечової та травної систем, які контролюють надходження вмісту з одного порожнистого органа в інший, характеризуються трьома основними компонентами; м’язовим, судинним та рельєфом внутрішньої поверхні слизової оболонки. 2. М’язовий компонент замикального пристрою, який відповідає будові м’яза-замикача з коловим розташуванням м’язових пучків, притаманний для колового м’яза роту, зовнішнього м’яза-замикача відхідника, зовнішнього м’яза-замикача сечівника, однак вони знаходяться у тісному взаємозв’язку із суміжними м’язами, а внутрішній м’яз-замикач відхідника та воротарний м’яз-замикач є потовщенням і безпосереднім продовженням колового шару м’язової оболонки відповідного трубчастого порожнистого органа. 3. У місці сполучення спільної жовчної протоки з дванадцятипалою кишкою, як і сечоводу із сечовим міхуром, замикальну функцію виконують: ділянка м’язової оболонки кишки і, відповідно, сечового міхура, які пронизує відповідна трубчаста структура, а також наповнення кровоносних судин підслизового прошарку та зміна рельєфу поверхні слизової оболонки. 4. Шийка жовчного міхура у місці переходу органа в міхурову протоку, а також ниркова миска у місці переходу у сечовід, характеризуються особливістю форми і будови просвіту завдяки випинам слизової оболонки, які можуть слугувати як активний, так і пасивний резистивний пристрій, що контролює об’ємну швидкість руху рідини через перехідний сегмент завдяки кровонаповненню судин підслизового прошарку.

РЕАКЦІЯ ГЕНА РАННЬОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ c-fos У ПРЕФРОНТАЛЬНІЙ КОРІ ТА ПОЛІ ГІПОКАМПА СА1 НА НЕПОВНУ ГЛОБАЛЬНУ ІШЕМІЮ-РЕПЕРФУЗІЮ ГОЛОВНОГО МОЗКУ У ЩУРІВ ІЗ КИШЕЧНИМ ДИСБАКТЕРІОЗОМ

С. Ткачук — 2026-03-27

На сьогодні як в експерименті, так і в клініці, накопичено достатньо фактів щодо композиційних змін мікробіому кишечника при інсультах. Водночас, порушення кишкового мікробіому та його метаболітів є частиною патогенезу нейродегенеративних розладів при інсультах. Отже, вісь «мікробіота кишечника-мозок» є двобічною комунікаційною мережею, однак досі залишається багато невизначених механізмів взаємодії її складових. Дослідження in vivo та in vitro показала, що ген c-fos, який кодує ядерний білок c-Fos, відіграє важливу роль у регуляції запрограмованої загибелі нейронів при інсультах. Однак його реакція у структурах мозку на порушення функціонального стану осі «мікробіота кишечника-мозок» при порушенні церебрального кровотоку на тлі дисбактеріозу залишається майже недослідженою.

Мета роботи – з’ясувати вплив неповної глобальної ішемії-реперфузії головного мозку на активність гена c-Fos (за вмістом продукту його кодування – білка c-Fos) у префронтальній корі та полі гіпокампа СА1 щурів із кишечним дисбактеріозом.

Матеріал та методи дослідження. Дослідження проведені на 40 статевозрілих щурах-самцях, розподілених на 4 групи: І – контроль; ІІ – каротидна ішемія-реперфузія головного мозку; ІІІ – дисбактеріоз; ІV – каротидна ішемія-реперфузія на тлі дисбактеріозу. Дисбактеріоз моделювали введенням цефтріаксону (АЦС Добфар СПА, Італія) раз на добу 14 днів, 300 мг/кг внутрішньом’язово. Неповну глобальну ішемію-реперфузію головного мозку моделювали двобічною оклюзією загальних сонних артерій протягом 20 хв. із подальшою одногодинною реперфузією, що дозволяє оцінити реакцію мозку у межах терапевтичного вікна при інсультах. Після цього під каліпсоловим наркозом (75 мг/кг) здійснювали декапітацію тварин, головний мозок швидко вилучали на холоді, згідно з координатами стереотаксичного атласу забирали префронтальну кору та гіпокамп і занурювали їх у розчин Буена. Використовуючи ротаційний мікротом робили серійні зрізи завтовщки 5 мкм, депарафінували їх у ксилолі, здійснювали регідратацію в низхідних концентраціях етанолу (100 %, 96 %, 70 %), відмивали у 0,1 М фосфатному буфері (pH 7,4) і обробляли моноклональними антитілами до c-Fos антигенних детермінант. Ідентифікацію c-Fos у гістологічних зрізах досліджуваних структур мозку здійснювали методом непрямої імунофлуоресценції, застосовуючи комп’ютерну систему цифрового аналізу зображення VIDAS-386 (“Kontron Elektronik”, Німеччина) в ультрафіолетовому спектрі. Зображення за допомогою високочутливої відеокамери COHU-4722 (COHU Inc., США) вводили в комп'ютерну систему цифрового аналізу VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина) і оцифровували за денситометричною шкалою. Експериментальні втручання та евтаназію тварин здійснювали згідно з основними положеннями Конвенції Ради Європи про охорону хребетних тварин, що використовують в експериментах та інших наукових цілях, від 18.03.1986 р.; Директиви ЄЕС № 609 від 24.11.1986 р. і Наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. Комісією з біоетики Буковинського державного медичного університету порушень морально-етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи не виявлено (протокол № 5 від 16.12.2024). Отримані результати опрацьовані пакетом прикладних і статистичних програм VIDAS-2.5 (Kontron Elektronik, Німеччина), EXCEL з пакета MS Office 2007 (Microsoft Corp., США. Розраховували значення середньої арифметичної вибірки (М), її дисперсії і помилки середньої (m). Для виявлення достовірності відмінностей між показниками визначали коефіцієнт Стьюдента (t), ймовірність відмінності вибірок (р) і довірчий інтервал середньої. Критичний рівень значущості при перевірці статистичних гіпотез приймали рівним 0,05. Дослідження виконане у межах НДР «Механізми нейроімуноендокринної взаємодії, фактори ризику їх дизрегуляції та можливості фармакологічної корекції», реєстраційний номер 0124U002609. Термін виконання 12.2024 – 12.2028 рр.

Результати дослідження. Каротидна ішемія-реперфузія призводила до достовірного зростання усіх вивчених показників, що характеризують реакцію c-Fos-імунопозитивних нейронів префронтальної кори: щільність розташування c-Fos-імунопозитивних нейронів зросла на 25 %, сумарна площа флуоресценції (СПФ), площа флуоресценції, пов’язана з дифузною імунореактивністю (ПФДІ) у 64 та 9,5 рази відповідно. Характерно, що у цій зоні кори площа флуоресценції, пов’язана з клітинною імунореактивністю (ПФКІ) у тварин групи контролю не визначалася, що засвідчує відсутність активності гена cfos у клітинах у стані функціонального спокою. Однак ішемія-реперфузія призвела до активації цього показника, який сягав значень 2,959±0,601. Зросли також у цій структурі загальна концентрація білка cFos (Кc-Fos) і концентрація, пов'язана з дифузною імунореактивністю (Кc-FosДІ), у 93,8 та 10,8 раза відповідно. Водночас концентрація c-FOS білка, пов’язана з клітинною імунореактивністю (Кc-FosКІ), як і слід було очікувати, зважаючи на нульові значення ПФКІ, не визначалася, однак у постішемічному періоді вона становила 9,463±2,186 О_ІФ.За цих же експериментальних умов у полі гіпокампа СА1 усі досліджені показники, що характеризують реакцію c-Fos-імунопозитивних нейронів, також перевищували контрольні: щільність розташування cFos-імунопозитивних нейронів на 25 %, СПФ, ПФДІ та ПФКІ – у 22,8, 22 та 23 рази, КcFos, Кc-FosДІ та Кc-FosКІ у 36,4, 12,5 та 54,33 раза відповідно.

У префронтальній корі та гіпокампі щурів із дисбактеріозом порівняно з показниками у групі контролю щільність розташування cFos-імунопозитивних нейронів була вищою на 14 та 35 % відповідно, значення СПФ і ПФДІ – у 24 та 9,9 раза та 18,3 і 26,6 раза відповідно; у корі визначена також ПФКІ, значення якої становило 0,751±0,258, у гіпокампі ж цей показник зріс у 14,8 раза щодо показника у тварин контролю. У корі встановлено також зростання Кc-Fos і Кc-FosДІ у 32,7 та 12,6 раза відповідно, а значення Кc-FosКІ становило (2,296±0,827; у гіпокампі параметри Кc-Fos, Кc-FosДІ та Кc-FosКІ стали вищими в 11,7, 8,9 та 13,9 раза.

Реакція c-Fos-реактивних нейронів на ішемію-реперфузію у щурів із дисбактеріозом була суттєвішою як порівняно з показниками після ішемії-реперфузії у щурів групи контролю, так і стосовно показників при дисбактеріозі: у префронтальній корі та гіпокампі щільність розташування c-Fos-імунопозитивних нейронів перевищувала на 21 та 11 % показники при дисбактеріозі та на 10 і 20 % – постішемічні значення у тварин без дисбактеріозу. СПФ, ПФДІ, ПФКІ, Кc-Fos, Кc-FosДІ та Кc-FosКІ у корі були вищими у 7,5, 2,9, 10,9, 8,38, 2,85 та 11,82 раза стосовно дисбактеріозу та у 2,8, 3,0, 2,8, 2,9, 3,3 та 2,9 раза відповідно щодо постішемічних показників без дисбактеріозу. У гіпокампі СПФ, ПФДІ, ПФКІ, Кc-Fos, Кc-FosДІ та Кc-FosКІ перевищували відповідні показники при дисбактеріозі у 4,2, 1,7, 6,2, 9,7, 5,8, 11,6 раза та показники при ішемії-реперфузії у контрольних тварин у 3,4, 2,1, 3,9, 3,1, 3,9 та 3,0 раза.

Висновки. 1. Гостре порушення церебрального кровотоку в басейні сонних артерій та кишечний дисбактеріоз мають односпрямований вплив на зміни с-Fos імунореактивності у префронтальній корі та полі гіпокампа СА1, збільшуючи як щільність розташування с-Fos нейронів, так і площу імунореактивності, однак при цьому спостерігаються кількісні відмінності, що залежать як від досліджуваної структури, так і експериментальної моделі.
2. Найсуттєвіше зростання вмісту білка с-Fos встановлено при моделюванні ішемії-реперфузії головного мозку на тлі дисбактеріозу. 3. При всіх експериментальних моделях зростання білка с-Fos відбувається переважно за рахунок підвищення його концентрації, а не збільшення кількості с-Fos-позитивних клітин.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ АЛЕРГІЧНИХ РЕАКЦІЙ У ХВОРИХ НА ПОЄДНАНУ ПАТОЛОГІЮ: БРАДИКІНІН-ОПОСЕРЕДКОВАНІ РЕАКЦІЇ

Н. Каспрук — 2026-03-27

Фармакологічна гіперчутливість викликає незадовільні терапевтичні результати при будь-якій супутній патології. Проблема поєднання алергопатології та ендокринопатій стає все більш актуальною, що зумовлено як розповсюдженістю ендокринопатій так і прогресуванням алергічних реакцій в загальному серед населення. Зі збільшенням застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) зростає частота виникнення ангіоневротичного набряку. Диференціація різних варіантів ангіоневротичного набряку є важливою складовою діагностики.

Метою дослідження було провести аналіз особливостей реакцій гіперчутливості у хворих на цукровий діабет, вивчити особливості перебігу випадків ангіоневротичних набряків, покращити діагностику, прогнозування та профілактику патології.

Вважаємо за потрібне привернути увагу лікарів терапевтичного та хірургічного профілів на особливості перебігу випадків ангіоневротичних набряків на тлі базової терапії інгібіторами АПФ.

Матеріали та методи. Проаналізовані амбулаторні карти, історій хвороб 188 пацієнтів, хворих на цукровий діабет із зафіксованими в документації епізодами реакцій, що трактували, як алергічні (основна група) та 122 пацієнтів стаціонару обласної клінічної лікарні з подібними процесами без діабету за 10 років (2015-2024 рр.). Серед основної групи виділена підгрупа з реакціями гіперчутливості, що проявлялися ангіоневротичними набряками та/або гострою кропив’янкою – 48 пацієнтів. Також проаналізовані дані анкет-опитувальників пацієнтів, які звертались за консультативною допомогою на кафедру клінічної імунології, алергології та ендокринології за вказаний період часу. Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, імуноферментні, інструментальні, статистично-аналітичні. Дослідження проведено з дотриманням основних принципів біоетики відповідно до положень Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації. Аналіз клінічних даних здійснювався ретроспективно на основі медичної документації та анкет-опитувальників. Пацієнти, які проходили анкетування та консультативне обстеження, надали інформовану згоду на використання отриманих даних у науково-дослідницькій роботі. Усі персональні дані пацієнтів були деперсоналізовані та використані виключно з науковою метою. Дослідження не передбачало додаткових інвазивних втручань та не створювало жодних ризиків для здоров’я пацієнтів. Статистичну обробку результатів проводили з використанням методів описової та порівняльної статистики. Дані наведені у вигляді абсолютних та відносних величин (%). Порівняння показників між групами здійснювали з урахуванням клінічних та анамнестичних характеристик. Кореляційний аналіз застосовували для оцінки зв’язку між тривалістю цукрового діабету та частотою реакцій гіперчутливості. Статистично значущими вважали результати при p <0,05.

Дослідження виконано в рамках пілотного проекту. На етапі подальших досліджень проєкт передбачає розширення вибірки та уточнення отриманих результатів.

Результати дослідження. Давність захворювання діабетом хворих, які включені в дослідження, була від одного до 30 років. Інсулінозалежний діабет діагностований у 82% пацієнтів. Анамнестичні дані щодо наявності реакцій гіперчутливості на лікарські засоби та харчові продукти хворих із інсулінозалежним діабетом були позитивні майже в 3 рази частіше, ніж в контрольній групі, що корелювало із давністю захворювання. За останні роки (2017-2024 рр.) спостерігали зміни й у загальній структурі гіперергій у порівнянні із попередньо аналізованим періодом (2014-2016 рр.). Виявили зміну акцентів в сторону збільшення випадків, що корелювали саме з медикаментозною гіперчутливістю, частіше алергічні реакції у хворих на ЦД були пов’язані із прийомом аналогових препаратів інсуліну, антибіотиків, місцевих анестетиків, рентгенконтрастних речовин, кардіологічних препаратів. Серед лікарських засобів, на які виявлена підвищена чутливість, або є анамнестичні відомості про них, частотний розподіл виглядає наступним чином: препарати інсулінів – 22,7%; засоби, що впливають на систему травлення та метаболічні процеси – 23,17%; антибіотики – 20,5%; нестероїдні протизапальні засоби – 9,7%; препарати кардіогрупи – 9,1%; вітаміни – 3,6%; фітоформи – до 2%. В результаті поглибленого обстеження хворих з епізодами ангіоневротичного набряку проаналізовані випадки, зокрема, що асоціювалися з вживання лізиноприлу в 55- та 70-річної жінок, які проявлялися болем у животі (в другому випадку додатково з блюванням та діареєю). Результати комп’ютерної томографії виявили набряк стінки тонкої кишки. Після відміни препарату епізоди набряку не повторювалися впродовж року. Епізоди асиметричного АН на обличчі у двох чоловіків 62 та 68 років – на фоні прийому раміприлу (алергологічний анамнез не обтяжений), також чоловіків 59 та 75 років з виразним генералізованим свербіжем шкіри без висипань, але ізольованими асиметричними набряками кінцівок на фоні прийомів еналаприлу. Після повної відмови від застосування препаратів з групи інгібіторів АПФ спостерігали регрес симптомів в інтервалі від 1 тижня до 2 місяців. У 4-х з 6-и описаних випадків спостерігалась додатково фотосенсибілізація та гіперестезія шкіри.

Висновки. 1. Частота гіперергічних реакцій у хворих з інсулінозалежним діабетом в 2,9 разів перевищує таку для інших хворих терапевтичного профілю, прямо пропорційна часу виникнення та важкості захворювання. 2. У клінічній практиці важливо диференціювати гістамін-індукований ангіоневротичний набряк від брадикінін-опосередкованого. Пацієнти з позитивним алергоанамнезом мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ. Якщо пацієнт із ангіоневротичним набряком «не дає відповіді» на антигістамінні та кортикостероїди, необхідно запідозрити брадикінін-опосередкований ангіоневротичний набряк. 3. Терапію інгібіторами АПФ слід негайно припинити та замінити засобом, що належить до іншої групи гіпотензивних препаратів. 4. Знання рідкісних причин гострого абдомінального болю дозволяє хірургам розширити спектр диференціальної діагностики та уникнути невиправданих втручань. У випадках ангіоневротичного набряку лише тонкої кишки важливо виключити дефіцит інгібіторів С1-естерази. 5. Анестезіологи повинні знати про такі побічні реакції, що можуть виникати у пацієнтів інтраопераційно на фоні базового прийому деяких гіпотензивних засобів. 6. Програма профілактичних заходів повинна включати обов’язкову професійну дієтологічну освіту хворих, запобігання поліпрагмазії та ретельну фіксацію даних про виявлені реакції гіперчутливості в медичній документації хворих на всіх рівнях.

СТЕРОЇДИ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ БРОНХОЛЕГЕНЕВОЇ ДИСПЛАЗІЇ У ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА РИЗИКИ

А. Меньшикова — 2026-03-27

Бронхолегенева дисплазія (БЛД) є найпоширенішим хронічним респіраторним захворюванням передчасно народжених немовлят, яке може призводити до довгострокового порушення функції легень, підвищеної схильності до респіраторних інфекцій, затримки неврологічного розвитку, зниженої толерантності до фізичного навантаження тощо. Запалення відіграє центральну роль в патогенезі БЛД. Глюкокортикоїди мають потужну протизапальну дію, пригнічуючи трансляцію прозапальних медіаторів та активуючи численні протизапальні механізми. Водночас, застосування глюкокортикоїдів може підвищувати частоту дитячого церебрального паралічу й інших порушень неврологічного розвитку, що визначає небезпеку їх рутинного використання та вимагає призначення схеми лікування, яка матиме найбільшу ефективність одночасно з найнижчими ризиками негативних побічних ефектів.

У цьому огляді представлено сучасну стратегію оптимального постнатального застосування стероїдів, яка забезпечує максимальний ефект щодо профілактики БЛД та зменшує ризики небезпечних ускладнень.

НЕКРОТИЗУЮЧИЙ ЕНТЕРОКОЛІТ: ОБГОВОРЕННЯ ГОСТРИХ ПИТАНЬ (літературний огляд, частина 2)

Т. Знаменська — 2026-03-27

Некротизуючий ентероколіт (НЕК) залишається значущою патологією неонатального періоду з високим рівнем захворюваності та летальності, особливо в популяції недоношених немовлят. Патофізіологічні механізми НЕК ще не повністю з'ясовані, проте поточна парадигма передбачає, що хвороба виникає як відповідь на вплив харчових та бактеріальних тригерів в умовах імунологічної та структурної незрілості організму дитини. Прогресування захворювання може призводити до перфорації кишечника, тяжкої інфекції та розвитку небезпечного для життя сепсису. У цьому огляді представлено стислий виклад актуальних епідеміологічних даних, чинників ризику, а також підходів до клінічної діагностики та проявів НЕК. Проведено систематизацію сучасних профілактичних стратегій залежно від етіопатогенетичних факторів, розглянуто новітні методи терапії на основі клінічних та інструментальних даних. Особлива увага приділяється запобіганню та лікуванню НЕК на початкових стадіях, включаючи ідентифікацію нових біомаркерів та розробку препаратів для стримування прогресії хвороби. У статті також обговорюються перспективи клінічного впровадження цих підходів та існуючі обмеження.

СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ АЛЕРГІЧНОГО РИНІТУ У ДІТЕЙ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Н. Банадига — 2026-03-27

Алергічний риніт (АР) - важлива проблема громадського здоров’я, яка мало досліджена в дитячому віці. Алергічна патологія в полі підвищеної уваги клініцистів впродовж останніх 30-40 років. Цьому є певні пояснення: неухильний ріст захворюваності, ранній дебют хвороби, труднощі діагностики у дітей перших п’яти років, недостатня ефективність контролюючої терапії в окремих групах пацієнтів, відсутність державних профілактичних програм. Останнє десятиліття означилось коморбідністю алергічних захворювань. Особливу зацікавленість викликає місце та роль АР у структурі алергічної патології у дітей. На сучасному етапі діагностика не завжди вчасна, оскільки низька настороженість лікарів, використовуються різні діагностичні підходи, у тому числі анкетування, яке не орієнтоване на дітей молодше трьох років, тощо. АР суттєво погіршує якість життя пацієнта, що потребує запровадження ефективних принципів лікування та динамічного спостереження.

Мета дослідження. На основі сучасних джерел медичної інформації проаналізувати стан вивчення проблеми АР у дітей: поширеність, етіопатогенетичні механізми, критерії діагностики, принципи лікування, роль коморбідності, засоби профілактики.

Результати аналізу та висновки. Аналіз публікацій останніх років з приводу АР засвідчує, що це важлива проблема сучасності, у т.ч. серед дітей. Вивчення факторів ризику, поширеності, діагностичних прийомів, підходів до лікування АР з’ясувало, що ці аспекти недостатньо ґрунтовно досліджені в дитячому віці на відміну від дорослих. Визначені обтяжливі обставини виникнення та перебігу АР: особливості довкілля, спектр причинних алергенів (здебільшого інгаляційних), вік пацієнта, спадковість, надмірна маса тіла, часте застосування антибактеріальних препаратів. АР спроможний негативно впливати на перебіг БА та потребувати перегляду складу контролюючої терапії. Важливим аспектом є і те, що АР порушує сон дитини і знижує якість життя, обмежує соціальну активність, тим самим окреслює важливість даної медико-соціальної проблеми. На даному етапі відсутні профілактичні програми і єдині підходи до визначення факторів ризику АР в дитячому віці.

ОБГРУНТУВАННЯ ЕФЕКТИВНІСТІ ТА НЕОБХІДНІСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ У ЛІКУВАННІ ОРБІТАЛЬНОГО ЦЕЛЮЛІТУ У ДІТЕЙ (огляд літератури)

Я. Пенішкевич — 2026-03-27

Орбітальний целюліт є актуальною проблемою в офтальмології, особливо в дітей, враховуючи можливі ускладнення та наслідки лікування, а також віддаленні результати лікування. На нашу думку, лікування цієї патології потребує індивідуального підходу щодо конкретного пацієнта, враховуючи протоколи лікування, а також практичні рекомендації науковців та особливо практичних лікарів, беручи до уваги випадки з практики. Метою є проведення огляду літератури, щоб узагальнити існуючі докази та зрозуміти поточні суперечки щодо лікування орбітального целюліту у дітей.

Результати та їх обговорення. Провівши ретельний огляд літературних джерел, особливо випадків з практики, стало очевидно, що антибіотикотерапія є методом вибору і раннє лікування антибіотиками протягом перших трьох днів може скоротити перебіг орбітального целюліту та потенційно запобігти утворенню орбітальних абсцесів. Також негайний початок внутрішньовенного введення антибіотиків є обов'язковим і може запобігти хірургічним втручанням навіть у випадках початкових абсцесів. Але відомо і інший підхід у лікуванні, коли антибіотикотерапія була неефективною. В одному з представлених випадків ми висвітлили окремий клінічний випадок гострого орбітального целюліту у дитини із застосуванням імуноглобуліну в комплексному хірургічному лікуванні. Хоча потенціал імуносупресії за наявності інфекції викликає суперечки, проте у даному випадку призначення імуноглобуліну в комплексному лікуванні орбітального целюліту у дитини було доречним і визначальним на фоні відсутності терапевтичного ефекту антибіотикотерапії. Деякі автори стверджують також і доцільність вакцинації в плановому порядку з метою попередження захворювання, що підтверджується на практиці. Лікарі-науковці відмічають позитивну динаміку після планового введення вакцини, а також усунення факторів ризику, пов'язані ускладнення та необхідність хірургічного втручання. Суперечливим питанням залишається дотепер призначення кортикостероїдів у комплексному лікуванні гострого орбітального целюліту у дітей. Однією з найбільш обговорюваних потенційних переваг є те, що ад'ювантна стероїдна терапія дитячого орбітального целюліту пов'язана з коротшим терміном госпіталізації без серйозних інфекційних ускладнень. Однак скорочення тривалості госпіталізації є недосконалим показником, особливо без стандартизованих критеріїв виписки зі стаціонару. Отже, за висновками авторів, немає достатньої кількості доказів щодо використання кортикостероїдів у лікуванні періорбітального та орбітального целюліту. Оскільки існують значні відмінності у методах використання кортикостероїдів у клінічній практиці, необхідні додаткові високоякісні докази з рандомізованих контрольованих досліджень для прийняття обґрунтованих рішень. Тому стає необхідністю проведення наукових досліджень з метою детального вивчення впливу кортикостероїдів на дітей та дорослих, а також оцінки різного дозування та тривалості кортикостероїдної терапії. Отже, підсумовуючи очевидно, що орбітальний целюліт у дітей є актуальною проблемою в дитячій офтальмологічній практиці. Враховуючи ускладнення захворювання, їх важкість перебігу та наслідки, особливо важливим постає питання своєчасної діагностики, диференційної діагностики та адекватності лікування. Безумовно, медикаментозне лікування може усунути інфекцію, проте необхідне ретельне спостереження та індивідуальний підхід щодо конкретного пацієнта.

Висновки. 1. Лікуванні орбітального целюліту у дітей має бути індивідуальне щодо конкретного пацієнта. 2. Застосування імуноглобуліну в комплексному лікуванні гострого орбітального целюліту у дітей є доцільним та значно сприяє позитивній динаміці та одужанню. 3. Дослідження механізму впливу імуноглобуліну при лікуванні гострого орбітального целюліту у дітей є актуальним та потребує подальшого вивчення.

СУЧАСНІ ІМУНОЛОГІЧНІ ТА БІОМОЛЕКУЛЯРНІ ОСНОВИ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ У ДІТЕЙ

Ш. Мухамедова — 2026-03-27

Метаболічний синдром у дітей – це багатофакторне захворювання, що характеризується ожирінням, резистентністю до інсуліну та іншими кардіометаболічними факторами ризику. У патогенезі метаболічного синдрому задіяні складні імунологічні та біомолекулярні механізми. Хронічне, слабо виражене запалення та порушення регуляції імунної системи є основними факторами, що сприяють резистентності до інсуліну та судинній дисфункції. Ключові молекулярні сигнальні шляхи, зокрема каскад ядерного фактору-каппа В (NF-κB) та інфламасому NLRP3, аномально активуються в жировій тканині, пов'язуючи надлишок поживних речовин із запальними реакціями.Toll - подібний рецептор 4 (TLR4) служить найважливішим висхідним датчиком, який пов'язує сигналізацію вродженого імунітету з метаболічним стресом, запускаючи активацію NF-κB і сприяючи резистентності до інсуліну, викликаної жирними кислотами. Ця стійка активація вродженого імунітету призводить до підвищеної продукції прозапальних цитокінів (наприклад, TNF-α, IL-1β) і змінює профіль адипокінів. Рівень лептину підвищується, а адипонектину знижується, що спричиняє дисбаланс та посилює субклінічне запалення та резистентність до інсуліну. Генетична схильність, така як поліморфізм в імунорегуляторних генах (наприклад, NLRP3, STAT3), і епігенетичні модифікації (індуковані дієтою зміни метилювання ДНК і експресії генів) також впливають на ці імунно–метаболічні взаємодії. Нові дані, отримані в педіатричній популяції, підкреслюють, що перехресні імунометаболічні перешкоди, включаючи інфільтрацію макрофагами жирової тканини і передачу сигналів адипокінів, сприяють ранньому розвитку метаболічного синдрому. Розуміння цих механізмів забезпечує основу для виявлення біомаркерів та розробки цілеспрямованих заходів для запобігання або пом'якшення наслідків метаболічного синдрому в дітей та його довгострокових кардіометаболічних ускладнень.

ВРОДЖЕНА ГАЛАКТОЗЕМІЯ В ПРАКТИЦІ НЕОНАТОЛОГА (КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК)

І. Редько — 2026-03-27

Актуальність проблеми полягає у високому ступені можливого летального наслідку та інвалідизації немовлят з вродженою галактоземією, незважаючи на впровадження в Україні розширеного неонатального скринінгу.

Мета роботи - на власному клінічному досвіді продемонструвати сучасний стан даної проблеми в умовах обмеженого досвіду роботи лікарів-неонатологів з рідкісною патологією у новонароджених.

Матеріал та методи дослідження. В основу дослідження покладено обстеження та лікування новонародженого з класичною формою вродженої галактоземії. Комплекс діагностичних заходів включав: клінічні, біохімічні, бактеріологічні дослідження, інструментальні: рентгенографія органів грудної клітки, ультразвукові дослідження, доплерографія, обстеження очного дна, патогістологічні дослідження. Всі обстеження проведено з дотриманням принципів біоетики.

Результати дослідження. У статті представлено випадок вродженої галактоземії І типу (класична форма) з тяжким перебігом та летальним виходом. Дитина народилася доношеною у жінки 38 років з обтяженим соматичним та акушерським анамнезом, шляхом кесаревого розтину. Особливістю клінічного перебігу вродженої галактоземії в даному клінічному випадку є це задовільний стан дитини від народження, впродовж перших 6 днів життя перебувала у відділенні сумісно з матір'ю. Серед клінічних симптомів спостерігали жовтяницю з 4-ї доби життя на фоні вільного грудного вигодовування. На 4-у добу проведений розширений неонатальний скринінг (21 спадкова хвороба). Жовтяниця (з непрямою гіпербілірубінемією) в динаміці зростала, незважаючи на проведення фототерапії. З 7-ї доби життя спостерігали негативну динаміку загального стану новонародженого за рахунок інтоксикації зі зростанням гіпербілірубінемії, гепатомегалією, значними неврологічними порушеннями (гіпотонія, гіпорефлексія), у зв'язку з чим дитина була переведена у відділення інтенсивного догляду та другого етапу виходжування новонароджених. На 9-у добу життя у зв'язку з появою геморагічного синдрому, погіршенням біохімічних показників крові (підвищені рівні кон'югованого білірубіну та печінкових трансаміназ) дитина переведена у відділення реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, де проводилося відповідне лікування. Клінічний діагноз: Геморагічна хвороба, рання форма. Перинатальна інфекція. Гемолітична жовтяниця. На 13-у добу при огляді очного дна було виявлено крововиливи у склоподібне тіло лівого ока. На 14-у добу життя отримано позитивний результат неонатального скринінгу на галактоземію І типу, проведений повторний скринінг. Незважаючи на комплексну терапію, негативна динаміка зростала за рахунок прогресування проявів інтоксикації, дихальних розладів, неврологічної симптоматики, ознак ДВЗ-синдрому та на 14-у добу життя була констатована біологічна смерть дитини. Вроджена галактоземія у даному випадку підтверджена патологоанатомічним дослідженням та повторним позитивним результатом скринінгу.

Висновки. Враховуючи неспецифічність дебютних симптомів класичної форми вродженої галактоземії та десятиденний термін отримання результатів обстеження на галактоземію при неонатальному скринінгу, практичні неонатологи мають можливість запідозрити хворобу на підставі наявності прогресуючої жовтяниці (з високою гіпербілірубінемією), гепатомегалії з високим рівнем печінкових трансаміназ, порушень згортання крові, крововиливів у склоподібне тіло та негайно перевести дитину на безгалактозну/безлактозну суміш до отримання результатів скринінгу.

СИНДРОМ ІМУНОДИСРЕГУЛЯЦІЇ, ПОЛІЕНДОКРИНОПАТІЇ ТА ЕНЕТЕРОПАТІЇ, ПОВ'ЯЗАНИЙ З Х-ХРОМОСОМОЮ (ІРЕХ – СИНДРОМ): ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНЕ КЛІНІЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Н. Токарчук — 2026-03-27

Імунна дисрегуляція, поліендокринопатія та ентеропатія, пов’язані з Х-хромосомою (IPEX-синдром), - це рідкісне моногенне захворювання, що характеризується мультисистемним аутоімунним ураженням органів і тканин та виникає внаслідок мутацій із втратою функції в гені FOXP3, який кодує транскрипційний фактор forkhead box P3, необхідний для розвитку, диференціації та підтримки CD4⁺ регуляторних T-клітин (Treg).
На сьогодні у світі описано 383 пацієнти з IPEX-синдромом, а його поширеність становить менше ніж 1 випадок на 1 000 000 населення. У представленій статті наведено огляд літератури та опис власного клінічного спостереження 15-місячної дитини, госпіталізованої до відділення інтенсивної терапії з приводу рефрактерної діареї, що виникла з 5-го дня життя, та нефротичного синдрому, перебіг яких залишався резистентним до симптоматичного лікування. За результатами молекулярно-генетичного дослідження підтверджено діагноз IPEX-синдрому з виявленням патогенного варіанта FOXP3 (c.816+7G>C). Унікальна варіабельність ураження органів та термінів клінічної маніфестації у дитини є показовою, особливо з огляду на моноалельну експресію гена FOXP3 у чоловіків. У статті також підкреслюється широкий спектр кореляцій між генотипом і фенотипом при IPEX-синдромі. Представлений клінічний випадок є другим задокументованим випадком IPEX-синдрому в Україні. Наведений огляд літератури також висвітлює актуальні проблеми діагностики та лікування цього рідкісного генетичного захворювання.

Висновки. Випадок демонструє клінічну гетерогенність синдрому IPEX та складні генотип–фенотипові зв’язки. Результати підкреслюють потребу подальших досліджень для покращення діагностики та лікування.

КЛІНІЧНИЙ ПРИКЛАД МАНІФЕСТАЦІЇ ЕНТЕРОПАТІЇ З ВТРАТОЮ БІЛКУ У ДИТИНИ З БЕЗОАРОМ ШЛУНКУ ТА КИШЕЧНИКУ

І. Несіна — 2026-03-27

Ексудативна ентеропатія або білок-втратна ентеропатія є досить рідкісним клінічним синдромом, при якому відбувається втрата білка через шлунково-кишковий тракт. Відомо багато набутих і вроджених захворювань, які характеризуються надмірною втратою сироваткових білків або порушенням засвоєння їжі через шлунково-кишковий тракт. Як правило, ці розлади або пошкоджують слизову оболонку кишечника, або блокують шлунково-кишковий лімфатичний потік через обструкцію та лімфангіектазії.

Метою нашого дослідження став аналіз маніфестації ексудативної ентеропатії у дитини з безоаром шлунку та кишечнику.

Представлений клінічний випадок демонструє, що розвиток ексудативної ентеропатії при безоарі шлунка і кишечника у 7-річної дівчинки значно погіршував перебіг захворювання і дебютував з розвитку генералізованих набряків (анасарки). При зверненні до педіатра скарги дівчинки були досить неспецифічними - блювання після їжі, болі в нижніх кінцівках, збільшення живота, швидка втомлюваність, головний біль, задишка при ході. Із анамнезу відомо, що за тиждень до появи вище вказаних скарг дівчинка знаходилась на стаціонарному лікуванні з діагнозом гострого гастроентероколіту з симптомами блювання та рідкими випорожненнями. Стан дитини стрімко погіршувався – з’явились набряки на ногах та обличчі, тулубі, олігоурія і дівчинка була госпіталізована до відділення інтенсивної терапії. При обстеженні було діагностовано гіпопротеїнемію, гіпоальбумінемію, анемію, зниження кальцію, дефіцит заліза і вітаміну Д3. Також у дівчинки діагностовано порушення білково-синтетичної функції печінки на тлі реактивного гепатиту. Комплексне застосування сучасних методів обстеження (МРТ, КТ, ендоскопія) дозволили встановити діагноз трихобезоару шлунку і кишечнику. Дівчинка була прооперована і в задовільному стані виписана під нагляд педіатра. Даний випадок демонструє вибір оптимальної тактики при діагностиці та хірургічному лікуванні дитини з трихобезоаром великого розміру. Дякуючи зусиллям міждисциплінарної команди із залученням до лікувального протоколу ендоскопістів, лікарів функціональної діагностики та дитячих хірургів вдалося знизити ризик ускладнень даної патології, пов’язаних із втратою білка та мікроелементів. Незважаючи на рідкість подібних випадків, лікарі повинні мати насторогу у веденні даних пацієнтів. При аналізі клінічного випадку були збережені основні принципи біоетики та персональна інформація хворого.