Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ПЕДІАТРІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

2026-04-26T18:28:55+03:00

Штучний інтелект (ШІ) здійснив технологічну революцію в постіндустріальному суспільстві, освітній і науковій сферах і нині має значний потенціал щодо поліпшення медичної допомоги дітям.

Мета: на підставі аналізу літературних джерел узагальнити останні досягнення у дослідженнях та клінічному застосуванні штучного інтелекту у Педіатрії та визначити перспективні напрями його застосування.

Матеріали та методи. Інформаційний пошук та аналіз наукових джерел проведено із використанням наукометричної бази ресурсу PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/) за останні 10 років.

Результати. Педіатрія нині увійшла до п’яти провідних медичних напрямів, де у 2025 році реалізовувалась найбільша кількість науково-дослідних робіт та інновацій у сфері застосування інструментів ШІ. Лідируючі спеціальності від Онкології до Педіатрії помітно випереджають інші клінічні напрями, що свідчить про концентрацію інвестицій та дослідницьких зусиль саме у цих сферах. Так, за останні 10 років кількість наукових робіт щодо застосування ШІ в Педіатрії зросла у 22,5 рази (зі 145 у 2016 році до 3271 у 2025 році). Найбільша кількість публікацій у дитячій хірургії (596), дитячій гематології (485), дитячій радіології (373) та онкології (273) підтверджує, що інструменти ШІ найшвидше впроваджуються у галузі Педіатрії там, де використовуються значні обсяги цифрових даних обстежень (рентгенографія, КТ, МРТ, відеопотоки з операцій). Проте впровадження ШІ стикається з технічними проблемами, пов’язаними з якістю та упередженістю щодо отриманих даних, етичними питаннями та питаннями конфіденційності, нормативно-правовими аспектами, а також проблемами вартості та доступності. Ключові області перспективного застосування ШІ включають діагностичну та прогностичну аналітику на основі нейронних мереж, дистанційний моніторинг стану пацієнтів з використанням цифрових додатків, епідеміологічні дослідження на основі значних масивів даних, роботизовану допомогу в хірургії та реабілітації, а також 3D-друк для створення індивідуальних пристроїв та сучасних лікарських препаратів.

ПРАКТИЧНО-ОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ ЛІКАРІВ АКУШЕРІВ-ГІНЕКОЛОГІВ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

2026-04-26T18:19:46+03:00

В сучасних умовах особливо актуальним є засвоєння практичних навичок у лікарських спеціальностях, пов’язаних із наданням невідкладної медичної допомоги, зокрема в акушерстві та гінекології. Кваліфікований лікар повинен не лише володіти теоретичними знаннями, але й демонструвати високий рівень клінічного мислення, швидкість прийняття рішень та відпрацьовані мануальні навички. У зв’язку з цим у післядипломній освіті лікарів дедалі більшого поширення набувають практично-орієнтовані методи навчання, зокрема симуляційне навчання та майстер-класи, причому все частіше освітні заходи проводяться безпосередньо на робочому місці лікаря.

Мета дослідження. Порівняти ефективність практично-орієнтованого навчання лікарів акушерів-гінекологів у форматі майстер-класів, проведених безпосередньо на робочому місці, із традиційним навчанням на кафедрі, з урахуванням суб’єктивної оцінки курсантів щодо якості освітнього процесу.

Матеріали та методи. Проведено анкетування 60 лікарів акушерів-гінекологів, які були розподілені на дві групи: основна група (n=30) – навчання на робочому місці (on-site тренінг), контрольна група (n=30) – традиційна форма навчання на кафедрі. Групи були співставні за віком, статтю та стажем роботи. Оцінювання здійснювали у формі зворотного зв’язку від курсантів за допомогою Google-форми, що, зокрема, включала такі параметри, як рівень задоволеності навчанням, реалістичність клінічних сценаріїв, ефективність взаємодії з ментором, достатність відпрацювання практичних навичок. У процесі проведення дослідження автори дотримувались всіх належних етичних норм. Порівняння результатів проводили за допомогою онлайн-калькулятора «Comparison of Proportions», розробленого фірмою «MedCalc», Inc.

Результати. Встановлено статистично значущу перевагу навчання на робочому місці за такими досліджуваними показниками: максимальна задоволеність навчанням – 93,33 % в основній групі (28 відповідей з 30) vs 73,33 % у контрольній групі (22/30), p<0,05, максимальна реалістичність клінічних ситуацій – 90 % в основній групі (27/30) vs 66,67 % у контролі (20/30), p<0,05, максимальна ефективність взаємодії з ментором – 96,67 % в групі, де проводилось on-site навчання (29/30) vs 76,67 % у контрольній групі (23/30), p=0,024, а також повна достатність відпрацювання практичних навичок –90% в основній групі (27/30) порівняно з 66,67 % у контрольній групі (20/30), p<0,05. У жодній з груп не було негативних відгуків.

Висновок. Проведення симуляційних майстер-класів з акушерства та гінекології з лікарями-курсантами на їхньому робочому місці є перспективним напрямком сучасної медичної освіти, що підтверджується враженнями самих курсантів.

ДОСВІД ВИКЛАДАННЯ ВИБІРКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ХІРУРГІЇ» СТУДЕНТАМ 3-ГО РОКУ НАВЧАННЯ ЗА НАПРЯМОМ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДРУГОГО (МАГІСТЕРСЬКОГО) РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ПЕДІАТРІЯ»

2026-06-07T16:03:01+03:00

Збереження життя та здоров’я дитячого населення в умовах надзвичайних ситуацій та воєнних конфліктів є пріоритетним завданням системи охорони здоров’я, оскільки діти належать до найбільш уразливих категорій постраждалих. Зростання частоти бойової травми, необхідність надання невідкладної медичної допомоги та особливості перебігу травм у дітей зумовлюють потребу у підготовці лікарів-педіатрів до роботи в умовах в умовах надзвичайних ситуацій та воєнних конфліктів. Саме це спонукало колектив кафедри хірургії інституту стоматології Національного медичного університету імені
О.О. Богомольця до впровадження та викладання вибіркової дисципліни «Основи військової хірургії» для здобувачів 3-го року навчання за спеціальністю «Педіатрія». У статті представлено досвід кафедри щодо розробки програми та впровадження у навчальний процес освітньо-методичного забезпечення зазначеної дисципліни. У дослідженні взяли участь 255 студентів 3-го року навчання, які навчались на кафедрі протягом 2024-2025 та 2025-2026 навчальних років. З метою оцінки ефективності викладання проведено добровільне анонімне анкетування здобувачів освіти та здійснено статистичну обробку отриманих результатів. При виконанні цього дослідження автори дотримувались усіх відповідних етичних норм. У дослідженні не використовувались особисті дані пацієнтів, не залучались тварини. Результати дослідження показали високий рівень зацікавленості студентів дисципліною, що підтверджує переважання індивідуальної мотивації при її виборі (53,0 %). Встановлено статистично значущий зв’язок між типом мотивації та результатами навчання (χ ² = 128,7; р < 0,001), при цьому студенти внутрішньо мотивовані демонстрували значно вищі академічні результати. За даними проведеного анкетування, 93,7 % здобувачів освіти оцінили рівень отриманих теоретичних знань і практичних навичок як достатній, а 95,6 % — визначили актуальною тематику дисципліни. Результати проведеного аналізу показали високу ефективність викладання дисципліни «Основи військової хірургії» та її практичну спрямованість у формуванні професійних компетентностей майбутніх лікарів-педіатрів. Впровадження дисциплін військово-медичного спрямування є обґрунтованим підходом до удосконалення підготовки медичних фахівців та доцільним для широкого впровадження у навчальний процес закладів вищої медичної освіти України.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ АПАРАТНОЇ ТА НЕАПАРАТНОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ГІПОТЕРМІЇ У НОВОНАРОДЖЕНИХ ІЗ ТЯЖКОЮ АСФІКСІЄЮ

2026-05-24T23:42:45+03:00

Тяжка асфіксія при народженні та гіпоксично-ішемічна енцефалопатія (ГІЕ) залишаються основними причинами госпіталізації до відділень інтенсивної терапії. На сьогодні лікувальна гіпотермія (ЛГ) є «золотим стандартом» нейропротекторної терапії, що дозволяє знизити летальність та ризик інвалідизації на 25–30%. В Україні дозволено використання як апаратних сервоконтрольованих систем (АЛГ), так і неапаратних методів (НАЛГ) за умови суворого моніторингу.

Мета. Клінічне співставлення перебігу неонатального періоду у новонароджених дітей, які народилися в стані тяжкої асфіксії та отримували апаратну або неапаратну лікувальну гіпотермію.

Матеріали і методи. Дослідження проводилися на базі відділення інтенсивної терапії та реанімації новонароджених, відділення постінтенсивного догляду та виходжування новонароджених КНТ "Регіональний медичний центр родинного здоров’я" ДОР (м. Дніпро) (багатопрофільний заклад надкластерного рівня) у період з 2022 по 2026 рр. Проведено порівняльний аналіз апаратної (АЛГ, n=12) та неапаратної (НАЛГ, n=15) лікувальної гіпотермії у 27 новонароджених з тяжкою асфіксією. Статистична обробка результатів проводилась з використанням методів оцінки ефекту при альтернативній формі результату реакції (точний критерій Фішера, двосторонній), оцінки відмінностей між двома незалежними вибірками за рівнем будь-якої ознаки, виміряної кількісно, між малими вибірками (критерій Манна-Уітні). Дослідження було виконано в рамках НДР кафедри педіатрії 3 та неонатології Дніпровського державного медичного університету «Підходи до діагностики та лікування хвороб дитячого віку з позиції безпеки пацієнта», № держреєстрації 0121U114304, зі збереженням принципів біоетики.

Результати. Отримані результати свідчать, що апаратна ЛГ асоціювалася з більш стабільною системною перфузією, вищими показниками систолічного артеріального тиску та частоти серцевих скорочень порівняно з НАЛГ. У фазі зігрівання в групі АЛГ відзначено суттєве зниження індексу резистентності (IR) до 0,691, тоді як при НАЛГ він залишався вищим (0,751), що вказує на ефективніше відновлення судинного тонусу при сервоконтролі. Автоматизований контроль сприяв кращій підтримці діурезу (1,77 мл/кг/год при АЛГ проти 1,61 мл/кг/год при НАЛГ). Середня тривалість ШВЛ була достовірно нижчою в групі АЛГ 5,75 доби проти 7,4 доби у групі НАЛГ. Показники летальності були ідентичними (по 1 випадку в кожній групі). Загальна тривалість перебування в стаціонарі суттєво не відрізнялася: 20,8 доби (АЛГ) проти 19,4 доби (НАЛГ).

Висновки. Апаратна ЛГ є безпечнішим та ефективнішим методом завдяки точному підтриманню температурного режиму та кращій адаптації систем життєзабезпечення. Проте, за умови обмежених ресурсів та суворого дотримання протоколів, неапаратна ЛГ є дієвою альтернативою. На момент виписки 20 % дітей мають структурні зміни мозку (за даними НСГ), що потребує подальшого мультидисциплінарного супроводу.

АНАЛІЗ ВЕЛО-ФАРІНГЕАЛЬНИХ ПАРАМЕТРІВ ТЕЛЕРЕНТГЕНОГРАМ У ДІТЕЙ З ПАРАЛІТИЧНИМИ СИНДРОМАМИ І-ІІ РІВНЯ ПОРУШЕНЬ ВЕЛИКИХ МОТОРНИХ ФУНКЦІЙ

2026-04-26T19:34:08+03:00

Дослідження порушень дихання уві сні є актуальним у дітей з паралітичними синдромами. Навіть при І–ІІ рівні порушень великих моторних функцій за GMFCS формуються особливості верхніх дихальних шляхів (ВДШ), що підвищують ризик обструкції під час сну.

Мета. Провести порівняльний аналіз вело-фарингеальних параметрів латеральних телерентгенограм у дітей з паралітичними синдромами І–ІІ рівня порушень великих моторних функцій за GMFCS та практично здорових дітей для виявлення предикторів порушень дихання.

Матеріали та методи. Проведено порівняльний аналіз 112 латеральних телерентгенограм (лТРГ) дітей віком 6-12 років. Основна група - 24 лТРГ дітей з паралітичними синдромами І –ІІ рівня GMFCS, контрольна – 88 лТРГ практично здорових дітей без неврологічної патології. ТРГ отримували у стандартній бічній проєкції в природному положенні голови (natural head position). Оцінювали форму, довжину та ширину м’якого піднебіння (МП), поперечні розміри ВДШ в ділянці носо-, рото- та гортаноглотки, положення під’язикової кістки, тип щелепно-лицевого росту (ЩЛР), розміри та співвідношення верхньої щелепи (ВЩ) та нижньої щелепи (НЩ). Проведення досліджень схвалено етичною комісією Харківського національного медичного університету (Протокол № 2 від 12 жовтня 2022 р). Статистичну обробку здійснювали з використанням методів біологічної статистики. Для статистичного аналізу використовували пакети програм «Exel for Windows» та «MedCalc Software» (Acacialaan 22 B-8400 Ostend, Бельгія). Дослідження проводилось в рамках НДР кафедри педіатрії №1 та неонатології «Якість життя та перебіг соматичної патології у дітей в умовах соціального стресу», № держреєстрації 0123U101768, термін виконання 2023 – 2025 рр.

Результати. У дітей основної групи виявлено статистично достовірні відмінності показників лТРГ, а саме: вертикальний тип ЩЛР, макрогнатію ВЩ, антипозицію ВЩ, ретропозицію НЩ, дистальне положення НЩ по відношенню до ВЩ, збільшену ширину МП, зменшену відстань від МП до задньої стінки глотки, збільшену відстань від найвищої точки під’язикової кістки до базису НЩ; збільшену відстань від найвищої точки під’язикової кістки до площини С3 – RGn (p<0,05) порівняно з контрольною групою. Виявлені зміни розцінюються як анатомічні передумови обструктивних порушень дихання уві сні.

Висновки. У дітей з паралітичними синдромами І–ІІ рівня GMFCS формуються характерні рентген-анатомічні особливості ВДШ, які можуть виступати предикторами розвитку синдрому обструктивного апное сну. Латеральна ТРГ є інформативним скринінговим методом для раннього виявлення ризику порушень дихання у цієї категорії дітей та може бути рекомендована для комплексної діагностичної оцінки.

ПІЗНІ НЕДОНОШЕНІ ДІТИ: ОСОБЛИВОСТІ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ ТА ВЛАСНИЙ ДОСВІД ВИХОДЖУВАННЯ

2026-04-26T19:27:32+03:00

Довгий час у клінічній практиці пізні недоношені діти (ПНД) помилково сприймалися як «майже доношені» через їхні антропометричні показники (маса тіла та зріст), що часто наближаються до норми. Проте, ака візуальна подібність є оманливою, оскільки функціональна зрілість органів ПНД суттєво поступається доношеним немовлятам. Це стало причиною того, що рівень захворюваності та частота повторних госпіталізацій у ПНД у 3–7 разів вищі, ніж у дітей, народжених у термін. Незрілість легеневої, нервової, травної та імунної систем призводить до підвищеного ризику ранніх і пізніх ускладнень, зростання показників перинатальної та неонатальної смертності, а також потреби в повторних госпіталізаціях. Частота вроджених вад розвитку в 4 рази вище ніж у доношених малюків. Захворюваність пізніх недоношених дітей у 3,5 разів вища, ніж у доношених, а рівень смертності вищий у 4,6 разів Частота повторної госпіталізації у даної категорії дітей в 2 – 3 рази вища у порівнянні з доношеними немовлятами. Відзначається більш високий ризик захворюваності і смертності. Синдром раптової смерті (1,4 / 1000 у порівнянні з 0,7 / 1000 для доношених). Таким чином, проблема є не лише медичною, а й соціально-економічною, оскільки догляд і лікування цієї категорії дітей вимагають значних ресурсів.

Мета роботи. Метою роботи було узагальнити основні ризики, клінічні прояви та принципи догляду за ПНД для підвищення ефективності профілактики й лікування ускладнень, а також для покращення довгострокових результатів розвитку.

Матеріали та методи. Аналіз сучасних наукових публікацій, міжнародних клінічних рекомендацій (WHO, AAP, ESPGHAN), протоколів неонатальної допомоги, а також власного досвіду спостереження за даною категорією дітей, які перебували протягом 10 років (2016-2025р.р.) у відділеннях неонатального центру КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» ВОР. Стаття написана з урахуванням існуючих етичних норм і стандартів.

Висновки: Враховуючи, що пізні недоношені діти зовні подібні до доношених, вони становлять групу високого перинатального ризику. Своєчасна діагностика, адекватний моніторинг, мультидисциплінарний індивідуальний підхід до кожної дитини із залученням родини забезпечать значне зниження ризиків, покращення прогнозу та підвищення якості життя цих дітей у довгостроковій перспективі.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СОМАТОТРОПНОЇ ОСІ ТА ЕНДОТЕЛІАЛЬНОЇ СИНТАЗИ ОКСИДУ АЗОТУ У ДІТЕЙ ІЗ COVID-19 ТА МУЛЬТИСИСТЕМНИМ ЗАПАЛЬНИМ СИНДРОМОМ

2026-06-07T16:17:39+03:00

Вплив гормону росту (ГР) та інсуліноподібного фактора росту-1 (ІФР-1) на ендотеліальну синтазу оксиду азоту (eNOS) розглядають як один із важливих механізмів підтримання судинного гомеостазу і функціонального стану серцево-судинної системи. У дітей із COVID-19, особливо при мультисистемному запальному синдромі (MIS-C), можливе поєднання ендотеліальної дисфункції та порушень соматотропної осі, однак ці взаємодії залишаються недостатньо вивченими.

Мета дослідження: встановити особливості взаємозв’язку між рівнями ГР, ІФР-1 та значеннями eNOS у дітей із COVID-19 та MIS-C.

Матеріали і методи дослідження. Дослідженням охоплено 90 дітей віком від 1 місяця до 17 років, серед яких 63 пацієнти з COVID-19, 15 дітей із MIS-C та 12 дітей контрольної групи без ознак інфікування SARS-CoV-2. Визначення ГР, ІФР-1 та eNOS проводили з використанням імуноферментних тест-систем − hGH AccuBind ELISA Kit (Cat. No: 1725-300; Monobind Inc., USA), Human IGF-1(Insulin-like Growth Factor 1) ELISA Kit (Cat. No: E-EL-H0086; Elabscience, USA), Human NOS3/eNOS (Nitric Oxide Synthase 3, Endothelial) ELISA Kit (Cat. No: E-EL-H0755E-EL-H0755; Elabscience, USA). Дослідження схвалено комісією з біоетики Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України (протокол № 71 від 25 жовтня 2022 р.). Статистичний аналіз проводили з використанням програмного забезпечення IBM SPSS Statistics та GraphPad Prism. Статистично значущими вважали відмінності при p<0,05. Науково-дослідна робота «Клінічні фенотипи та патогенетичні механізми перебігу COVID-19 і мультисистемного запального синдрому у дітей та стратифікація ризику постковідних порушень у дітей з коморбідною патологією», УДК: 616.98:578.834.1-053.2:616-078:616-036.8, № держ. реєстрації 0126U000023, терміни виконання 2026−2028 рр.

Результати дослідження. Зниження рівнів ГР та ІФР-1 асоціювалося з нижчими значеннями eNOS, що підтверджувалося достовірними позитивними кореляційними зв’язками між цими показниками (p<0,05): r_гр-_eNOS=0,27; r_ІФР-1-_eNOS=0,21. Низький рівень ІФР-1 супроводжувався достовірно нижчими значеннями eNOS у дітей, інфікованих SARS-CoV-2, порівняно з пацієнтами з нормальним рівнем ІФР-1 (p=0,008): 411,70 (300,90; 499,80) нг/мл і 478,80 (413,60; 622,70) нг/мл відповідно. За результатами множинного лінійного регресійного аналізу предикторів рівня eNOS модель, що включала ГР, не досягла статистичної значущості (adjusted R²=0,022; p=0,250), хоча ГР продемонстрував слабкий незалежний позитивний зв’язок із рівнем eNOS (β=0,23; B=30,55; p=0,048). Натомість модель, що включала ІФР-1, показала, що підвищення концентрації ІФР-1 асоціювалося зі зростанням рівня eNOS (β=0,50; B=1,94; p<0,001), а сама модель була статистично значущою (adjusted R²=0,187; p<0,001).

Висновки. Незалежна асоціація ІФР-1 із рівнем eNOS після корекції на вік, стать, пубертатний статус та клінічну групу свідчить про його потенційне значення як ендокринного чинника регуляції ендотеліальної функції у дітей із COVID-19 та MIS-C.

ВЗАЄМОДІЯ ЦИТОКІНІВ І ВІТАМІНІВ ЯК ПРЕДИКТОРІВ ТЯЖКОСТІ COVID-19 У ДІТЕЙ: РОЗРОБКА ТА ВАЛІДАЦІЯ ЛОГІСТИЧНОЇ МОДЕЛІ

2026-04-26T19:02:51+03:00

Хоча більшість випадків COVID-19 у дітей мають легкий перебіг, у частини з них розвивається тяжке захворювання, зумовлене дисрегуляцією імунної системи та дефіцитом поживних речовин. Прозапальні цитокіни, такі як TNF-α та IL-6, відіграють центральну роль у гіперзапальних реакціях, тоді як дефіцит ключових вітамінів (A, D, B₆, B₉, B₁₂) може порушувати противірусний захист і регуляцію імунної відповіді. Однак комбінована прогностична цінність профілів цитокінів і мікронутрієнтів для прогнозування тяжкості захворювання у дітей залишається недостатньо визначеною.

Мета: побудувати та валідизувати багатофакторну модель логістичної регресії для прогнозування тяжкого перебігу COVID-19 у дітей на основі запальних та мікронутрієнтних біомаркерів.

Матеріали і методи. Клінічні та лабораторні характеристики були проаналізовані у 175 дітей із підтвердженим COVID-19. Для побудови прогностичної моделі було включено підгрупу з 112 дітей із повними даними щодо цитокінів і мікронутрієнтів. Аналізували рівні TNF-α, IL-6 та вітамінів B₉, A і D у сироватці крові. Покрокова логістична регресія дозволила визначити незалежні предиктори. Ефективність моделі оцінювали у навчальній (n=89) та тестовій (n=23) вибірках за допомогою аналізу ROC-кривої та стандартних класифікаційних показників.

Комісія з біоетики Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України (протокол № 79 від 07.11.2025) схвалила дослідження. Індивідуальна інформована згода на цей аналіз була отримана від усіх опікунів дітей.

Статистичну обробку виконували з використанням програм Statistica 10.0, SPSS 26.0. Під час статистичної обробки отриманих даних для середніх значень розраховано їх 95 % довірчий інтервал (95 % ДІ), а критерієм достовірності для перевірки рівності медіан кількох вибірок є критерій Крускала-Уолліса (H-критерій). Рівень статистичної значущості прийнято Р<0,05).Для побудови прогностичної моделі застосовували багатофакторну логістичну регресію з покроковим відбором змінних. Діагностичну ефективність оцінювали за допомогою ROC-аналізу (AUC, чутливість, специфічність). Для порівняння груп використовували критерій Крускала–Уолліса. Рівень статистичної значущості приймали при p < 0,05.

Дане дослідження є фрагментом науково- дослідної роботи «Оптимізація діагностики клініко-патогенетичних характеристик коронавірусної інфекції COVID-19 у дітей з коморбідною патологією та особливості лікування » (державна реєстрація No 0123U100064, 2023 – 2025 рр).

Результати. Підвищені рівні IL-6 та TNF-α разом із дефіцитом вітамінів B₉, A та D були значущими предикторами тяжкості захворювання (p<0,05). Модель продемонструвала відмінну дискримінаційну здатність: площа під ROC-кривою (AUC) становила 0,96, чутливість — 87,5%, специфічність — 93,3%, загальна точність — 91,3%, що забезпечує надійне розмежування між легкими та тяжкими випадками.

Висновок. Ця модель логістичної регресії є надійним та інтерпретованим інструментом для раннього виявлення дітей із ризиком розвитку тяжкого перебігу COVID-19. Інтеграція цитокінових та мікронутрієнтних біомаркерів сприяє персоналізованим втручанням і може покращити клінічне прийняття рішень у педіатричній практиці.

ПОРУШЕННЯ МІКРОЕЛЕМЕНТНОГО СТАТУСУ (ЗАЛІЗО, МАГНІЙ) У ДІТЕЙ В УМОВАХ ХРОНІЧНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРЕСУ

2026-06-03T22:38:22+03:00

Хронічний соціальний стрес у дитячому віці супроводжується змінами регуляторних механізмів організму, що проявляються порушеннями нейроендокринної, вегетативної та метаболічної адаптації. Тривалий вплив стресових факторів може призводити до дисбалансу обмінних процесів і зниження ефективності адаптаційних реакцій зростаючого організму. Важливим компонентом цих змін є мікроелементне забезпечення, зокрема рівні заліза та магнію, які беруть участь у процесах тканинного дихання, енергетичного метаболізму, регуляції нейромедіаторного обміну та забезпеченні функціонування центральної нервової системи. Порушення їх рівнів можуть відображати напруження метаболічних процесів та особливості адаптаційної відповіді організму дитини в умовах хронічного соціального стресу.

Мета. Оцінити особливості мікроелементного статусу (залізо, магній) у дітей віком 1–8 років в умовах хронічного соціального стресу.

Матеріали та методи. Обстежено 186 дітей віком 1–8 років, які були розподілені на три групи залежно від умов проживання: основна група (n=80) — діти, які перебувають в умовах високої інтенсивності стресового впливу, пов’язаного з воєнними подіями, постійно проживали у м. Харкові та Харківській області в умовах регулярних повітряних тривог, ракетної небезпеки та тривалого психоемоційного напруження; група порівняння (n=65) — діти з відносно стабільного соціального середовища, які проживали у західних регіонах України; контрольна група (n=41) — діти, обстежені у довоєнний період. Досліджували рівні заліза та магнію у сироватці крові стандартними лабораторними методами. Статистичний аналіз проводили з використанням параметричних та непараметричних критеріїв при рівні значущості p<0,05. Проводили порівняльний аналіз частоти зниження рівнів заліза та магнію, оцінку середніх значень показників (M±SD) та визначення статистично значущих міжгрупових відмінностей у дітей різних вікових категорій залежно від інтенсивності хронічного соціального стресу. Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації, вимог належної клінічної практики (ICH GCP, 2016) та чинного законодавства України. Витяг з протоколу №2 засідання комісії з питань етики та біоетики ХНМУ від 12 жовтня 2022 року. Отримано інформовану згоду батьків або законних представників дітей. Робота виконана у межах комплексної науково-дослідної роботи кафедр педіатричного профілю Харківського національного медичного університету «Медико-біологічні аспекти адаптації дітей з соматичною патологією в сучасних умовах», № державної реєстрації 0123U101768, терміни виконання 2022-2026 рр.

Результати. У дітей, які перебувають в умовах хронічного соціального стресу, встановлено більш високу частоту зниження рівнів заліза та магнію порівняно з дітьми групи порівняння та контрольної групи. У дітей віком 1–3 роки, які проживали в умовах високої інтенсивності стресового впливу, зниження рівня заліза визначалося у 42,5% (n=17) випадків проти 9,5% (n=2) у контрольній групі (p=0,009), а зниження рівня магнію — у 40,0% (n=16) проти 8,0% (n=2) у групі порівняння (p=0,005). У дітей віком 4–8 років зниження рівня заліза визначалося у 45,0% (n=18) випадків проти 7,5% (n=3) у групі порівняння (p<0,001), а зниження рівня магнію — у 40,0% (n=16) проти 10,0% (n=4) відповідно (p=0,004). Психосоматичні прояви у вигляді порушень сну (труднощі засинання) визначалися у 22,5% (n=9) дітей віком 4–8 років основної групи проти 5,0% (n=2) у групі порівняння (p=0,048). Виявлені зміни були більш вираженими у дітей старшого віку та супроводжувалися більшою варіабельністю показників у дітей основної групи. Отримані результати свідчать про взаємозв’язок між порушенням мікроелементного статусу та напруженням адаптаційних механізмів у дітей в умовах хронічного соціального стресу.

Висновки. Порушення мікроелементного статусу у дітей в умовах хронічного соціального стресу відображають напруження адаптаційних метаболічних процесів та особливості метаболічної відповіді організму на тривалий стресовий вплив. Отримані результати обґрунтовують доцільність включення оцінки рівнів заліза та магнію до комплексного клініко-лабораторного обстеження дітей в умовах хронічного соціального стресу.

ОСОБЛИВОСТІ РАЦІОНУ ХАРЧУВАННЯ ШКОЛЯРІВ І ЙОГО ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ІЗ ФІЗИЧНИМ ТА ПСИХОСОЦІАЛЬНИМ ФУНКЦІОНУВАННЯМ

2026-06-03T22:45:38+03:00

В умовах сучасного складного сьогодення питання збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я підростаючого покоління набуває особливої актуальності та спонукає до пошуку ефективних шляхів попередження відхилень та вирішення виявлених.

Мета дослідження. Комплексний аналіз особливостей харчування дітей шкільного віку в умовах підвищеного негативного впливу мікро та макросоціального середовища. Визначення найбільш вагомих впливових факторів та їх взаємозв’язку з інтегральними складовими комплексного показниками якості життя підлітків.

Матеріал і методи. Обстежено 260 школярів Чернівецького регіону віком від 10 до 16 років. Використовували дескриптивний дизайн дослідження з одномоментним зрізом для формування вибірки, аналіз проводили в одній групі пацієнтів. Співвідношення хлопчики:дівчатка склало 1:1,2 середній вік у вибірці становив 12,8 років. Якість життя дітей оцінювали за адаптованими україномовними опитувальниками CHQ-SF та АК-96. Оцінювали такі підрозділи: загальний стан та самооцінка здоров’я, фізичне функціонування, поведінка, психоемоційне функціонування, родинна активність, харчування. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу із використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for Windows. Вірогідність різниці оцінювали за критерієм Стьюдента при рівні p<0,05. Комісією з питань біоетики Буковинського державного медичного університету порушень морально-етичних норм при проведенні досліджень не виявлено (протокол засідання № 4 від 18.12.2024 року). Виконана робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини «Буковинський державний медичний університет» «Хронобіологічні й адаптаційні аспекти та особливості вегетативної регуляції при патологічних станах у дітей різних вікових груп», державний реєстраційний номер 0122U002245, термін виконання 02.2022 - 12.2026 рр.

Результати. Особливості режиму та якості харчування вивчалися за спеціально розробленою анкетою. Виконано оцінку структури, кількісних і якісних характеристик добового раціону та виявлено кореляції з психосоціальними, поведінковими й соматичними параметрами. Харчування більшості учнів має одноманітний характер із переважанням продуктів зернової та кондитерської груп при недостатньому споживанні м’ясних і молочних страв. Виявлена виражена незбалансованість раціону, що розглядається як один із провідних факторів ризику формування соматичних і психічних порушень у підлітковому віці. Так, збалансованість харчування позитивно корелювала з показниками фізичного функціонування дітей (r = 0,46; p < 0,05), тоді як оптимальне споживання овочів асоціювалося з показниками психоемоційного функціонування (r = 0,24; p < 0,05). У той же час у дітей із низькими значеннями якості життя значно частіше реєструвалися порушення режиму харчування та незбалансованість добового раціону. В свою чергу повноцінний сон має зв’язки із якістю харчування (r = -0,42, p < 0,01) і особливо вживання овочевої їжі (r = -0,30, p < 0,05). У дітей із низьким показником ЯЖ найчастіше реєструються порушення режиму харчування, незбалансованість раціону.

Висновки. Встановлено чіткий взаємозв’язок між збалансованістю харчування та фізичним, психоемоційним функціонуванням школярів. Тому активізація профілактичних і просвітницьких заходів, спрямованих на формування у школярів та їхніх сімей правильних харчових звичок є вкрай важливою. Представлені статистичні дані можуть бути використані як доказова база для подальших клінічних досліджень та планування заходів системи громадського здоров’я.

ІМУНОПАТОГЕНЕТИЧНІ ПОКАЗНИКИ У ХВОРИХ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

2026-06-07T20:14:48+03:00

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) є поліетіологічним захворюванням, у патогенезі якого важливу роль відіграють імунологічні механізми, зокрема стан Т- та В-клітинного імунітету. Молекулярні маркери тимічної та кістковомозкової продукції лімфоцитів — TREC і KREC — представляють інтерес для оцінки імунного статусу у даної категорії пацієнтів.

Мета. Аналіз імуногематологічних та імуногенетичних параметрів у загальній когорті хворих на ДЦП та в гендерних підгрупах, а також вивчення кореляційних взаємозв’язків між ними.

Матеріали та методи. Проспективне дослідження із залученням 210 пацієнтів з ДЦП (Республіканська дитяча психоневрологічна лікарня ім. У.К. Курбанова, 2022–2025 рр.). Визначено рівні TREC та KREC методом ПЛР у режимі реального часу (набір ROSSAmed PID, ТОВ «ROSSA», Узбекистан; апарат BioRad), імуноглобулінів — імунотурбідиметрично, гематологічних показників — на автоматичному аналізаторі. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації ВМА (редакція 2013 року). Протокол схвалено локальним комітетом з біоетики Бухарського державного медичного інституту. Інформовану згоду батьків (законних представників) усіх пацієнтів отримано в письмовій формі. Статистичні методи дослідження: t-критерій Стьюдента, U-критерій Манна–Уїтні, кореляційний аналіз (p<0,05). Поріг статистичної значущості — p<0,05. Обробка даних – SPSS Statistics версії 26.0. Робота виконана в рамках плану НДР Бухарського державного медичного інституту за темою «Клініко-імунологічні та генетичні аспекти патогенезу дитячого церебрального паралічу» (2022–2026 рр.).

Результати. Достовірних статевих відмінностей за рівнями TREC, KREC та лімфоцитів не виявлено (p>0,05). Проте TREC у хлопчиків був вищим на 44%, KREC — на 58% порівняно з дівчатками. Щодо імуноглобулінів та гематологічних показників також не встановлено статистично значущих міжстатевих відмінностей, хоча відзначалася тенденція до вищих значень IgM у дівчаток. Кореляційний аналіз виявив 7 значущих взаємозв’язків: прямі — IgA/IgM (r=+0,74), IgA/TREC (r=+0,65), IgA/KREC (r=+0,68); обернені — Hb/Plt (r=-0,72), WBC/IgG4 (r=-0,61), Hb/IgG2 (r=-0,72), ШОЕ/IgG2 (r=-0,68).

Висновки. Низькі значення TREC і KREC у частини пацієнтів з ДЦП свідчать про можливу патологію імунної системи, що лежить в основі патогенезу захворювання. Ключові імуногематологічні показники не мають достовірних міжстатевих відмінностей; виявлені тенденції потребують верифікації на розширених вибірках.

БІОХІМІЧНІ ТА ІМУНОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОТОВОЇ РІДИНИ У ДІТЕЙ З РЕЦИДИВУЮЧИМ ГЕРПЕТИЧНИМ СТОМАТИТОМ ТА СУПУТНЬОЮ АЛЕРГІЧНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ

2026-06-07T17:05:44+03:00

Поєднання алергічних захворювань та рецидивуючого герпетичного стоматиту (РГС) у дітей супроводжується посиленням клінічних проявів та вираженими імунобіологічними порушеннями.

Мета. Вивчити зміни біохімічних, імунологічних та метаболічних параметрів ротової рідини у дітей з РГС у вигляді ізольованого захворювання та в поєднанні з алергічними хворобами, а також оцінити їх діагностичний потенціал.

Матеріали та методи. Проспективне дослідження 120 дітей віком 1–7 років: контрольна група (n=40), група порівняння - РГС (n=40), основна - РГС + алергія (n=40). Оцінювались 9 параметрів ротової рідини (тест-смужки Qingdao Hightop). Статистика: t-критерій Стьюдента, p<0,05. Дослідження проводилося відповідно до принципів Гельсінської декларації ВМА (редакція 2013 року). Протокол схвалено комітетами з біоетики БухГМІ та СамГМУ. Інформовану згоду отримано від батьків (законних представників) усіх учасників. Статистичні дані представлені як M ± SEM. Міжгрупові відмінності оцінювалися за допомогою t-критерію Стьюдента; p<0,05 вважалося статистично значущим. Статистична обробка – SPSS Statistics версії 26.0. Робота виконана в рамках плану НДР Бухарського державного медичного інституту за темою «Розробка діагностичних критеріїв оцінки імунобіологічного статусу ротової рідини при інфекційно-запальних захворюваннях порожнини рота у дітей» (2022–2026 рр.).

Результати. У групі порівняння достовірно підвищені формені елементи крові (×1,24), лейкоцити (×2,14), білок (×3,10) та нітрити (×2,00). В основній групі зміни значно виражені: лейкоцити зросли в 8,32 рази, формені елементи - в 4,76 рази; додатково підвищились кетонові тіла (×1,39) та глюкоза (×1,28).

Висновки. Формені елементи крові, лейкоцити, нітрити, білок, кетонові тіла та глюкоза ротової рідини є цінними діагностичними біомаркерами та предикторами тяжкості РГС, особливо за наявності алергічного фону.

ІНТЕГРОВАНИЙ КЛІНІКО-ЕХОГРАФІЧНИЙ ПІДХІД ДО ХРОНІЧНИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ У ДІТЕЙ

2026-06-27T23:44:10+03:00

Хронічні вірусні гепатити (ХВГ) у дітей супроводжуються тривалим запаленням печінки, порушенням її структури та функції, розвитком фіброзу та ризиком цирозу. Традиційні клініко-лабораторні методи не завжди дозволяють об’єктивно оцінити ступінь активності патологічного процесу та вираженість структурних змін паренхіми.

Мета. Удосконалення діагностики хронічних вірусних гепатитів у дітей шляхом застосування сучасних технологій ультразвукових досліджень у системі комплексного обстеження хворих.

Матеріали та методи. Ретроспективне дослідження 112 дітей віком 3–18 років із ХВГ: ХГВ — 87 (77,7 %), ХГС — 18 (16,1 %), ХГD — 7 (6,2 %). Діагностика включала клінічні, біохімічні та серологічні методи, а також комплексне УЗД: високочастотну серошкальну ехографію, доплерографію, 3D/4D ехографію, мультизрізову ехогепатографію та еластографію з оцінкою фіброзу за шкалою METAVIR. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації ВМА (редакція 2013 року). Протокол схвалено локальним етичним комітетом ТашГМУ. Інформовану згоду законних представників пацієнтів отримано від усіх учасників. Використані статистичні методи: кореляційний аналіз, критерій Стьюдента, F-критерій Фішера; рівень достовірності p<0,05. Обробка даних – SPSS Statistics версії 26.0. Робота виконана в рамках НДР ТашГМУ «Розробка та вдосконалення неінвазивних методів діагностики хронічних дифузних захворювань печінки у дітей» (2021–2025 рр.).

Результати. Вираженість структурних змін печінки достовірно корелювала з клінічними та лабораторними показниками активності. Найбільш інформативними маркерами виявилися: розміри печінки, неоднорідність ехоструктури, показники кровотоку в портальних і печінкових судинах, кількісна еластометрія. Комплексний підхід дозволив стратифікувати ступінь активності ХВГ (мінімальна, помірна, виражена) і підвищив точність діагностики. Висновки. Інтегрований клініко-ехографічний підхід із використанням сучасних ультразвукових технологій є інформативним, відтворюваним і безпечним методом оцінки ХВГ у дітей. Стандартизація морфометричних та гемодинамічних критеріїв підвищує точність діагностики та дозволяє оптимізувати тактику лікування.

ЕНДОТЕЛІАЛЬНА ДИСФУНКЦІЯ І УСКЛАДНЕННЯ ВАГІТНОСТІ У ЖІНОК ІЗ НАДМІРНОЮ МАСОЮ ТІЛА

2026-06-03T11:57:31+03:00

Частка жінок з надлишковою масою тіла та ожирінням невпинно зростає за останні два десятиліття в тривожно швидкому темпі. Саме надлишкова вага є важливим фактором ризику патології вагітності, що також тісно пов’язано з активністю оксидативного стресу і інсулінорезистентністю.

Мета роботи. Вивчити основні метаболічно-ендотеліальні порушення та встановити їх взаємозв’язок з патологічним перебігом вагітності у жінок з надмірною масою тіла.

Матеріали та методи. Проведено обстеження 68 вагітних жінок з надлишковою масою тіла та 49 жінок з нормальною масою тіла на момент вагітності. Статус ендотеліальної дисфункції вивчали на основі вимірювання рівнів ендотеліну-1 та оксиду азоту. Права пацієнтів були дотримані згідно з Гельсінською декларацією «Етичні принципи медичних досліджень за участю людей», розробленою Всесвітньою медичною асоціацією та «Загальною декларацією про біоетику та права людини (ЮНЕСКО)». Усі пацієнтки підписали «Інформовану згоду на участь у дослідженні». Цифровий матеріал обробляли за допомогою пакету статистичного аналізу на базі Microsoft Excel та «Statistica 12.0» (StatSoft Inc.,USA). Для кореляційного аналізу між вибірками застосовували критерій кореляції Pearson. Для оцінки розподілу між групами застосовували критерії D'Agostino та Shapiro–Wilk, згідно якого розподіл в більшості груп був нормальним (p>0,05). Для оцінки різниці між даними застосовували t-критерій Student, а різницю між величинами, які порівнювались, вважали достовірною при p<0,05. Дизайн наукової роботи схвалений комісією з питань етики Івано-Франківського національного медичного університету (Протокол No 118/20 від 15.12.2020 р.). Дослідження проводилося на базі КНП «Міський клінічний перинатальний центр Івано-Франківської міської ради» (м. Івано-Франківськ, Україна). Дослідження є фрагментом комплексної НДР на тему: «Розробка діагностичної тактики та патогенетичне обґрунтування ефективних методів збереження та відновлення репродуктивного потенціалу та покращення параметрів якості життя жінки при акушерській та гінекологічній патології» (№0121U109269).

Результати. У групі вагітних з надмірним ІМТ у першому триместрі виявлено значно вищий рівень ЕТ-1 (у 2,3 рази вищий) та нижчу концентрацію метаболітів NO (у 1,3 рази нижчу) порівняно з рівнем у групі з нормальним ІМТ. Динаміка концентрації метаболітів NO показала значне зниження наприкінці вагітності порівняно з першим триместром у 1, 2, 1, 1 та 1,2 рази відповідно при рекомендованій, недостатній та надмірній масі плода (у всіх випадках p<0,05), а в підгрупі з надмірним збільшенням ваги виявлено значно нижчий рівень NO в 1,2 рази порівняно з підгрупою з нормальною вагою (p<0,05). У групах пацієнток з подальшим розвитком гестаційної гіпертензії та прееклампсії на тлі надмірної маси тіла на етапі планування вагітності відзначено збільшення продукції ЕТ-1 у 1,6 та 1,7 рази порівняно з жінками з нормальним ІМТ (в обох випадках p<0,05). Водночас, у обох групах спостерігався значно нижчий рівень NO у жінок з надмірною масою тіла порівняно з тими, хто мав нормальний ІМТ (p<0,05). Протягом першого триместру вагітності в групі з подальшим розвитком гестаційної гіпертензії у вагітних з надмірним ІМТ виявлено значно вищий рівень вазоконстриктора ET-1 в 1,9 рази та нижчу концентрацію метаболітів NO в 1,2 раза (в обох випадках p<0,05) порівняно з рівнем у вагітних з нормальною масою тіла. У 11-13 тижні вагітності в групі з подальшим розвитком гестаційного діабету у вагітних з надмірним ІМТ виявлено значно вищий рівень вазоконстриктора ET-1 (в 1,7 раза) та нижчу концентрацію метаболітів NO (в 1,3 раза) (в обох випадках p<0,05) порівняно з жінками, які мали нормальний ІМТ.

Висновки. Встановлено, що надлишкова маса тіла у вагітних достовірно асоційована з підвищенням концентрації маркерів ендотеліальної дисфункції, що виявляється з підвищенням активності прооксидантної системи та зниженням активності антиоксидантної. Існує взаємозв’язок між активністю маркерів ендотеліальної дисфункції в ранніх термінах вагітності та ризиком розвитку гестаційного діабету та гіпертензивних розладів в пізніх термінах вагітності у жінок з надлишковою масою тіла.

ПЛАЦЕНТАРНА ДИСФУНКЦІЯ ТА МАЛОВАГОВИЙ ПЛІД: ПРЕДИКТОРИ, ПЕРИНАТАЛЬНІ НАСЛІДКИ ТА КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ

2026-06-04T00:04:15+03:00

Проблема народження малих для гестаційного віку плодів (SGA - Small for Gestational Age) на сьогодні є глобальною: її частота варіює від 11 % навіть у країнах із високим рівнем доходу. Диференційна діагностика між конституційно малим плодом та патологічною затримкою його зростання залишається одним із ключових завдань сучасної перинатології. Мета роботи оцінити клінічний перебіг вагітності та патоморфологічні зміни посліду і, на основі клініко-морфологічних паралелей, запропонувати критерії диференційної діагностики між конституційно малими новонародженими та істинною затримкою росту плода. Матеріали та методи дослідження. Досліджена когорта 80 вагітних (основна група), де передбачувана маса плода була нижче 10-го перцентилю до гестаційного віку (SGA - Small for Gestational Age) у терміні 34 тижні гестації, а параметри доплерометрії не демонстрували відхилень від референтних значень. Комплексна оцінка даних проведена у двох досліджуваних групах: перша група (33 пацієнтки із SGA), вагітність яких завершилася у терміні 38-40 тижнів народженням дітей та ускладненим раннім неонатальним періодом; у другу групу увійшли 41 жінка із SGA та вчасними пологами і народженням плодів, де ранній неонатальний період не демонстрував відхилень. Контрольну групу представили 30 умовно здорових вагітних жінок, з фізіологічними пологами та народженням плодів з вагою у діапазоні між 10-м та 90-м процентиля. Поряд з оцінкою клініко-анамнестичних особливостей та даних доплерометрії проведено морфологічне дослідження 32 зразків плацентарної тканини. Клінічні та експериментальні етапи роботи організовано відповідно до вимог Гельсінської декларації, стандартів GCP ICH (1996 р.), Конвенції Ради Європи з прав людини та чинного законодавства України з дотриманням біоетичних норм і конфіденційності даних (протокол № 119/21 від 24.02.2021 р.). Статистичну обробку первинних даних здійснювали з використанням пакету прикладних програм Microsoft Excel з використанням пакету STATISTICA 10.0 (StatSoft Inc., США), використовували інтервал (М±m): середня арифметична величина (Mean) ± стандартна похибка (Standard error). Статистична обробка якісних (категорійних) даних проводилася шляхом обчислення частоти окремих ознак на 100 обстежених (%), а достовірність їх різниці між групами порівняння встановлювалась за результатами обчислення критерію хі-квадрат (χ2, Chi-squared test) з поправкою Йєйтса (Yate`s correction for continuity). Зв’язок між змінними за допомогою відношення шансів (Odds Ratio, OR) з визначенням 95% довірчого інтервалу (95% CI). Дослідження виконано в межах міжкафедральної науково-дослідної роботи кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету: «Розробка діагностичної тактики та патогенетичне обґрунтування ефективних методів збереження та відновлення репродуктивного потенціалу та покращення параметрів якості життя жінки при акушерській та гінекологічній патології» (№ державної реєстрації 0121U109269), де автори є безпосередніми співвиконавцями зазначеної НДР.

Результати. Проведене дослідження дозволило виокремити предиктори формування маловагових плодів, де поряд з існуючим факторами ризику істинної FGR у окрему групу увійшли такі чинники, як юний він жінки, низький індекс маси тіла, низький ріст жінки, гіпокалорійна харчова поведінка, короткий інтервал між пологами, гіпотонія вагітної, паління, залізодефіцитна анемія та і сформувати скринінг програму імовірності формування варіанту SGA з метою розширення діагностичних заходів. Отримані нами дані щодо перебігу раннього неонатального періоду демонструють зростання частки у пацієнток з SGA ураження нервової системи (18,2 %), порушення адаптації (33,3 %), гіпоглікемії (27,3 %), серцево-судинної дисфункції (21,2 % ), у 12,1 % випадках постанатально констатовано істинний варіант затримки росту плода (FGR). Гістологічні висновки морфологічного дослідження тканини посліду верифікували в більшості випадків материнську мальперфузію з характерними патоморфологічними змінами, які вказували та плацентарну гіпоперфузію, у 14 зразках із 22 відібраних (63,6 %).

Висновки. Впровадження оцінки сонографічних особливостей екстраембріональних структур у першому триместрі вагітності, церебро-плацентарного співвідношення у терміні 37-38 тижнів вагітності та гістологічне дослідження посліду є критично важливими для точної диференціації конституційно малих плодів та затримки росту плода.

МАТЕРИНСЬКІ ТА ПЛАЦЕНТАРНІ ФАКТОРИ ФЕТАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ РИТМУ: МОРФОЛОГІЧНІ ПАТЕРНИ ПУПОВИННОГО КАНАТИКУ

2026-06-03T23:52:21+03:00

Малочисельною у групі фетальних аритмій є брадиаритмія (близько 3 %), яка може бути представлена зниженням частоти серцевих скорочень, як наслідок порушень атріо-вентрикулярної провідності, або їх поєднанням з розладами збудливості міокарду.

Метою роботи стало – оцінити особливості перебігу вагітності при фетальній брадиаритмії та встановити патогенетичний зв’язок між порушеннями серцевого ритму плода і структурними змінами у провізорних органах (пуповинному канатику).

Матеріали та методи дослідження. Дане дослідження є проспективним. Сформовано дві групи: основна група - 54 вагітних з одноплідною вагітністю й діагностованими фетальними брадиаритміями та група порівняння - 30 соматично здорових пацієнток із фізіологічним перебігом вагітності. Діагностична програма включала: експертне ультразвукове дослідження та поглиблену пренатальну діагностику; кардіотокографію; доплерографію з оцінкою структур серцево-судинної системи; інфекційний скринінг; плацентографію; топографію прикріплення, ангіоархітектоніки та метаболічних аномалій пуповини; морфологічне дослідження тканини пуповинного канатику. Дослідження проведено з урахуванням принципів Гельсінської декларації з біометричних досліджень та повноважень (1996), Конвенції Ради Європи про права людини та відповідних законів України, згідно з біометричними нормами з дотриманням принципів конфіденційності та етики. Статистичну обробку первинних даних здійснювали з використанням пакету прикладних програм Microsoft Excel з використанням пакету STATISTICA 6.0 (StatSoft Inc., США) та за t-критерієм Стьюдента, χ2 Пірсона або точним критерієм Фішера, де статистично значущими вважали відмінності при p < 0,05. Зв’язок між змінними - за допомогою відношення шансів (Odds Ratio, OR) з визначенням 95% довірчого інтервалу (95% CI). Результати представлені як фрагмент міжкафедральної комплексної науково-дослідної роботи кафедри акушерства та гінекології післядипломної освіти Івано-Франківського національного медичного університету «Розробка діагностичної тактики та патогенетичне обґрунтування ефективних методів збереження та відновлення репродуктивного потенціалу та покращення параметрів якості життя жінки при акушерській та гінекологічній патології» (№ державної реєстрації 0121U109269, терміни виконання 2021-2026 роки),

Результати дослідження. Маніфестація фетальних брадиаритмій припадала на кінець II – початок III триместру вагітності (53,7 %), у 25,9 % – у терміни 36 тижнів вагітності і у 24,1 % у 18-24 тижні вагітності. У досліджуваної категорії домінували артеріальна гіпертензія (33,3 %), тиреоїдопатії (18,5 %), порушення вуглеводного обміну (27,8 %), прояви антифосфоліпідного синдрому та аутоімунні стани (24,1 %), у третині випадків (33,3 %) відмітили фенотипічні ознаки недиференційованої дисплазії сполучної тканини. Значною була частка гострих інфекційних респіраторних захворювань (48,1 %), герпесвірусної та цитомегаловірусної інфекції (27,8 %) та верифікації Іg G до парвовірусу В19 (29,6 %). Плацентарна дисфункція і обвиття пуповини встановлені у 44,4 %, істинний вузол пуповинного канатику та патологія прикріплення – у 16,7 %. «Тонка пуповина» частіше діагностована у випадку плацентарної дисфункції та затримки росту плода (31,5 %), у 16,7 % - абсолютно коротка пуповина, у 42,6 % - підвищений індекс скручування. Проведена систематизація морфофункціональних констант пуповини.

Висновки. Серед материнських факторів у випадку брадиаритмій домінували артеріальна гіпертензія, тиреоїдопатії, порушення вуглеводного обміну, прояви антифосфоліпідного синдрому та аутоімунні стани, у третині випадків – недиференційована дисплазія сполучної тканини. Серед плацентарних чинників – плацентарна дисфункція і обвиття пуповини, істинний вузол пуповинного канатику та патологія його прикріплення, дефіцит та набряк вартонових драглів та підвищення індексу скручування, що підтверджено морфологічними особливостями тканини пуповинного канатику. Чим більше виражені порушення серцевого ритму та чим менший гестаційний термін діагностики фетальної брадиаритмії, тим більший ризик розвитку неімунної водянки плоду (61,5 %; ОR=5,03; 95% СІ:1,23–20,48) та антенатальної загибелі (30,8 %; ОR=12,44; 95% СІ:1,23–126,18).

РОЛЬ СТРЕСУ В ПАТОГЕНЕЗІ НЕВИНОШУВАННЯ ВАГІТНОСТІ. ДВІ СТОРОНИ ОДНІЄЇ ПРОБЛЕМИ

2026-04-26T18:49:21+03:00

Вивчення впливу стресових факторів на перебіг вагітності є актуальним питанням у сучасній перинатології. У статті висвітлено роль стресових реакцій у жінок, які зазнали впливу ¹³⁷Cs на рівні плаценти, та психоемоційних стресорів у патогенезі невиношування вагітності, як двох аспектів однієї й тієї ж проблеми. Стаття базується на результатах наших минулих досліджень особливостей морфологічного та імуногістохімічного пошкодження плаценти внаслідок інкорпорації ¹³⁷Cs, а також психологічних компонентів невиношування вагітності.

Мета: визначити маркери невиношування вагітності (НВ) в умовах хронічного стресу.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь вагітні з невиношуванням в анамнезі та ознаками переривання поточної вагітності (перша група), а також вагітні з неускладненою вагітністю та анамнезом (друга група, контрольна). За допомогою γ-спектрометрії в плацентах обох груп спостерігалося накопичення ¹³⁷Cs з різною активністю. Результатом його впливу є оксидативний стрес. Силу стресової реакції оцінювали за рівнем дієнових кон’югатів (ДК) і малонового діальдегіду (МДА) у крові. Антиоксидантну активність визначали за допомогою каталази, глутатіон-S-трансферази та супероксиддисмутази (СОД). Скринінгова діагностика стресу включала визначення особистісного рівня сприйняття стресу, психоемоційної напруги, тривожності та астенії.

Статистичний аналіз проводили за допомогою Microsoft Excel і кутового перетворення Фішера. Різницю між порівняльними значеннями вважали вірогідною при p < 0,05 (індекс вірогідності більше 95%). Дослідження проводилося в рамках дослідницьких проектів: «Розробити новітні та вдосконалити існуючи технології діагностики, профілактики та лікування передчасного переривання вагітності у жінок з невиношуванням з урахуванням впливу екологічних факторів в умовах сьогодення» (2018-2020 рр., номер державної реєстрації 0118U000039), а також НДР «Розробити діагностичні та лікувальні заходи щодо попередження розвитку невиношування вагітності у жінок України в умовах воєнного стану» (2024-2026 рр., номер державної реєстрації 0123U103153).

Дослідження проводилося відповідно до принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації «Етичні принципи медичних досліджень за участю людей». Від вагітних жінок отримана інформована згода на участь у дослідженні. Дозвіл на проведення дослідження було отримано від Комітету з медичної етики ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології імені академіка О. М. Лук’янової Національної академії медичних наук України» (протокол № 3 від 07.06.2017; протокол № 3 від 20.04.2023).

Результати. У жінок з невиношуванням вагітності виявлені розлади психосоціальної адаптації: високий рівень особистісного сприйняття стресу, тривоги і астенії. Руйнівний вплив ¹³⁷Cs пов’язаний з оксидативним стресом та розвитком плацентарної дисфункції. Екстремальні наслідки залежать від активності ¹³⁷Cs та адекватності антиоксидантного захисту. Питома маса ¹³⁷Cs вище 10,4 Бк/кг є критичною для вагітності. Збільшення ДК у І триместрі в 2,25 раза порівняно з контролем свідчить про активацію вільнорадикальних реакцій. Прогностично несприятливим є дефіцит СОД та надлишок МДА в І триместрі на 10 %. Підвищена генерація продуктів перекисного окислення ліпідів з порушенням нейтралізації та утилізації на початку вагітності закладає основу плацентарної дисфункції. Збільшення МДА у І триместрі на 17,4 % відносно контролю є тригером пізніх передчасних пологів. Ризик передчасних пологів та внутрішньоутробної загибелі плода зростає, коли рівень МДА в крові вагітних жінок протягом І триместру на 23,4 % вищий, ніж у контрольній групі. Одночасне зниження активності СОД на 18,2 % проти контролю свідчить про порушення антиоксидантного захисту та ранню декомпенсацію адаптивних механізмів.

Висновки. Окислювальний і емоційний стрес відіграють вирішальну роль у патогенезі НВ. Декорпорація радіонуклідів і активація адаптаційних процесів у плаценті є перспективним щодо зменшення впливу внутрішнього опромінення. Не менш важливим для запобігання втратам вагітності є підвищення адаптивного потенціалу вагітних жінок шляхом покращення психоемоційної стабільності й формування позитивної орієнтації на вагітність та материнство.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПЛАЦЕНТАРНОЇ ДИСФУНКЦІЇ НА ТЛІ ГЕНІТАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ

2026-05-24T23:21:10+03:00

Інфекційні агенти є одними з найпоширеніших зовнішніх чинників, що спричиняють порушення нормального перебігу вагітності. За даними ВООЗ, приблизно
20 % вагітних у світі мають урогенітальні інфекції нижнього відділу статевого тракту, і ці інфекції асоціюються з клінічними ускладненнями вагітності, включно з дисфункцією плаценти, передчасними пологами, низькою масою тіла при народженні, передчасним розривом плодових оболонок та післяпологовим ендометритом. Попередні дослідження також вказують, що урогенітальні інфекції виникають у значної частини вагітних, і на їх фоні плацентарний функціональний стан істотно порушується.

Мета роботи. Метою даного клініко-статистичного дослідження було вивчення частоти, особливостей перебігу та структурних проявів плацентарної дисфункції у вагітних на тлі генітальних інфекцій за даними ретроспективного аналізу для формування груп ризику вагітних та раннього диференційованого лікування.

Матеріал та методи дослідження. У дослідження було включено 100 вагітних, які перебували під динамічним акушерським наглядом та були розроджені у лікувальному закладі. Відповідно до основної мети та завдань наукового дослідження клінічні групи були представлені таким чином: основна група – 50 вагітних із підтвердженими генітальними інфекціями та клініко-інструментальними ознаками дисфункції плаценти, контрольна група – 50 вагітних без ознак генітальних інфекцій, у яких перебіг вагітності був фізіологічним. Усі обстежені дали інформовану згоду на участь у дослідженні. Протокол дослідження відповідав принципам біоетики та положенням Гельсінської декларації (Протокол комісії з біоетики № 2 від 19.10.2023 р.). Дослідження проводилося відповідно до положень наказу МОЗ України №1437 від 09.08.2022 р. «Про затвердження Стандарту медичної допомоги «Нормальна вагітність»», який регламентує обсяг клінічного обстеження вагітних, зокрема скринінг та діагностику інфекційних захворювань під час вагітності. Статистичну обробку отриманих результатів проводили з використанням сучасних методів варіаційної статистики із застосуванням програмного забезпечення Statistica, SPSS та Microsoft Excel. Кількісні показники перевіряли на відповідність нормальному розподілу за критерієм Шапіро–Уїлка. За умови нормального розподілу результати подавали у вигляді середнього значення та стандартного відхилення (M ± SD). Для порівняння середніх значень між групами використовували t-критерій Стьюдента. У разі ненормального розподілу застосовували непараметричні методи статистики, зокрема критерій Манна-Уїтні. Якісні показники аналізували з використанням критерію χ² Пірсона або точного критерію Фішера. Дослідження є фрагментом НДР кафедри акушерства та гінекології Буковинського державного медичного університету, № державної реєстрації 012U110020, терміни виконання 01.01.2021-31.12.2025 рр.).

Результати дослідження. За наявності плацентарної дисфункції в анамнезі часто спостерігаються ускладнення вагітності. У таких вагітних частота ранніх і пізніх гестозів становила 28 (56,0 %) і 16 (32,0 %), порівняно з 8 (16,0 %) і 4 (8,0 %) у жінок без проявів плацентарної дисфункції (р<0,05). Загроза переривання вагітності у жінок з плацентарною дисфункцією зафіксована в 32 (64 %) випадків, у жінок контрольної групи - 11 (22 %) (р<0,05), частіше були самовільні викидні - 36 (72 %) проти 6 (12 %), а вагітність супроводжувалась анемією - 22 (44%) проти 14 (28%) (р<0,05). Відсоток жінок з першими і повторними пологами був однаковим як серед вагітних з плацентарною дисфункцією, так і серед жінок контрольної групи (р >0,05). При проведенні специфічного обстеження вагітних основної групи було виявлено різні збудники генітальних інфекцій. Серед вагітних основної групи були вагітні з хламідіозом, уреаплазмозом, бактеріальною мікст-інфекцією та бактеріально-вірусною мікст-інфекцією. Переважала змішана інфекція, що спостерігалася у 20 (40 %) жінок, що свідчить про високий рівень хронізації інфекційного процесу. Серед факторів ризику розвитку дисфункції плаценти у вагітних основної групи найчастіше реєструвалися: хронічні запальні захворювання статевих органів, ендокринні порушення, обтяжений соматичний анамнез, шкідливі звички, соціально-економічні чинники. Комбінація двох і більше факторів ризику виявлена у 68 % пацієнток основної групи. В результаті проведеного ультразвукового дослідження нами були виділені ехографічні маркери несприятливого перебігу і результату вагітності в жінок з генітальними інфекціями та плацентарної дисфункції в ранньому ембріональному і ранньому фетальному періодах, що дало можливість у подальшому прогнозувати розвиток дисфункції плаценти в пізніх термінах вагітності.

Висновки. У вагітних високого ризику внутрішньоутробного інфікування плода характерні значні морфологічні та структурні зміни плаценти, плода, які характеризуються як ехографічний симптомокомплекс внутрішньоутробного інфікування плода. Підвищення частоти виявлення одного з клінічних проявів дисфункції плаценти – синдрому затримки росту плода – при мікст-інфекції свідчить не тільки про порушення морфології та функційного стану плаценти, але й про суттєві метаболічні зміни в організмі плода. Це вказує на пряму шкідливу дію збудників та їх токсинів на тканини плода, що розвивається.

ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ІНДЕКСІВ ЗАПАЛЕННЯ SII ТА SIRI ПРИ ВАГІТНОСТІ З ПІЗНЬОЮ ЗАТРИМКОЮ РОСТУ ПЛОДА ТА ЗВ’ЯЗОК З МОРФОЛОГІЧНИМИ ЗМІНАМИ В ПЛАЦЕНТІ

2026-05-24T23:08:01+03:00

Низькоінтенсивне хронічне запалення як прояв порушеної імунної толерантності між матір’ю та плодом вважається одним із патогенетичних механізмів формування пізньої затримки росту плода (ЗРП). Запальні індекси, сформовані на основі загального аналізу крові, можуть бути корисними рутинними маркерами для первинної оцінки запальної або імунної активності. Крім того, важливо оцінити вплив прозапального середовища у материнській сироватці на виникнення морфологічних змін у плаценті, внаслідок яких відбувається знижений ріст росту плода в ІІІ триместрі.

Мета дослідження. Оцінити значення індексів SII, SIRI як маркерів запалення у вагітних з пізньою ЗРП та їх взаємозв’язок із запальними змінами в плаценті.

Матеріали та методи. Обчислено індекси запалення SII та SIRI у вагітних із встановленою пізньою ЗРП на етапі спостереження в ж/к, які розділені на дві підгрупи: G1-14 вагітних із пізньою ЗРП з нормальним артеріальним тиском (АТ), G2 – 12 вагітних із пізньою ЗРП з гестаційною гіпертензією (ГГ) та CG - 12 умовно здорових вагітних з нормальними фетометричними показниками плода. Проведено гістологічне і морфометричне дослідження плацент 26 породіль з діагностованою пізньою ЗРП, пологи в яких відбулися в термін 36-39 тижнів, та 12 плацент породіль з фізіологічною вагітністю та пологами, які народили дітей з нормальними антропометричними показниками. Морфологічні дослідження проводили на базі ЛНМУ імені Данила Галицького. Після пологів плаценту зважували та вимірювали, після чого фіксували формаліном для патогістологічного аналізу. Зразки для мікроскопії відбирали з центральної та прикраєвих зон органа. Протокол дослідження погоджено комісією з етики ЛНМУ імені Данила Галицького (протокол №1 від 26.01.2026). Робота відповідає вимогам Гельсінської декларації, Конвенції Ради Європи, ICH GCP та законодавству України

Перевірку на нормальність здійснювали критерієм Шапіро-Уілка. Дані з нормальним розподілом описувались як X±SD та порівнювали t-критерієм Стьюдента; для кореляції використовували коефіцієнт Пірсона. При негаусівському розподілі застосовували Ме [25%; 75%], U-критерій Манна-Уітні та коефіцієнт Спірмена. Статистично значущими вважали результати при p<0,05. Обробку проводили в RStudio (v. 1.1.442) та R Commander (v. 2.4-4). Дослідження є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри акушерства, гінекології та репродуктивної медицини ЛНМУ імені Данила Галицького «Удосконалення профілактики інтранатального пошкодження плода при аномаліях скоротливої діяльності матки» (№ держреєстрації 0122U000166, термін виконання 2022-2026рр.)

Результати. Значення SIRI було достовірно вищим при вагітності із ЗРП порівняно з контрольною групою, що свідчить про наявність у цих пацієнток латентного хронічного імунно-запального процесу, пов’язаного з активацією моноцитарно-макрофагальної ланки. Індекс SII був вірогідно вищим у пацієнток із пізньою ЗРП з ГГ порівняно з контрольною групою та пізньою ЗРП з нормальним АТ за рахунок нейтрофільно-тромбоцитарної активації. При гістологічному дослідженні плацент породіль із пізньою ЗРП G1 групи у 85,7% мав місце вогнищевий продуктивний базальний децидуїт. Морфологічні зміни у плацентах 66,7% породіль G2 групи виявляли прогресування запальних змін у плаценті – гострий вогнищевий базальний та парієтальний децидуїт. Наявність запалення, у першу чергу в базальній пластині плаценти, прилеглих ворсинах хоріона та децидуальній оболонці може свідчити про материнське походження.

Висновки. 1. При вагітності, ускладненої пізньою ЗРП, спостерігається поступове накопичення системного запального навантаження, що відображається у зростанні значень запальних індексів SIRI та SII. 2. Виявлений прозапальний стан материнської сироватки асоціювався з розвитком запальних змін у плаценті.

НЕЙРОЕНДОКРИННІ ТА ВЕГЕТАТИВНІ МЕХАНІЗМИ ПОРУШЕНЬ МЕНСТРУАЛЬНОГО ЦИКЛУ У ДІВЧАТОК-ПІДЛІТКІВ ІЗ ПРОГНОСТИЧНОЮ ОЦІНКОЮ НА ОСНОВІ ROC-АНАЛІЗУ

2026-06-27T21:44:25+03:00

Порушення менструального циклу (ПМЦ) у дівчат-підлітків нерідко поєднуються з вегетативною дисфункцією (ВД), формуючи стійкий клініко-функціональний комплекс, що знижує якість життя та підвищує ризик хронізації репродуктивних і психосоматичних розладів.

Мета. Вивчення клініко-діагностичної взаємозалежності вегетативної дисфункції та порушень менструального циклу у дівчат-підлітків з виявленням клінічних і функціональних маркерів автономної регуляції, асоційованих з характером і вираженістю менструальних порушень.

Матеріали та методи. Обстежено 79 дівчат-підлітків у віці 13–18 років з НМЦ та ознаками ВД (основна група) і 29 відносно здорових підлітків (контрольна група). Оцінка вегетативного статусу проводилася за шкалою Вейна та індексом Кердо. Усім пацієнткам виконувалося УЗД органів малого таза, за показаннями — МРТ головного мозку. Гормональне обстеження включало ТТГ, пролактин, ЛГ, ФСГ та тестостерон. Застосовувався ROC-аналіз. Дослідження проведено відповідно до етичних принципів біомедичних досліджень; протокол дослідження схвалено локальним етичним комітетом Самаркандського державного медичного університету. Усі процедури проводилися відповідно до принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (редакція 2013 року). Письмову інформовану згоду було отримано від усіх учасниць або їхніх законних представників до включення в дослідження. Конфіденційність персональних даних пацієнток була повністю дотримана на всіх етапах дослідження. Статистичний аналіз проводився з використанням пакетів Statistica та SPSS при рівні значущості p < 0,05. Робота виконана в рамках плану науково-дослідних робіт Самаркандського державного медичного університету за темою «Удосконалення методів ранньої діагностики, лікування та профілактики патологічних станів, що впливають на здоров’я населення Самаркандської області» (2022–2026 рр.).

Результати. Астенічні скарги виявлені у 63,3% пацієнток основної групи проти 13,8% у контрольній групі (p<0,001). УЗД-зміни яєчників виявлені у 57,0% пацієнток. Підвищення пролактину зареєстровано у 32,9%, відхилення ТТГ — у 29,1%, підвищення тестостерону — у 24,1%. За даними ROC-аналізу найбільшу прогностичну значимість показали шкала Вейна (AUC=0,82; 95% ДІ: 0,73–0,91) та індекс Кердо (AUC=0,79; 95% ДІ: 0,69–0,88). Отримані результати підтверджують провідну роль ВНС та нейроендокринних механізмів у формуванні НМЦ у дівчаток-підлітків. Вираженість клінічних та вегетативних проявів в основній групі достовірно перевищувала аналогічні показники контрольної групи, що підтверджує значущість ВД як одного з ключових патогенетичних факторів репродуктивних порушень у підлітковому віці. Інструментальні та лабораторні дані продемонстрували тісний взаємозв'язок між функціональними змінами вегетативної регуляції та гормональними порушеннями гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової та тиреоїдної осей. Відсутність структурних змін гіпоталамо-гіпофізарної області за даними МРТ у обстежених пацієнток підкреслює переважно функціональний характер виявлених порушень. Істотна прогностична значимість гормональних та ультразвукових показників обґрунтовує їх включення до комплексного діагностичного алгоритму для підлітків із даною патологією.

Висновки. Вегетативна дисфункція та нейроендокринна дисрегуляція відіграють ключову роль у формуванні та прогресуванні НМЦ у дівчаток-підлітків. Шкала Вейна та індекс Кердо є інформативними прогностичними інструментами з високою чутливістю та специфічністю. Для даної категорії пацієнток обґрунтований інтегративний діагностичний підхід з урахуванням клінічних, вегетативних, гормональних та інструментальних даних.

РИНОСИНУСИГЕННІ ОРБІТАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ У ДІТЕЙ: ЧАСТОТА, ДІАГНОСТИКА ТА ТАКТИКА ЛІКУВАННЯ

2026-06-27T22:07:48+03:00

Риносинусогенні орбітальні ускладнення у дітей є станами, що загрожують життю, які вимагають своєчасної діагностики та адекватної лікувальної тактики. Частота їх виникнення варіюється, а оптимальні протоколи ведення в педіатричній практиці, як і раніше, залишаються предметом дискусій.

Мета. Оцінити частоту орбітальних ускладнень гострого синуситу в дитячому ЛОР-стаціонарі, провести аналіз діагностичних та лікувальних заходів у даній категорії пацієнтів і визначити шляхи вдосконалення протоколів ведення.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 210 історій хвороби пацієнтів дитячого оториноларингологічного відділення Бухарської обласної клінічної лікарні за період з 2022 року по I квартал 2025 року з діагнозом «гострий синусит». Детальний аналіз проведено у 18 пацієнтів з орбітальними ускладненнями. Форма ускладнення визначалася за класифікацією Шевригіна та Чандлера. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації ВМА (редакція 2013 року). Протокол схвалено локальним комітетом з біоетики Бухарського державного медичного інституту (Протокол № 139, 10.11.2022). Конфіденційність даних пацієнтів дотримано на всіх етапах дослідження. Дані представлено у вигляді абсолютних значень та процентних часткою. Статистична обробка виконана з використанням Microsoft Office Excel 2019. Робота виконана в рамках плану НДР Бухарського державного медичного інституту за темою «Удосконалення методів діагностики та лікування запальних захворювань ЛОР-органів у педіатричній практиці» (2023–2026 рр.).

Результати. Орбітальні ускладнення синуситу виявлено у 18 із 210 дітей (9 %). Переважали хлопчики — 11 (61,1 %), середній вік — 5,2 року. У 72% випадків це були діти дошкільного віку. Анамнез захворювання до госпіталізації становив 1–4 доби. У всіх 18 випадках діагностовано реактивний набряк повік. Провідною антибактеріальною терапією був цефтріаксон (77,8%). Хірургічне втручання (пункція пазухи) виконано в 4 випадках (22,2%). Усі пацієнти виписані з клінічним одужанням.

Висновки. Орбітальні ускладнення синуситу становлять значну частку в структурі ЛОР-патології у дітей і найчастіше зустрічаються у хлопчиків дошкільного віку. Ключову роль відіграє своєчасна антибактеріальна терапія. Потрібен перегляд протоколів діагностики та лікування з урахуванням сучасних стандартів: впровадження КТ та МРТ, відмова від препаратів з недоведеною ефективністю, розробка чітких алгоритмів хірургічних втручань.

АНАЛІЗ ГІСТОМОРФОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ОДОНТОГЕННИХ ЗАПАЛЮВАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ДІТЕЙ З ПРЕМОРБІДНИМИ СТАНАМИ

2026-05-19T22:14:43+03:00

Одонтогенні запальні захворювання (ОЗЗ) у дітей з преморбідними станами мають більш важкий та тривалий клінічний перебіг, що вимагає об'єктивної морфологічної оцінки запального процесу. Стандартизовані гістологічні та цитологічні методи діагностики дозволяють детально охарактеризувати патоморфологічні зміни в тканинах патологічного вогнища.

Мета дослідження. Оцінити гістоморфологічні параметри одонтогенних запальних захворювань у дітей з преморбідним анамнезом, використовуючи методи забарвлення за Романовським-Гімзою та Ван Гізоном.

Матеріали та методи. Було проведено проспективне клініко-морфологічне дослідження. Загалом було обстежено 239 дітей віком від 3 до 17 років з одонтогенними запальними захворюваннями; всі вони проходили лікування у відділенні дитячої щелепно-лицевої хірургії Бухарського обласного дитячого багатопрофільного медичного центру з 2021 по 2025 рік. Досліджувану групу склали 127 дітей з преморбідними станами (рецидивуючі гострі респіраторно-вірусні інфекції, хронічні захворювання), контрольну групу – 112 пацієнтів без супутньої патології. Біологічні зразки збирали інтраопераційно та на 3–5 день лікування; застосовували забарвлення за Романовським-Гімзою та Ван Гізоном гематоксиліном Вейгерта та пікрофуксином. Гістологічні зрізи готували за стандартною парафіновою методикою з фіксацією у 10% нейтральному формаліні. Дослідження було проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (редакція 2013 року). Протокол був схвалений Місцевим етичним комітетом Бухарського державного медичного інституту. Письмова інформована згода була отримана від законних представників усіх учасників-педіатрів. Конфіденційність персональних даних була збережена. Міжгрупові відмінності за категоріальними змінними оцінювалися за допомогою тесту хі-квадрат (χ²). Статистичну значущість було встановлено на рівні p < 0,05. Дані були проаналізовані за допомогою SPSS Statistics, версія 26.0. Дослідження було проведено в рамках дослідницького плану Бухарського державного медичного інституту під назвою «Удосконалення методів діагностики та лікування запальних захворювань щелепно-лицевої області у дітей» (2021–2025 рр.).

Результати. У досліджуваній групі фарбування за Романовським-Гімзою виявило переважання нейтрофілів та макрофагів, що супроводжувалося ослабленою лімфоцитарною відповіддю. Фарбування за Ван-Гізоном продемонструвало виражений фіброз та руйнування колагенових волокон. У контрольній групі запальний клітинний склад відповідав типовій гострій реакції з більш ранньою лімфоцитарною трансформацією. Морфологічні відмінності між групами були статистично значущими (p < 0,05).

Висновки. Преморбідні стани суттєво впливають на гістоморфологічний патерн одонтогенного запалення у дітей, проявляючись більш вираженими деструктивними змінами. Спільне застосування методів забарвлення за Романовським-Гімзою та Ван-Гізоном дозволяє об'єктивно оцінити характер запального процесу та служить основою для розробки індивідуалізованих протоколів лікування.

МОЛЕКУЛЯРНІ ТА ГЕНЕТИЧНІ ШЛЯХИ ЗАГОЄННЯ РАН ЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ У РЕКОНСТРУКТИВНІЙ ТА ПЛАСТИЧНІЙ ХІРУРГІЇ: КОГОРТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-05-24T23:30:02+03:00

Незважаючи на досягнення в хірургічних техніках та періопераційному догляді, післяопераційні ускладнення, включаючи порушення загоєння ран, патологічне рубцювання, інфекція та відторгнення клаптя або трансплантата, залишаються значною клінічною проблемою, негативно впливаючи на результати та задоволеність пацієнтів, одночасно збільшуючи витрати на охорону здоров'я.

Мета. Дослідити експресію генів IL6, CCL2, MAPK1, MAPK8, IL10, MMP9, COL1A1 та COL3A1 залежно від віку у когорті жінок, які перенесли реконструктивну та пластичну хірургію, а також оцінка молекулярних та генетичних шляхів, що беруть участь у загоєнні ран.

Матеріал та методи. У проспективному поздовжньому когортному дослідженні взяли участь 95 жінок, яким було проведено реконструктивну/пластичну хірургію. Середній вік 35,48±6,61 років (від 19 до 57 років). Всі жінки підписали інформовану згоду на участь у дослідженні, після чого їм було виконано комплекс демографічних, клінічних, інструментальних та лабораторних обстежень. Дослідження проводилося відповідно до принципів Ради Європи з прав людини та біомедицини. Етичне схвалення на проведення дослідження отримано від Комісії з біомедичної етики Буковинського державного медичного університету. Жінки були розподілені за віком: <30 років (24,21%), 30-39 років (44,21%), ≥40 років (31,58%); за наявністю ускладнень (наявні – 12,63%, без ускладнень – 87,67%). Транскрипційну активність генів IL6, CCL2, MAPK1, MAPK8, IL10, MMP9, COL1A1 та COL3A1 у периферичній крові досліджували за допомогою ПЛР-чипу, специфічного для певних шляхів. Очищена РНК пройшла зворотну транскрипцію (ЗТ) з кДНК. Статистичний аналіз проведено за допомогою програмного забезпечення Statistica 7.0 (StatSoft Inc, США) та Excel® 2016™. Дослідження було проведено в рамках поточної комплексної науково-дослідної програми кафедри сімейної медицини Буковинського державного медичного університету «Удосконалення діагностики та прогнозування гіпертонічного ураження певних органів-мішеней і контроль симптомів при супутніх захворюваннях з урахуванням клініко-метаболічних та молекулярно-генетичних предикторів» (державна реєстрація № 0124U002524; термін виконання: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2028 року).

Результати дослідження. Жінки віком ≥40 років, які перенесли пластичні та реконструктивні операції на молочній залозі, характеризуються високим молекулярним профілем ризику післяопераційних ускладнень, який включає підвищену прозапальну активність, що відображається збільшеною експресією гена IL6 (M = 0,75; p = 0,05), посиленням проліферативних та регенеративних процесів за експресію гена MAPK1 (M = 0,63) та активацію сигнальних шляхів, пов'язаних зі стресом, про що свідчить експресія MAPK8 (M = 1,64; p = 0,017). Цей профіль також характеризується інтенсивним ремоделюванням позаклітинного матриксу та посиленою деградацією колагену та матриксу, що відображається підвищеною експресією MMP9 (M = 0,82; p = 0,002), а також посиленим фіброгенезом з дворазовим збільшенням експресії COL1A1 (M = 1,53; p₁ = 0,017), більш помірним збільшенням COL3A1 (в 1,69 та 0,75 рази) та вираженою підвищеною регуляцією TGFβ1 у 2,55 разу (p = 0,041). Крім того, спостерігається імуносупресивний зсув, що відображається компенсаторним збільшенням експресії IL10 (M = 0,22; p₁ = 0,05).

Встановили помітний дисбаланс у співвідношенні COL1A1/COL3A1 (COL1A1 ≫ COL3A1), що відображає молекулярну основу фіброзу та утворення гіпертрофічних рубців. Натомість, жінки віком 30–40 років демонстрували найбільш збалансований профіль експресії генів, що може відповідати оптимальному потенціалу репарації тканин.

Висновки. Жінки віком понад 40 років, які перенесли пластичні, чи/ та реконструктивні хірургічні втручання на молочній залозі, демонструють молекулярний профіль, асоційований із високим ризиком післяопераційних ускладнень. Жінки віком 30-40 років демонструють більш збалансований профіль експресії генів, що відповідає сприятливішій репаративній відповіді тканин та загоєнню ран.

ВЗАЄМОЗ’ЯЗОК ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 1 ТА 2 ТИПУ З РОЗВИТКОМ КОАГУЛОПАТІЇ У ТЯЖКИХ ПАЦІЄНТІВ З COVID-19 ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ АНТИКОАГУЛЯНТНОЇ ТЕРАПІЇ (ретроспективний аналіз клінічних результатів)

2026-06-03T22:50:08+03:00

Аналіз клінічних випадків COVID-19 підтверджує, що супутні захворювання суттєво погіршують прогноз хвороби. Цукровий діабет визначено як один із провідних чинників несприятливого перебігу, що зумовлює високий рівень госпіталізації та смертності. На сьогодні відсутній єдиний міжнародний протокол проведення антикоагулянтної терапії (АКТ) у пацієнтів із COVID-19, який би враховував тип цукрового діабету (ЦД) та ступінь метаболічних порушень.

Мета дослідження. Оцінити перебіг COVID-19 у пацієнтів із ЦД 1 та 2 типу, з акцентом на розвиток коагулопатії та визначення оптимальних програм антикоагулянтної терапії.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 268 пацієнтів із тяжким перебігом COVID-19. Пацієнти були розподілені на групи залежно від наявності ЦД (ЦД1, ЦД2 та без діабету) та режиму АКТ (профілактичні, лікувальні дози НМГ та ескалаційна терапія НМГ+НФГ). Оцінювалися показники СЗР (IL-6, СРБ, феритин) та гемостазу (D-димер, фібриноген). Дослідження проведено відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження схвалено локальним комітетом з біоетики НУОЗ України імені П.Л. Шупика (протокол № 8 від 07.11.2022 р.). Обробка даних проводилася з використанням пакету програм SPSS (v. 26.0). Перевірку на нормальність розподілу кількісних показників здійснювали за допомогою критерію Шапіро-Вілка. У разі нормального розподілу використовували методи параметричної статистики (однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA для порівняння трьох груп). Для показників із розподілом, відмінним від нормального (зокрема, D-димер, IL-6), застосовували непараметричний критерій Крускала-Уолліса. Порівняння категоріальних змінних (наприклад, потреба у ШВЛ, летальність) проводили за допомогою критерію хі-квадрат (χ2) Пірсона. Відмінності вважалися статистично значущими при рівні p < 0,05. Дослідження проводилось в межах науково-дослідницької роботи кафедри анестезіології та інтенсивної терапії з курсом дитячої анестезіології НУОЗ України ім. П.Л. Шупика «Розробка інноваційних технік анестезії та інтенсивної терапії» (№ державної реєстрації: 0122U201473, терміни виконання 2022 - 2026 рр.).

Результати. Встановлено, що ЦД 2 типу є найбільш вагомим предиктором несприятливого прогнозу: летальність склала 34,7%, що достовірно вище за ЦД 1 типу (21,4%, p < 0,05). Критична гіперглікемія (12,3 ± 2,5 ммоль/л) у групі ЦД2 корелювала з найвищим рівнем D-димеру (3,6 ± 0,5 мг/л) та IL-6 (112,4 ± 14,5 пг/мл). Найнижча летальність (18,0%) зафіксована при застосуванні лікувальних доз НМГ. Ескалаційна терапія була необхідна при стійкій гіперкоагуляції, проте супроводжувалася 20 % ризиком кровотеч.

Висновки. Оптимальною стратегією АКТ при поєднанні COVID-19 та ЦД є застосування лікувальних доз НМГ із можливою ескалацією до комбінації НМГ+НФГ при рівні D-димеру > 3,0 мг/л та глікемії > 12 ммоль/л.

ЕКСПРЕСІЯ E-КАДГЕРИНУ В ТКАНИНІ НИРОК ПРИ РІЗНИХ ВИДАХ АЛІМЕНТАРНОГО МІКРОЕЛЕМЕНТОЗУ

2026-06-27T22:01:12+03:00

Аліментарний мікроелементоз є поширеним станом, пов'язаним із порушенням клітинної адгезії та структурної цілісності ниркової тканини. E-кадгерин - ключовий адгезивний глікопротеїн нефронного тубулярного епітелію - є чутливим маркером його ранніх ушкоджень.

Мета. Вивчити зміни експресії E-кадгерину в нирковій тканині щурів за різних видів аліментарного мікроелементозу (дефіцит магнію, заліза, цинку, селену та їх поєднання) методом імуногістохімії.

Матеріали та методи. 90 самців білих щурів поділено на 6 груп: контроль і 5 дослідних (дефіцит Mg, Fe, Zn, Se, комбінований) - 12 тижнів на сертифікованих дієтах ALTROMIN. Імуногістохімічне дослідження (Ventana Benchmark XT; антитіла до E-кадгерину), кількісна оцінка за H-score та % позитивних клітин (QuPath 0.5.1). Усі дослідження були виконані відповідно до Міжнародних настанов щодо біомедичних досліджень за участю тварин (EEC, Страсбург, 1985), Європейської конвенції про захист хребетних тварин (ETS № 123, Страсбург, 1986), Настанов з догляду та використання лабораторних тварин у біомедичних дослідженнях (ILAR, DELS) та Директиви 2010/63/EU. Статистичний аналіз: Microsoft Excel, IBM SPSS Statistics v.23; параметричні та непараметричні методи. Для міжгрупових порівнянь використовували критерій Манна–Вітні та t‑тест Стьюдента. Статистично значущим вважали рівень p < 0,05. Дослідження виконані в рамках наукового плану Бухарського державного медичного інституту під назвою «Розробка нових підходів до ранньої діагностики, лікування та профілактики патологічних станів, що впливають на здоров’я населення Бухарського регіону після COVID‑19 (2022–2026)».

Результати. Усі форми мікроелементного дефіциту призводили до зниження експресії E-кадгерину: від 28,1% (контроль) до 21,1% (Mg), 24,2% (Fe), 22,9% (Se), 24,5% (Zn) і 14,6% при комбінованому дефіциті. Поєднаний дефіцит мав кумулятивний негативний ефект.

Висновки. Аліментарний мікроелементоз спричиняє кількісно вимірюване порушення експресії E-кадгерину в нирковій тканині щурів з кумулятивним ефектом при комбінованому дефіциті. Ці зміни є ранніми імуноморфологічними маркерами нестабільності епітелію нефрону.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОЇ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛАДАМИ СПЕКТРА АУТИЗМУ

2026-04-27T22:33:09+03:00

Розлади аутистичного спектра належать до групи нейророзвиткових порушень, що характеризуються дефіцитами соціальної взаємодії, комунікації, а також порушеннями моторного, сенсорного та психоемоційного розвитку. У дітей із розладами аутистичного спектра часто спостерігаються зниження координації рухів, порушення рівноваги, недостатній розвиток дрібної моторики, сенсорна гіпер- або гіпочутливість, що обмежує їхню адаптацію та участь у повсякденному житті. У зв’язку з цим, актуальним є пошук та наукове обґрунтування ефективних програм фізичної реабілітації, здатних комплексно впливати на психофізичний стан дітей цієї категорії.

Мета дослідження. Розробити та оцінити ефективність комплексної програми фізичної реабілітації, спрямованої на покращення моторних, когнітивних та соціально-адаптаційних показників у дітей із розладами спектра аутизму.

Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 20 дітей віком від 5 до 10 років з діагностованими розладами спектра аутизму, які були розподілені на контрольну та експериментальну групи. Комплексна програма фізичної реабілітації включала терапевтичні вправи, гідрокінезотерапію, різні види масажу з елементами су-джок терапії, а також ерготерапевтичні втручання. Заняття проводилися за індивідуалізованим та структурованим планом із урахуванням сенсорних і психоемоційних особливостей дітей. Оцінювання ефективності здійснювалося шляхом порівняльного аналізу показників моторних функцій, рівноваги, координації рухів, дрібної моторики, а також поведінкових і соціальних змін на початковому та фінальному етапах дослідження. Дослідження виконано з дотриманням принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (редакція 2013 року) за умови отримання письмової інформованої згоди від усіх батьків або законних опікунів дітей. Кількісні дані опрацьовано з обчисленням середнього арифметичного та стандартної похибки середнього (M±m) із використанням програми SPSS Statistics 22.0 (IBM, США). Для оцінки міжгрупових відмінностей застосовували критерій статистичної значущості з пороговим значенням p≤0,05. Дослідження виконано в межах ініціативного науково-дослідного проєкту кафедри фізичної терапії та ерготерапії Херсонського державного університету«Технології фізичної терапії та ерготерапії в клінічній та спортивній медицині» (державний реєстраційний номер 0123U102176).

Результати дослідження. У дітей експериментальної групи відмічено покращення показників загальної та дрібної моторики, рівноваги й координації рухів; однак статистично значущих відмінностей порівняно з контрольною групою не виявлено. Позитивна динаміка також спостерігалася у зниженні рівня тривожності, покращенні емоційної стабільності, формуванні позитивного ставлення до тактильного контакту та підвищенні соціальної активності. Ерготерапевтичні заняття сприяли розвитку когнітивних функцій, концентрації уваги, наочно-образного мислення та навичок побутової самостійності, що важливо для адаптації до повсякденного життя. Застосування гідрокінезотерапії мало додатковий позитивний вплив на психоемоційний стан, зменшення рухових стереотипій та соціальну адаптацію дітей, підсилюючи ефект комплексного підходу реабілітації.

Висновки. Комплексна програма фізичної реабілітації є ефективним засобом корекції психофізичних порушень у дітей із розладами спектра аутизму. Її впровадження сприяє гармонійному розвитку моторних, когнітивних і соціальних функцій та підвищує рівень адаптації дітей до повсякденного життя. Отримані результати обґрунтовують доцільність широкого використання інтегрованих фізичних та сенсомоторних підходів у реабілітаційній практиці.

ВИКОРИСТАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ІНТЕРВЕНЦІЙ У ПАЦІЄНТІВ КАРДІОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-04-26T19:47:02+03:00

Впровадження різноманітних методів, що дають змогу покращити процес реабілітації кардіологічних пацієнтів є першочерговим завданням реабілітаційної медицини, оскільки здатне суттєво вплинути на прогноз та перебіг важких серцево-судинних захворювань.

Мета дослідження. Покращити ефективність кардіореабілітації у пацієнтів з артеріальною гіпертензію за рахунок додаткового призначення ω-3 поліненасичених жирних кислот у комплексній програмі функціонального харчування.

Матеріал і методи дослідження. Проведене дослідження аналізує динаміку показників ліпідограми та ендотеліальної функції судин у осіб з гіпертонічною хворобою та абдомінальним ожирінням під час 6-місячної стандартної (базисної) антигіпертензивної (лізиноприл, амлодипін) та гіполіпідемічної терапії (аторвастатин) (група І) та при приєднанні до неї ω-3 поліненасичених жирних кислот (група ІІ). Дослідження виконане з дотриманням етичних принципів Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964 р. та наступні редакції), міжнародних стандартів Good Clinical Practice (GCP) та чинних нормативно-правових актів МОЗ України щодо проведення біомедичних досліджень. Протокол комісії з біоетичної експертизи № 5 від 19.02.2026 року. Статистичну обробку даних, представлених у вигляді М⁺m, проводили методами варіаційної статистики з використанням t-критерію Стьюдента на персональному комп’ютері за допомогою програм статистичного аналізу Microsoft Excel. Різницю вважали достовірною при р<0,05. Дослідження виконано у межах науково-дослідної роботи кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету на тему: «Прецизійний підхід до лікування гострого та хронічного коронарних синдромів – сучасний менеджмент і терапевтичні перспективи», науковий керівник - професор В.К. Тащук (державний реєстраційний номер 0125U001428; терміни виконання: 01.2025-12.2029 рр.; Коди тематичних рубрик НТІ: 76.29.30.11, 76.29.30.37, 76.29.30.05, 76.29.30.07. Індекс УДК: 616.12-009.72, 616.13-02, 616.12-039, 616-005.4, 616.132.2-005.4-008.811.4-07-085.224.

Результати дослідження. При проведенні аналізу результатів 6-місячного лікування в досліджуваних групах пацієнтів зменшення рівня тригліцеридів, більший приріст холестерину ліпопротеїнів високої щільності та покращення ендотелійзалежної вазодилатації було достовірно більш виражені у групі ІІ. Крім того, встановлено, що позитивна динаміка показників ліпідного профілю у групі пацієнтів, які додатково отримували ω-3 поліненасичені жирні кислоти, супроводжувалася більш вираженим зниженням атерогенного індексу, що свідчить про комплексне покращення ліпідного гомеостазу. Аналіз часової динаміки показників показав, що найбільш інтенсивні зміни спостерігалися вже через 3 місяці терапії, однак максимальний ефект досягався на 6-му місяці лікування, що підтверджує доцільність тривалого застосування ω-3 поліненасичених жирних кислот у складі кардіореабілітаційних програм.

Висновки. Для осіб з гіпертонічною хворобою та абдомінальним ожирінням характерна значна ендотеліальна дисфункція і додаткове призначення до стандартної терапії антигіпертензивної та гіполіпідемічної терапії ω-3 поліненасичених жирних кислот призводить до достовірного її покращення.

РОЛЬ КОНТРОЛЮ ФАКТОРІВ РИЗИКУ В КАРДІОРЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ВТОРИННІЙ ПРОФІЛАКТИЦІ ПІСЛЯ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ

2026-05-19T13:04:20+03:00

Після гострого коронарного синдрому особливо актуальним є контроль факторів ризику, що лежить в основі вторинної профілактики. Одне з провідних місць серед модифікованих факторів ризику займає паління.

Мета дослідження. Оцінити результати клініко-лабораторних та інструментальних показників в залежності від статусу паління, у пацієнтів, що проходять кардіореабілітацію після перенесеного інфаркту міокарда.

Матеріали і методи дослідження. В дослідженні прийняли 124 пацієнта після ІМ віком 28 -77 років (Ме = 57, IQR: 48 - 64) .Оцінка результатів пацієнтів виконувалася в 3 етапи: під час стаціонарної реабілітації, через 3-6 місяців та 1 рік після ГКС. Всім пацієнтам, що включені в дослідження, проводили збір анамнезу, анкетування стосовно шкідливих звичок (куріння), загальноклінічні лабораторні обстеження (загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, ліпідограма, визначення PCSK9) та інструментальні дослідження (ехокардіографія, велоергометрія, коронароангіографія).

Дослідження схвалено локальною комісією з біоетики. Усі пацієнти підписали інформовану згоду.
Статистичну обробку виконано у програмі IBM SPSS Statistics 23. Дані подані як медіана (IQR). Використано непараметричні тести, значущість при p < 0,05. Дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи «Вивчення чинників, що впливають на ефективність реабілітаційних заходів у пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями в умовах воєнного часу», що виконується з грудня 2023 по грудень 2026 року на базі відділу інфаркту міокарда та кардіореабілітації ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска НАМН», шифр ОК17.0000.230.24, УДК: 303.722.2:616-036.8-082.8 - 616.1 «364».

Результати дослідження. Було продемонстровано зниження частки курців на 47,6±10,8% в динаміці одного року. У пацієнтів, що курять, спостерігалися вищі показники КСО: 70,0 (61,2-84,00) мл, тоді як КСО некурців становив 52,5 (45,3-61,3) мл U = 113,0, р = 0,003, також у пацієнтів, що покинули курити, не спостерігалася значима різниця по КСО та КСІ у порівнянні з некурцями в динаміці 3-6 місяців (U = 366, р = 0,52) та (U = 530, р = 0,20) відповідно, що показує вищу активність процесів ремоделювання серця у курців. Пацієнти, що не палять та покинули палити характеризувалися покращеними показниками ліпідного обміну: PCSK9 після фізичного навантаження у таких пацієнтів знижувався з 512.0 до 467.5 нг/мл, (W=3.35; р=0.00)1 при 1 візиті, зі збереженням цієї тенденції у динаміці 1 року (W= 2.10;p=0.036), також у річній динаміці пацієнти групи, що покинули палити характеризувалися нижчими показниками ЗХС становивши 3,80 (3,35-4,10) ммоль/л та 4,60 ( 3,73-5,68) ммоль/л для групи курців, (U=225; p=0,03). Показник ХС ЛПНЩ також статистично значуще був вище в групі курців та становив 2,71(2,73 -3,96)ммоль/л у порівнянні з показниками пацієнтів, що покинули палити, 2,07(1,55-2,73) ммоль/л (U=2,17 ; p=0,02).

Висновки. Відмова від паління на тлі сучасної терапії ХКС є сприятливим фактором клінічного перебігу хронічного коронарного синдрому у пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда за рахунок статистично значуще більшого зниження показників ЗХС та ХСЛПНЩ, покращення метаболізму ліпідів та утримання прогресування процесів ремоделювання міокарда ЛШ. Пацієнти, що не курили та ті, хто покинув шкідливу звичку, показали кращі показники насосної функції серця, це в свою сергу може вплинути на покращення якості життя, тому потребує більш широкого використання у клінічній практиці.

РОЗВИТОК БУДОВИ І СТАНОВЛЕННЯ ТОПОГРАФІЇ ЯЄЧНИКІВ У ПЕРИНАТАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ

2026-06-03T23:29:10+03:00

Незважаючи на те, що увага клініцистів історично була зосереджена на лікуванні хвороб серця, головного мозку, нирок та скелеті плода, останні дослідження все частіше підкреслюють важливість оцінювання гонад для ранньої діагностики природжених аномалій. У даному науковому дослідженні ми проаналізуємо закономірності морфогенезу та становлення синтопічних взаємовідношень та топографії яєчників упродовж перинатального періоду онтогенезу людини.

Мета дослідження: зʼясувати хронологічну послідовність розвитку і становлення топографо-анатомічних взаємовідношень яєчників упродовж перинатального періоду онтогенезу людини.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на 35 препаратах трупів плодів людини із музею кафедри анатомії, клінічної анатомії та оперативної хірургії БДМУ. Кожну з груп було розподілено на 7 підгруп відповідно 10 місяцям плодового періоду розвитку (з 4-го по 10-й). Морфологічне дослідження виконували шляхом звичайного і тонкого препарування, виготовлення топографо-анатомічних зрізів, тривимірного комп’ютерного реконструювання внутрішніх жіночих статевих органів, на кожному місяці перинатального періоду. У процесі проведення дослідження автори дотримувалися всіх належних етичних норм (Протокол комісії з біоетики БДМУ № 6 від 20.12.2024 р.). Проведено статистичну обробку отриманих результатів методами описової статистики, зокрема: вимірювали основні показники центральної тенденції (середнє), показники розсіювання (середньоквадратична похибка) та візуалізували основні тенденції за допомогою графіків. Для порівняння двох незалежних груп використовували непараметричний U-критерій Манна-Уїтні, оскільки дані не відповідали нормальному розподілу. Дослідження виконувалось у рамках комплексної НДР кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича Буковинського державного медичного університету: «Морфо-функціональні особливості розвитку органів та систем в межах топографоанатомічних ділянок в онтогенезі людини», № держреєстрації: 0125U002137 (01.01.2025 – 31.12.2029 рр.)

Результати. Результати проведеного дослідження дозволили встановити низку закономірностей розвитку яєчників у перинатальному періоді. Виявлено як топографічні, так і морфологічні зміни цих органів. У процесі розвитку їх положення змінюється від висхідного до горизонтального через проміжне розташування в прямокишково-матковому заглибленні. Водночас форма яєчників трансформується з видовженої трикутної до видовженої овальної, при цьому поступово зникає їх сегментарна будова.

Крім того, визначено періоди прискореного та уповільненого зростання морфометричних параметрів яєчників. Найбільш інтенсивне збільшення їх довжини відбувається у проміжках між 4-5 та 8-9 місяцями внутрішньоутробного розвитку. Товщина яєчників найактивніше зростає в період між 8-м і 9-м місяцями, тоді як ширина органів демонструє найбільш виражене збільшення між 4-5 та 9-10 місяцями розвитку.

Висновки. 1. Встановлено періоди інтенсивного збільшення морфометричних параметрів яєчників – 5-6 та 9-10 місяці. 2. Виявлено несинхронне опускання правої та лівої маткових труб у тазову порожнину, яке співпадає з переміщенням яєчників через тісні синтопічні зв’язки. 3. Інтенсивне заповнення кишечника меконієм у поєднанні зі збільшенням товщини матки та ростом яєчників сприяє їх переміщенню у тазову порожнину та з прямокишково-маткової заглибини. 4. Яєчники у плодів 4-6 міс мають форму сплощеної видовженої тригранної піраміди з товщиною від 0,96 ± 0,05 мм на 4-му міс до 2,00 ± 0,42 мм на 6-му міс. На 7-8 міс внутрішньоутробного розвитку яєчники набувають видовженої округлої форми з товщиною від 2,02 ± 0,43 мм на 7-му міс до 4,08 ± 0,33 мм на 8-му міс. 5. Для плодів 4-7 міс характерне висхідне положення яєчників, при якому правий і лівий яєчники досягають сліпої та низхідної ободової кишок відповідно. У плодів 8-10 міс яєчники переважно займають низхідне положення. Переміщення яєчників у висхідному напрямку супроводжується відносним уповільненням зростання їх морфометричних показників: довжина, ширина та товщина у плодів з 5 до 8 міс достовірно не різняться. Під час періоду прискореного розвитку яєчників морфометричні показники їх ширини у плодів 9 та 10 міс достовірно різняться (р˂0,001). Упродовж перинатального періоду онтогенезу відбувається зміна скелетотопії яєчників: від рівня V поперекового хребця на початку плодового періоду до II крижового хребця у новонароджених.

ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ ПОПЕРЕЧНИХ ПЕРЕТИНІВ ПЛЕЧА У ПЛОДІВ ЛЮДИНИ

2026-05-19T22:24:35+03:00

У статті наведено результати дослідження топографо-анатомічних особливостей поперечних перетинів плечової ділянки у плодів людини в різні терміни внутрішньоутробного розвитку. Встановлено закономірності формування просторових взаємовідношень м’язів, фасцій, судин і нервів, а також їх вікові морфометричні зміни.

Мета роботи. Встановити синтопію м’язів, судин і нервів плечової ділянки у плодів людини та систематизувати дані щодо фетальної анатомії структур верхньої кінцівки.

Матеріал і методи. Проведено дослідження 33 плодів людини з тім’яно-куприковою довжиною 136,0–310,0 мм із використанням методу топографо-анатомічних зрізів. Дослідження схвалено комісією з біоетики Буковинського державного медичного університету (протокол № 3 від 20 листопада 2025 року); під час його проведення порушень етичних або правових норм не виявлено. Статистичний аналіз проведено із застосуванням стандартних методів варіаційної статистики. Кількісні дані подано у вигляді середнього значення та стандартного відхилення. Оцінку відмінностей і взаємозв’язків між показниками здійснювали з використанням відповідних статистичних методів. Рівень статистичної значущості приймали на рівні p < 0,05. Дослідження проводилися в рамках виконання науково-дослідної роботи на тему: «Морфо-функціональні особливості розвитку органів та систем у межах топографо-анатомічних ділянок в онтогенезі людини» (номер державної реєстрації 0125U002137, терміни виконання — 01.01.2025-31.12.2029 рр.).

Результати. Встановлено, що топографічна організація плечової ділянки формується на ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку і зберігає стабільність упродовж плодового періоду. Виявлено чіткий поділ на передню (згиначі) та задню (розгиначі) кістково-фасціальні піхви, сформовані міжм’язовими перегородками. Визначено закономірні зміни топографії серединного нерва від латерального до медіального положення щодо плечової артерії. Встановлено достовірне збільшення поперечного діаметра плеча та площі його перерізу зі зростанням гестаційного віку (r = 0,86; p < 0,01), а також зменшення відстані між плечовою артерією та серединним нервом. Варіантна анатомія судинно-нервових утворень виявлена у 9,1% випадків.

Висновки. Отримані дані мають важливе значення для пренатальної діагностики, неонатальної хірургії та травматології, а також можуть бути використані у навчальному процесі.

МОРФОГЕНЕЗ МЕЗОНЕФРОСА У РАННЬОМУ ПЕРІОДІ ПРЕНАТАЛЬНОГО ОНТОГЕНЕЗУ ЛЮДИНИ

2026-06-03T23:41:03+03:00

З’ясування хронології та послідовності появи закладок, їх синтопічних змін в процесі органогенезу сечостатевої системи в ранньому періоді внутрішньоутробного розвитку людини забезпечить наукове підґрунтя для удосконалення діагностичних алгоритмів норми та сприятиме розробці нових ефективних методів хірургічної корекції уродженої патології органів сечової системи. Узагальнення результатів дослідження згідно стадій Карнегі дозволяє екстраполювати результати в розділ порівняльної морфології, яка зараз набула актуальності у зв’язку з бурхливим розвитком регенеративної медицини та ксенотрансплантології.

Мета роботи. Визначити особливості морфогенезу та хронологічну послідовність топографо-анатомічних перетворень мезонефроса людини.

Матеріал і методи. Досліджено препарати 18 зародків та передплодів людини. Застосовано комплекс методів морфологічного дослідження, який включав мікроскопію, тривимірне реконструювання, морфометрію та статистичний аналіз. Періодизацію пренатального розвитку проводили за стадіями Карнегі (CS). Комісія з біомедичної етики Буковинського державного медичного університету встановила, що дослідження відповідає основним положенням GСР (1996 р.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (від 04.04.1997 р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964-2013 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. (протокол №5 від 19.02.2026 р.). Робота є фрагментом НДР кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету «Закономірності морфогенезу, структурно-функціональної організації та анатомічної мінливості органів і утворень різних ділянок тіла і систем організму людини та експериментальних тварин» державний реєстраційний номер: 0126U003125, терміни виконання - 01.2026-12.2030 рр.).

Результати. На препаратах ембріонів людини CS 12 спостерігаються 32 ділянки генерації нефронів, які знаходяться на різних етапах зрілості. Краніально розташовані нефрони вже знаходяться в стадії везикул, а в каудальному відділі структурно зберігається мезонефрична хорда. У ембріонів CS 13 в каудальній частині мезонефроса з’являються нефрони ранньої стадії розвитку. З мезонефричної хорди в каудальній частині сформовані компактні ділянки клітин меншого розміру, які в дорсальній частині контактують з бічною поверхнею мезонефричної протоки. На гістологічних препаратах ембріонів людини CS 14 визначається 36 закладок нефронів. Формується система збиральних трубочок нефронів, які мають S-подібну форму. Їх епітелій представлено стовпчастими клітинами з гранулами в апікальній частині цитоплазмі. Збиральні трубочки нефронів мають конічну форма та спрямовані латерально до мезонефричної протоки. В каудальній частині цієї протоки утворюється випин у вигляді бруньки, оточеної ущільненою мезенхімою, з якого формується сечоводи та метанефрос. На гістологічних препаратах та 3D-реконструкціях ембріонів людини CS 18 візуалізуються 32–33 нефрони. Шість краніальних зачатків нефронів мезонефроса демонструють ознаки регресії – у них відсутні сформовані клубочки. Нефрони каудальної частини мезонефроса мають диференційовані клубочки, петлю Генле та збиральні трубочки. На препаратах ембріонів людини CS 20 візуалізується 26 нефронів. Відбулась повна регресія краніально розташованих нефронів – відсутні структури клубочків нефрону. У ембріонів людини CS 23 будова клубочків і канальців нефронів каудального відділу мезонефроса наближена до дефінітивної.

Висновки. 1. Використання шкали Карнегі для оцінки хронологічної послідовності топографо-анатомічних перетворень мезонефроса дає змогу уніфікувати дані досліджень та екстраполювати результати в порівняльну морфологію. 2. Для описання онтогенезу мезонефроса людини можна ввести термін «хвиля морфогенезу» – процес ембріогенезу протікає в краніокаудальному напрямку. 3. На підставі даних дослідження можна виділити критичні періоди морфогенезу структур мезонефроса, тератогенна дія під час яких може призвести до розвитку природжених вад. На CS 12 – CS 13 можуть виникати порушення формування нефронів – полікістоз та мультікістоз нирок. На CS 18 – CS 20 може реалізуватись вплив на розвиток структур придатку яєчка. 4. Для регенеративній медицини та трансплантології найбільш перспективним є дослідження каудальної частини мезонефроса на CS 14 – CS 18 та його взаємодії з метанефросом.

МОРФОГЕНЕЗ ВОРСИН ХОРІОНА ПРИ КОРОНАВІРУСНІЙ ХВОРОБІ (COVID 19) У ВАГІТНОЇ

2026-06-07T17:35:45+03:00

Формування ворсинчастого хоріона триває весь період свого існування: стовбурові, напівстовбурові та термінальні ворсини. Дія несприятливих чинників під час вагітності спричиняє зміни хоріона, що зберігаються до пологів. Пряма дія збудника коронавірусної хвороби (COVID-19), вірусу SARS-CoV-2, активує ендотеліоцити, спричиняючи порушення мікроциркуляції, проліферативні та запальні зміни. При цьому, бар'єрна функція плаценти забезпечує народження ПЛР негативних немовлят (визначення РНК вірусу SARS-CoV-2) без клінічних проявів інфікування.

Мета дослідження. Дослідити особливості морфогенезу ворсин хоріона при COVID-19 у вагітної.

Матеріали та методи дослідження. Досліджували плаценту при COVID-19 у вагітної при народженні ПЛР-негативного (визначення РНК вірусу SARS-CoV-2), живого доношеного плода з високими балами за шкалою Апгар (n =144). Основні групи формували в залежності від тривалості постковідного інтервалу (проміжок часу між діагностуванням COVID-19 у матері та пологами). Показник в групі І (n=77) був 1-4, в ІІ групі (n=67) – 5-17 тижнів. Для порівняння даних досліджували плаценту (n=53) при фізіологічних пологах до епідемії COVID-19. астосовували мікроскопічний, імуногістохімічні методи з використанням моноклональних антитіл проти CD31 та гладком’язового актину (α-SMA) і статистичні методи дослідження. Кількісні відмінності судин ворсин хоріона; відсоток стовбурових та напівстовбурових ворсин хоріона виявляли за допомогою сервісу ONLINE JPG TOOLS. Дослідження було схвалено Комітетом з біоетики Національного медичного університету імені І. І. Богомольця (протокол № 144 від 29 березня 2021 року). Статистичний аналіз результатів виконували з використанням програми SPSS IBM v.22 (Armonk, NY, USA), ліцензія НМУ імені О.О. Богомольця №128 від 01.08.2016 р. Для статистичної обробки даних застосовували методи варіаційної статистики. Для множинного порівняння між групами середніх значень використовували непараметричний Kruskal–Wallis test. Рангові дані наведені у форматі медіана з нижнім та верхнім квартилями (Me [Q1; Q3]). Відмінності вважали статистично значущими при р < 0,05. Тема НДР: «Дослідження морфогенезу й оптимізація морфологічної діагностики найпоширеніших соціально значущих хвороб» (державний реєстраційний №0124U000022, 2024-2026рр.рр.).

Результати. В групі І в 98% виявлялися некротичні зміни ендотелію судин ворсин хоріона проти 6,1% групи 2. В групі І у всіх спостереженнях був наявний набряк строми ворсин зі зменшенням просвіту судин та відсотку судин у термінальній ворсині хоріона до 29 (27-33) проти 68 (65-70) у групі порівняння, p˂0,001. В групі ІІ відсоток судин термінальної ворсини хоріона збільшувався до 46 (44-47). В стовбурових (напівстовбурових) ворсинах зменшувався діаметр просвіту артеріол – 32 [18; 42] в групі І та 37 [14; 47] в ІІ, проти 48 [18; 80] у групі порівняння, p<0.05. Збільшення товщини стінки артеріоли обумовлювалося проліферативними змінами в останній.

В стромі стовбурових (напівстовбурових) ворсин групи І були наявні телоцитоподібні клітини, видовженої форми, α-SMA-негативні або зі слабкою експресією α-SMA. В групі ІІ виявлялися клітини з видовженими α-SMA-позитивними відростками – міофібробласти. При цьому фіброз строми стовбурових та напівстовбурових ворсин хоріона виявлявся у 89,4% випадків (проти 4,7% І у групі), а відсоток останніх в гістологічному зрізі був 33 (23; 47) проти 7 (7; 9) в групі І та групі порівняння. В групі ІІ кількість термінальних ворсин виявилася зменшеною.

Висновки. COVID-19 у вагітної приводить до ремоделювання ворсинчастого хоріона. Однією з ланок морфогенезу якого є ураження ендотелію, яке обумовлює фенотипову трансформацію клітин. Компенсаторні реакції плаценти – поступове відновлення ендотелію, просвіту судин, вогнищева гіпоплазія термінальних ворсин хоріона забезпечували народження плода з високими балами за шкалою Апгар.

КРИТИЧНІ ПЕРІОДИ МОРФОГЕНЕЗУ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

2026-06-07T19:04:33+03:00

Розвиток дихальної системи людини охоплює ембріональний, плодовий та постнатальний періоди. Критичні періоди формування трахеобронхіального дерева та альвеол відзначаються високою чутливістю до внутрішніх і зовнішніх чинників, що можуть спричинити тяжкі вроджені патології. Дослідження цих періодів відкриває нові можливості для розуміння механізмів розвитку та регенерації легень, що має важливе значення для удосконалення діагностики, профілактики та лікування захворювань дихальної системи.

Метою дослідження було визначити ключові критичні періоди морфогенезу дихальної системи людини, проаналізувати вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на дані процеси та обґрунтувати важливість профілактики морфофункціональних порушень впродовж критичних періодів.

Матеріал та методи дослідження. Для дослідження було використано мікропрепарати 20 зародків людини 4,0-13,5 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД) з колекції кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету. Застосували комплекс методів морфологічного дослідження, який включав мікроскопію, морфометрію та статистичний аналіз. Комісією з питань біомедичної етики Буковинського державного медичного університету (протокол № 5 від 19.02.2026 р.) порушень морально - правових норм під час проведення науково-дослідної роботи не виявлено. Дослідження є фрагментом планової науково-дослідної теми кафедри гістології, цитології та ембріології Буковинського державного медичного університету «Закономірності морфогенезу, структурно-функціональної організації та анатомічної мінливості органів і утворень різних ділянок тіла і систем організму людини та експериментальних тварин» (державний реєстраційний номер 0126U003125, терміни виконання 01.2026 -12.2030 рр).

Результати. Встановлено, що період 4–8 тижнів внутрішньоутробного розвитку є найбільш критичним для формування дихальної системи. Саме в цей період закладаються дихальні шляхи, формується асиметрія бронхіального дерева, відбувається клітинна диференціація, гістогенез, міогенез та ангіогенез. Адже порушення цих процесів під дією генетичних чи тератогенних факторів спричиняє тяжкі вроджені вади, що підвищують ризик неонатальної смертності. Саме тому розуміння закономірностей раннього морфогенезу має практичне значення для пренатальної діагностики, прогнозування респіраторних ризиків та розробки методів лікування.

Висновки. 1. Період з 4-го по 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку є визначальним та найбільш критичним етапом морфогенезу дихальної системи, тому що в цей час відбувається закладка дихальних шляхів, формується базова асиметрія бронхіального дерева, розпочинається диференціація клітин та гістогенез тканин стінки бронхів, міогенез та локальний ангіогенез, що закладає основу для подальшого морфофункціонального розвитку легень. 2.Отримані результати розширюють сучасні уявлення ембріології про складні просторово-часові механізми взаємодії між епітеліальними та мезенхімними структурами. Ці процеси виступають ключовою рушійною силою раннього органогенезу, визначаючи напрямки клітинної диференціації та формування морфологічної асиметрії дихальної системи. 3.Детальне розуміння критичних періодів розвитку має фундаментальне значення для перинатології та неонатології, адже порушення нормального перебігу морфогенезу саме на цих етапах, під впливом генетичних чи тератогенних факторів, призводить до тяжких вроджених вад, включно з атрезіями та аномаліями розгалуження бронхіального дерева, що є одними з провідних причин високої неонатальної смертності. 4.Знання закономірностей раннього розвитку дихальної системи необхідне для вдосконалення алгоритмів пренатальної діагностики, точнішого прогнозування респіраторних ризиків у недоношених немовлят, а також для розробки новітніх терапевтичних і регенеративних стратегій. Це відкриває перспективи зниження рівня неонатальної смертності та покращення сучасних підходів до лікування патологій дихальної системи.

НЕКРОТИЗУЮЧИЙ ЕНТЕРОКОЛІТ: ОБГОВОРЕННЯ ГОСТРИХ ПИТАНЬ (літературний огляд, частина 3)

2026-06-27T22:20:31+03:00

Некротизуючий ентероколіт (НЕК) залишається значущою патологією неонатального періоду з високим рівнем захворюваності та летальності, особливо в популяції недоношених немовлят. Патофізіологічні механізми НЕК ще не повністю з'ясовані, проте поточна парадигма передбачає, що хвороба виникає як відповідь на вплив харчових та бактеріальних тригерів в умовах імунологічної та структурної незрілості організму дитини. Прогресування захворювання може призводити до перфорації кишечника, тяжкої інфекції та розвитку небезпечного для життя сепсису. У цьому огляді представлено стислий виклад актуальних епідеміологічних даних, чинників ризику, а також підходів до клінічної діагностики та проявів НЕК. Проведено систематизацію сучасних профілактичних стратегій залежно від етіопатогенетичних факторів, розглянуто новітні методи терапії на основі клінічних та інструментальних даних. Особлива увага приділяється запобіганню та лікуванню НЕК на початкових стадіях, включаючи ідентифікацію нових біомаркерів та розробку препаратів для стримування прогресії хвороби. У статті також обговорюються перспективи клінічного впровадження цих підходів та існуючі обмеження.

НУТРИТИВНА ПІДТРИМКА НОВОНАРОДЖЕНИХ І ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ З ВРОДЖЕНИМИ ВАДАМИ СЕРЦЯ

2026-04-28T19:37:40+03:00

Мальнутриція у дітей з вродженими вадами серця (ВВС) суттєво пов'язана з підвищеним ризиком смерті, впливає на фізичний і нервово-психічний розвиток та на результати кардіохірургічних втручань. Метою представленої роботи є аналіз сучасних поглядів на організацію нутритивної підтримки новонародженим та дітям раннього віку з природженими вадами серця.

Пошук джерел був проведений у наукометричних базах PubMed, MEDLINE, Embase. Також проведений аналіз клінічних рекомендацій та консенсусних документів SCCM, ASPEN, ESPNIC, ESPGHAN, AEP, ESPEN, PCICS та NPC-QIC.

Встановлено, що мальнутриція є загальним станом у дітей з ПВС, особливо у новонароджених і немовлят, та спостерігається незалежно від наявності чи відсутності ціанозу. Основними факторами ризику порушення нутритивного стану є недостатнє споживання, підвищення енергетичних потреб, гіпоксія, порушення толерантності до процесу харчування та мальабсорбція. Водночас, надмірна маса тіла та ожиріння у дітей з ПВС демонструє тенденцію до зростання.

Першим кроком розробки індивідуалізованої програми харчування дитини з ПВС є оцінювання нутритивного стану з визначенням антропометричних показників на основі балів за z-score. Визнання обмежень антропометрії на ранніх стадіях розвитку мальнутриції обумовлює рекомендації щодо включення спеціалізованих інструментів скринінгу харчування в практику спостереження за дітьми з ПВС. Регулярний скринінг з використанням спеціальних інструментів (STRONG Kids, STAMP та інших) як при амбулаторному спостереженні, так і під час госпіталізацій, а також додаткове використання шкали оцінки хірургічного ризику RACHS-2 дозволяє планувати комплексну медичну дієтичну терапію (МДТ) у періопераційному періоді.

У статті представлено підходи до обчислення потреб у енергії та білку. Розглянуто особливості нутритивної підтримки у передопераційному, міжстадійному та післяопераційному періодах. Також представлено три клінічні фенотипи дітей з ПВС залежно від нутритивного стану та рекомендації для них з МДТ. Наголошено на необхідності ретельного обліку загальної кількості рідини для уникнення надмірної циркуляції. Саме необхідність забезпечення необхідного рівня енергії і білка та обмеження волемічного навантаження обумовлює додавання до продуктів харчування або фортифікаторів, або ізо- та гіперкалорійних продуктів клінічного харчування (харчові продукти для спеціальних медичних цілей (FSMPs).

Висновок. Порушення нутритивного стану у дітей з ВВС є надзвичайним викликом через можливість розвитку численних патологічних станів, обумовлених незрілістю, гіпоксією, або асоційованих з вадою ускладнень (кНЕК, білково-втратна ентеропатія, хілоторакс, дисфункція нирок), особливо у дітей з нестабільним дуктус-залежним системним кровообігом. Моніторинг фізичного зростання та постійна корекція харчування повинні включатися у образ життя дитини, яка має вроджену ваду серця, незалежно від потреб у хірургічному втручанні.

ПІЗНІ НЕДОНОШЕНІ: ДОВГОСТРОКОВІ НАСЛІДКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ

2026-06-07T15:54:50+03:00

У сучасній неонатальній медицині більшість наукових досліджень описують адаптацію та розвиток глибоко недоношених малюків, у той час як пізні передчасні пологи (гестаційний вік (ГВ) 34 тижні – 36 тижнів 6 днів) залишаються відносно менш вивченою групою дітей. Пізні недоношені новонароджені (ПНН) становлять вагому частку в структурі перинатальної захворюваності через їх клінічні особливості адаптації та потенційні довгострокові наслідки в когнітивній, поведінковій та освітній сферах, що можуть проявлятися від раннього дитинства до дорослого віку. Ураховуючи клінічну варіабельність впливу пізнього передчасного розродження на подальший розвиток дітей, важливе значення має раннє виявлення груп ризику та забезпечення динамічного спостереження за дано когортою ПНН.

Мета дослідження: на основі сучасних джерел медичної інформації проаналізувати клінічні особливості віддалених наслідків адаптації пізніх недоношених дітей із акцентом на нейророзвиткові, поведінкові та освітні результати в довгостроковій перспективі.

Матеріали і методи. Рестроспективно селективно проаналізовані публікації з відкритих медичних платформ. Пошук літературних джерел для даного огляду здійснювався в базах даних PubMed, Google Scholar та Cochrane Library. Стратегія пошуку базувалася на використанні термінів MeSH: «Пізні недоношені», «Результати нейророзвитку», «Довготривалі наслідки». Глибина пошуку склала 10-15 років. Зі знайдених 150 джерел для детального аналізу було відібрано 39 публікацій, які безпосередньо відповідають критеріям включення: наявність контрольної групи (доношених дітей) та оцінка розвитку у віці від 2 до 18 років.

Результати. Глобально більшість ПНН мають сприятливі короткострокові та довгострокові результати, проте їх висока чисельність зумовлює значне навантаження на систему охорони здоров’я. Довгострокові соціальні та поведінкові наслідки пізніх передчасних пологів недостатньо добре описані через незначну кількість досліджень. Узагальнені дані свідчать, що у порівнянні з доношеними дітьми ПНН у дитячому та дорослому віці демонструють дещо нижчі когнітивні показники та гірші освітні результати. Для цієї групи характерні ризики помірних відхилень нейророзвитку, включаючи особливості когнітивного функціонування, уваги та поведінкової регуляції, а також можливі відмінності в навчальних досягненнях у подальші вікові періоди.

Висновки: ПНН становлять клінічно значиму групу дітей, у якої, попри загалом сприятливі показники виживаності та розвитку, частіше спостерігаються помірні відхилення у нейророзвитковій, когнітивній та поведінковій сферах. Такі особливості можуть проявлятися вже в ранньому дитинстві та зберігатися у вигляді невеликих, але стабільних відмінностей у когнітивному функціонуванні та навчальних досягненнях у подальші вікові періоди. Популяційний внесок особливостей довгострокових наслідків ПНН може бути значним через високу поширеність даної когорти. Це обґрунтовує необхідність раннього виявлення дітей із групи ризику та організованого довготривалого спостереження за їхнім розвитком.

ПРОБЛЕМИ ДЕПРЕСІЇ У ВАГІТНИХ: ДАНІ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ АНТИДЕПРЕСАНТІВ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ

2026-05-24T23:52:22+03:00

Стан психічного здоров’я вагітних жінок є одним із ключових чинників, що визначає перебіг вагітності, пологів та здоров’я дитини. Проведений аналіз сучасних наукових досліджень (2021–2025 рр.) свідчить, що депресія у вагітних асоційована з підвищеним ризиком передчасних пологів, низької маси тіла новонароджених, порушенням материнсько-дитячого зв’язку та збільшенням частоти суїцидальної поведінки. Особливу увагу приділено даним доказової медицини щодо безпеки застосування антидепресантів (АД), зокрема селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).

Мета дослідження. Систематизувати доказові дані щодо ризиків і переваг застосування антидепресантів під час вагітності та визначити клінічні орієнтири для прийняття обґрунтованих рішень у перинатальній практиці.

Матеріали і методи дослідження. Проведений аналіз здійснено із залученням платформи PubMed використовуючи такі пошукові терміни: pregnant woman, depression and pregnant women, mental state of women during and after childbirth, antidepressants, pharmaceutical care. Пошук літературних джерел був обмежений часовим діапазоном з 2018 по 2025 рік із залученням джерел українською та англійською мовами.

Результати дослідження. Результати масштабних когортних досліджень і мета-аналізів показують, що використання АД у вагітних не є незалежним фактором ризику серйозних неонатальних або довгострокових нейророзвиткових ускладнень, тоді як нелікована депресія має значно більш негативні наслідки для матері і плода. Водночас окремі препарати та високі дози можуть бути пов’язані з транзиторними проявами порушень неонатальної адаптації, що потребує клінічного моніторингу. Таким чином, сучасні дані підтверджують доцільність індивідуалізованого підходу до призначення АД під час вагітності та необхідність фармацевтичної опіки як складової системи підтримки психічного здоров’я вагітних.

Висновок. Отримані результати аналізу свідчать, що застосування АД під час вагітності, за умови належного контролю дозування та клінічного моніторингу, є виправданим і не супроводжується істотним зростанням ризиків для плода. Найважливішим є баланс між користю лікування та ризиками нелікованої депресії. Сучасні дослідження підкреслюють потребу індивідуалізації терапії, інтеграції фармацевтичної допомоги та мультидисциплінарного підходу до ведення вагітних із депресивними розладами.

МОЛЕКУЛЯРНИЙ ЛАНДШАФТ ТА КЛІНІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ КОКОВИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ: ВІД КОЛОНІЗАЦІЇ ДО СИСТЕМНОЇ КАТАСТРОФИ

2026-06-27T22:29:23+03:00

Стафілококи та ентерококи залишаються ключовими бактеріальними патогенами дитячого віку, проте їх роль у педіатричній інфектології дедалі більше виходить за межі традиційного уявлення про локальні інфекції. У статті проведено міждисциплінарний аналіз інфекційних захворювань, зумовлених Staphylococcus aureus(S. aureus) і Enterococcus faecalis (E.faecalis), з урахуванням постійної взаємодії імунної системи дитини з її мікробіомом.

Мета: здійснити огляд наукових досліджень щодо молекулярного ландшафту кокових інфекцій у дітей (Staphylococcus aureus, Enterococcus faecalis), як ведучих збудників клінічного випадку, представленого в статті, аналіз молекулярних механізмів вірулентності, здатності до інвазії, антибіотикорезистентності.

Матеріали і методи. Аналіз літературних джерел базувався на результатах опублікованих у відкритому доступі наукових робіт, з використанням інформаційно-пошукових систем PubMed, Web of Science, Scopus, Google Scholar і ResearchGate. Проаналізовано 30 наукових робіт за останні 10 років, у відповідності до теми й мети дослідження. Проведено аналіз даних бактеріологічної лабораторії КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР. Вивчалася карта хворої пацієнтки з оцінкою клінічних, лабораторних даних та мікробного пейзажу вогнища інфекції.

Результати. Дані проведеного огляду літератури свідчать про фенотипічну гетерогенність кокової флори з мінливими біохімічними та ферментативними факторами патогенності, що зумовлюють вірулентність та інвазивність мікроорганізмів, формуючи антибіотикорезистентність. Зроблено акцент на необхідності переоцінки діагностичних і прогностичних підходів із переходом від етіологічного підтвердження до патогенетично орієнтованої стратифікації ризику у педіатричній практиці. Дослідження проведено відповідно до принципів біоетики та деонтології, із отриманням інформованої згоди пацієнта на публікацію клінічного випадку.

Висновки. Боротьба з інфекціями, викликаними коковою флорою, вимагає мультидисциплінарного підходу з поєднанням фундаментальних досліджень, інноваційної діагностики та нових терапевтичних втручань з активною співпрацею медичних фахівців різних спеціальностей.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПІСЛЯПОЛОГОВИХ СЕПТИЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ У ВАГІТНИХ ГРУПИ РИЗИКУ

2026-05-24T23:13:56+03:00

Післяпологові септичні ускладнення є однією з провідних причин материнської захворюваності та смертності, незважаючи на прогрес у антимікробній терапії, хірургічних технологіях та інфекційному контролі. Післяпологовий сепсис визначається як системна інфекційно-запальна реакція, що розвивається протягом 42 днів після завершення вагітності. Клінічний спектр включає ендометрит, інфекції ранової поверхні, ендометрит, параметрит, тазовий абсцес, перитоніт, септичний тромбофлебіт та сепсис і септичний шок. Складність діагностики зумовлена фізіологічними змінами після пологів, які можуть маскувати ранні симптоми інфекції, а також варіабельністю клінічних проявів залежно від збудника, локалізації процесу та імунної реактивності породіллі.
Мета роботи. Узагальнити сучасні дані щодо етіології, патогенезу, факторів ризику, діагностики та лікування післяродових септичних ускладнень, спираючись на сучасні міжнародні рекомендації та результати останніх досліджень.
Матеріал та методи дослідження. Наведено структурований аналіз основних форм післяпологових інфекцій, принципів ведення пацієнток, сучасних схем застосування антибіотиків, а також можливих хірургічних втручань. Особливу увагу приділено сучасним етіологічним факторам виникнення даного ускладнення та алгоритмам раннього виявлення сепсису, оцінці його тяжкості та сучасним тенденціям – впливу резистентності до антибіотиків, можливостям сучасної діагностики та впровадженню нових моделей. Пошук джерел був проведений у наукометричних базах PubMed, MEDLINE, Embase. Дослідження проведено глибиною 10 років.
Результати дослідження. Визначено ключові аспекти профілактики, що дозволяють мінімізувати частоту тяжких форм післяпологових інфекцій. Післяпологові септичні ускладнення є однією з провідних причин материнської смертності та тяжкої захворюваності у світі, незважаючи на постійний розвиток хірургічних технологій, інфекційного контролю та фармакотерапії. Їхній клінічний спектр охоплює ендометрит, ранові інфекції, параметрит, ендометрит, тазові абсцеси, перитоніт, септичний тромбофлебіт, а також важкі форми – сепсис і септичний шок. Особливу складність становлять поєднані інфекції та резистентні до антибіотиків інфекції, а також форми з блискавичним перебігом, що вимагають негайної інтенсивної терапії. У статті представлено сучасні дані щодо етіологічної структури післяродових інфекцій, основних факторів ризику, патогенетичних механізмів та діагностичних алгоритмів. Розглянуто ключові клінічні особливості післяпологового періоду, що ускладнюють раннє виявлення сепсису. Узагальнено сучасні підходи до лікування антибіотиками, включаючи емпіричні схеми, корекцію лікування відповідно до результатів мікробіологічних досліджень, принципи інфузійної та пероральної терапії. Особливу увагу приділено ролі хірургічного втручання, методикам контролю вогнища інфекції, алгоритмам ведення тяжких станів, інтенсивній підтримці. У роботі описано сучасні тенденції, зокрема зростаючу поширеність резистентності інфекцій до антибіотиків, нові діагностичні маркери, вдосконалення прогностичних моделей, можливості використання систем раннього попередження та штучного інтелекту. В статті наведено сучасні методи профілактики по зниженню розвитку септичних ускладнень, особливо після оперативних пологів.
Висновок. Післяродові септичні захворювання є однією з проблем акушерства. Рання діагностика, адекватне лікування, контроль за станом джерела інфікування та комплексна терапія є основними аспектами лікування. Сучасна діагностика та лікування дають можливість знизити частоту тяжких форм і запобігти ускладненням для матері.

ПІДХОДИ ДО ВИБОРУ СУЧАСНИХ БРОНХОДИЛЯТАЦІЙНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ВАГІТНИХ ТА ЛАКТУЮЧИХ

2026-06-07T17:47:27+03:00

Бронхіальна астма (БА) вражає від 5 до 13 % вагітних жінок, і багато з них потребують щоденної фармакотерапії для досягнення контролю над астмою. Чітке розуміння балансу ефективності та безпеки сучасних препаратів для лікування БА при застосуванні вагітним жінкам допоможе клініцистам збалансувати терапевтичні переваги з потенційною шкодою та забезпечити безпечнішу клінічну практику.

Метою даної роботи було проаналізувати сучасні підходи до вибору та фармакобезпеки сучасних бронходилятаційних лікарських засобів для вагітних та лактуючих жінок.

Матеріали та методи. Проведений аналіз здійснено із залученням платформи PubMed використовуючи такі пошукові терміни: pregnant woman, bronchial asthma, guidelines, monoclonal antibodies. Пошук літературних джерел був обмежений часовим діапазоном з 2014 по 2026 рік із залученням джерел англійською, французькою та датською мовами.

Результати та обговорення. Фармакотерапія вагітних жінок з астмою має бути подібною до лікування БА у невагітних жінок. Інгаляційні кортикостероїди (ІКС) є безпечними та ефективними для запобігання нападам астми під час вагітності та зменшення перинатальних аномалій, що і робить їх базисними препаратами для лікування БА під час вагітності. Також, численні дослідження підтвердили безпеку та ефективність β₂-агоністів тривалої дії у лікуванні астми під час вагітності. Профілактування нападів БА комбінацією β₂-агоністів тривалої дії з ІКС: будесонід + формотерол або беклометазон + формотерол є кращою терапією 1 лінії в порівнянні з комбінаціями ІКС з β₂-агоністами короткої дії, що пов'язано зі зменшенням нападів БА в комплексі із покращенням стану дихальних шляхів. Системні кортикостероїди у вагітних жінок є препаратами виключно для лікування важких нападів астми. Монтелукаст є єдиним препаратом блокаторів лейкотрієнових рецепторів, що використовується, як засіб другої лінії для лікування БА у вагітних. Не виясненими на сьогодні є довгострокові наслідки для здоров'я дітей, народжених матерями з астмою, які до вагітності застосовували біологічні препарати (моноклональні антитіла): омалізумаб та дупілумаб.

Висновки. Доцільним є комплексний підхід до вибору сучасного бронходилятаційного лікарського засобу для вагітної на основі діючих гайдлайнів та який враховує динамічні фізіологічні зміни під час вагітності. Ефективність та безпека сучасних біологічних препаратів з метою лікування БА під час вагітності потребують подальших проспективних досліджень.

РОЛЬ «ПАСПОРТА ДИТИНИ З ГЛАУКОМОЮ» У ПІДВИЩЕННІ ІНФОРМОВАНОСТІ ТА ДОТРИМАННІ ЛІКУВАЛЬНОГО РЕЖИМУ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ВРОДЖЕНОЮ ГЛАУКОМОЮ

2026-06-07T15:05:29+03:00

Вроджена глаукома є провідною причиною незворотного порушення зору та інвалідності у дітей, що вимагає раннього виявлення, своєчасного хірургічного втручання та довгострокового спостереження. Ефективність лікування значною мірою залежить від обізнаності батьків та дотримання ними медичних рекомендацій, що є особливо важливим у контексті хронічного перебігу захворювання.

Мета. Оцінити ефективність «Паспорта дитини з глаукомою» як освітнього та інформаційного інструменту, спрямованого на підвищення обізнаності та дотримання рекомендацій батьками, а також на оптимізацію спостереження та лікування дітей із вродженою глаукомою.

Матеріали та методи. До дослідження були залучені батьки дітей з нещодавно діагностованою вродженою глаукомою, госпіталізованих до офтальмологічного відділення клініки Ташкентського педіатричного медичного інституту. Учасників розподілили на групу втручання (n = 40), яка отримала паспорт до госпіталізації, та контрольну групу (n = 42), яка не використовувала цей інструмент. Дотримання рекомендацій батьками оцінювали за допомогою анкети в мобільному додатку та доповнювали оцінками лікуючих офтальмологів та анестезіологів.

Результати. Використання «Паспорта дитини з глаукомою» значно покращило обізнаність батьків, їхню готовність до хірургічного лікування, дотримання медичних рекомендацій та регулярність контрольних візитів (p < 0,05). Високий рівень дотримання рекомендацій спостерігався у 65% батьків в інтервенційній групі порівняно з 38% у контрольній групі. Чутливість методу становила 96%, а специфічність — 85%. Статистично значущі відмінності між групами зберігалися під час оцінки через 6 місяців спостереження.

Висновки. «Паспорт дитини з глаукомою» є ефективним та доступним інструментом для підвищення дотримання рекомендацій батьками та оптимізації довгострокового спостереження за дітьми з вродженою глаукомою. Його впровадження покращує комунікацію між лікарем та родиною, підвищує ефективність лікування та рекомендується для широкого застосування в дитячій офтальмологічній практиці.

ПІЗНЯ ДІАГНОСТИКА ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК У ДИТИНИ З ГІПОРЕФЛЕКТОРНИМ СЕЧОВИМ МІХУРОМ: АНАЛІЗ КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ ТА ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

2026-05-24T22:45:34+03:00

Хронічна хвороба нирок (ХХН) є вагомою медичною проблемою через її високу поширеність у популяції, значний рівень смертності та великі економічні витрати, пов’язані з проведенням замісної ниркової терапії. Переважна більшість діагностики випадків ХХН у дітей відбувається на пізніх стадіях, що значно знижує якість життя, впливає на тяжкість перебігу та прогноз захворювання. Діти з 3-5 стадіями ХХН мають в 4,5 рази вищий ризик несприятливих наслідків порівняно із тими, у кого ХХН діагностовано на ранніх стадіях. У зв’язку з цим виявлення та зменшення впливу факторів ризику є ключовим напрямом первинної профілактики ХХН. На сьогодні виокремлено цілу низку причин ХХН у дітей, серед яких, зокрема, розглядають гіпоактивність (гіпо/атонічність, гіпо/арефлексію) сечового міхура. У нашій роботі ми зосередили увагу саме на цій проблемі.

Мета дослідження. Проаналізувати клінічний випадок пізньої діагностики хронічної хвороби нирок у дитини з нейрогенною дисфункцією сечового міхура за гіпотонічним типом, виділити фактори ризику прогресування захворювання, можливі ускладнення та підкреслити важливість ранньої діагностики.

Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз встановлення діагнозу хронічної хвороби нирок IV стадії дівчинці на тлі нейрогенної дисфункції сечового міхура за гіпотонічним типом. Дослідження виконано за принципами Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом. На проведення дослідження отримано інформаційну згоду дівчинки та її мами. Здійснено комплексний бібліографічний пошук у провідних електронних ресурсах: PubMed/MEDLINE, Scopus та Web of Science.

Результати дослідження. Проведено аналіз клінічного випадку пізньої діагностики хронічної хвороби нирок 4 стадії у дівчинки 16 років на фоні нейрогенного сечового міхура за гіпотонічним типом, двобічного уретерогідронефрозу 3-4 ступеню. Діагностичний пошук почався зі звернення пацієнтки з приводу порушення менструального циклу та виявлення тяжкої анемії. У подальшому виявлено значне порушення азотовидільної функції нирок - креатинін - 332,5 мкмоль/л, ШКФ - 16,4 мл/хв/1,73 м². Діагностичною знахідкою були виявлені на УЗД збільшення розмірів обох нирок, підвищення ехогенності паренхіми, порушення кортико-медулярної диференціації, значне розширення чашково-мискового комплексу і сечоводу, критичні порушення уродинаміки: об’єм сечового міхура до мікції становив 1050 см³, а об’єм залишкової сечі - 420 см³. Представлений клінічний випадок демонструє, що дисфункція сечового міхура за гіпорефлекторним типом може тривалий час перебігати без вираженої симптоматики та залишатися недіагностованою, спричиняючи рецидивуючі інфекції, формування двобічного уретерогідронефрозу і, як наслідок, - прогресування ХХН. Навіть за відсутності артеріальної гіпертензії та затримки фізичного розвитку у пацієнтки сформувалися системні ускладнення ХХН, зокрема, тяжка анемія, порушення мінерального обміну, кислотно-основного стану та рівня електролітів. Виділені причини пізньої діагностики порушень уродинаміки та прогресування ХХН до 4 стадії у дівчинки, проведений аналіз інформаційних джерел.

Висновки. Для більш ранньої діагностики в даному випадку був важливим динамічний контроль загального аналізу сечі з урахуванням показника щільності, контроль УЗД нирок після ліквідації активності запального процесу, виконання УЗД сечового міхура до та після мікції, проведення мікційної цистограми. У веденні пацієнтів з дисфункцією сечового міхура важливим є послідовність у роботі стаціонарного та амбулаторного етапів надання медичної допомоги, мультидисциплінарна взаємодія дитячого нефролога, дитячого уролога, педіатра та сімейного лікаря.

АНОМАЛЬНА МАТКОВА КРОВОТЕЧА ЯК КЛІНІЧНА ПРОЯВА ІСТМОЦЕЛЕ ПІСЛЯ КЕСАРЕВА РОЗТИНУ

2026-06-27T22:41:16+03:00

У сучасному розумінні істмоцеле або ніша - це ятрогенний карманоподібний дефект стінки матки в ділянці рубця після перенесеного жінкою кесаревого розтину. За даними літератури частота істмоцеле зустрічається у 25-70% жінок після оперативного розродження і збільшується з кожним наступним кесаревим розтином. Якщо настає маткова вагітність, то пацієнтки з «нішею» міометрія належать до групи високого ризику.

Мета дослідження - вивчення особливостей аномальної маткової кровотечі як клінічної прояви істмоцеле у пацієнток після кесаревого розтину на прикладі клінічного випадку.

Матеріали та методи. Досліджений клінічний випадок, проведений авторами статті, пацієнтки М., яка надійшла до гінекологічного відділення зі скаргами на кров’янисті виділення зі статевих шляхів впродовж менструального циклу. Вважає себе хворою з 2025 року після других пологів (в анамнезі пологи у 2023 та 2024 році шляхом операції кесарів розтин) стали турбувати аномальні маткові кровотечі. Отримано згоду пацієнтки на публікацію медичної інформації зі збереженням персональних даних. Робота виконувалась згідно плану НДР кафедри акушерства та гінекології №2 ХНМУ: «Удосконалення діагностично-лікувальних заходів та профілактики ускладнень вагітності та гінекологічних захворювань у жінок з екстрагенітальною патологією (№ державної реєстрації 0124U002218), термін виконання 2024-2026 роки.

Результати: Під час трансвагінального ультразвукового дослідження по передній стінці матки визначається післяопераційний рубець, у ділянці рубця візуалізується ніша глибиною до 6 мм, товщина міометрія в ділянці рубця 4 мм, шириною 2 мм, товщина резидуального міометрія складала 4 мм. У порожнині ніші візуалізувався гіперехогенний вміст. За результатами обстеження та проведеного консиліуму виставлений діагноз: істмоцеле, злуковий процес органів малого таза. Рекомендовано оперативне лікування в плановому порядку в обсязі: гістерорезектоскопія, біопсія ендометрія, висічення країв істмоцеле. При гістероскопії виявлено, що порожнина матки трикутникової форми, деформована за рахунок наявності ніші по передній стінці матки в ділянці післяопераційного рубця після кесаревого розтину (істмоцеле). В порожнині ніші велика кількість крові та слизу, має місце виражений судинний рисунок. Виконано гістерорезектоскопію. Проведена біопсія ендометрія. Гістологічне заключення: мікроскопічно у надісланому матеріалі фрагменти фіброзної тканини, склероз стінки судин міометрію, ендометрій у фазі проліферації. Через 3 місяця після проведеного хірургічного лікування: скарги на кров’янисті виділення з піхви поза менструацією відсутні з моменту операції, жінка відзначає покращення якості життя. При трансвагінальному УЗД істмоцеле не визначалося, рубець на матці спроможний, товщиною 5 мм. Необхідно акцентувати увагу патоморфологів при проведенні гістологічного дослідження, отриманого при гістерорезектоскопії істмоцеле морфологічного матеріалу, бо в окремих випадках лікарі отримують висновок щодо наявності залозисто-фіброзного поліпу шийки матки або інших не відповідних діагнозу заключень.

Висновок. Вивчення особливостей аномальної маткової кровотечі у пацієнток з істмоцеле, вибір оптимального методу обстеження жінок після кесаревого розтину, особливо зі скаргами на порушення менструального циклу та об’єму оперативного лікування, сприяє значному покращенню якості життя хворих, зникненню аномальних маткових кровотеч, нормалізації менструальної та репродуктивної функції. В свою чергу, адекватна корекція істмоцеле може знижувати ризики акушерських ускладнень при наступних вагітностях.