Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина

НЕКРОТИЧНІ ПНЕВМОНІЇ У ДІТЕЙ В ПОСТЕПІДЕМІЧНОМУ ПЕРІОДІ ІНФЕКЦІЇ COVID-19: СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ХВОРИХ, ЯКІ ЛІКУВАЛИСЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ДИТЯЧІЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНІЙ ЛІКАРНІ «ОХМАТДИТ»

2025-10-02T22:13:40+03:00

Іноземна медична література вказує на збільшення кількості ускладнених форм позалікарняних пневмоній (ПП) серед дітей у постепідемічний період інфекції COVID-19, що вчені пов’язують зі зниженням їх імунного статусу в умовах тривалого карантину та зниженням рівня імунізації. У статті надається аналіз випадків госпіталізації дітей з ПП та з їх ускладненими формами – некротичними пневмоніями (НП) - в Національній дитячій спеціалізованій лікарні (НДСЛ) «Охматдит» за останні 10 років. Підтверджено підвищення числа госпіталізацій дітей з ПП та їх ускладнених форм. Відмічено 2 підйоми кривої госпіталізації у 2018 р. та 2023 р., що в першому випадку було обумовлено циркуляцією вірусів грипу А і В на тлі реорганізації органів охорони здоров’я, а в другому – циркуляцією вірусу грипу А та SARS-COV-2 та припиненням карантинних заходів у дитячих колективах. Як і європейські медики, ми виявили тісний зв’язок між рівнем госпіталізації з приводу некротичних пневмоній та рівнем захворюваності на ГРВІ, зокрема на грип А та COIVID-19. Встановлено групи ризику щодо можливого ускладненого перебігу ПП – це діти дошкільного та раннього шкільного віку. Досліджено фактори, які впливають на тривалість загальної госпіталізації дітей.

ПРОБЛЕМИ БІОЕТИКИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПАТОЛОГОАНАТОМА В КОНТЕКСТІ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО УСВІДОМЛЕННЯ ЦІЛІСНОСТІ ЛЮДИНИ

2025-10-02T22:30:50+03:00

Професійна діяльність патологоанатома супроводжується унікальними біоетичними та психологічними викликами, що обумовлені постійним контактом із феноменом смерті. Незважаючи на ключову роль цієї спеціальності в клінічній медицині, екзистенційні аспекти її впливу на світогляд лікаря та його психоемоційне благополуччя залишаються недостатньо дослідженими. У контексті мультикультурного суспільства та зростання інтересу до професійного здоров’я медичних працівників актуальність роботи полягає в необхідності теоретичного осмислення і практичного вирішення зазначених проблем.

Мета дослідження. Вивчити біоетичні дилеми в практиці патологоанатома з позицій екзистенційної філософії та оцінити психологічні наслідки тривалого контакту зі смертю (емоційне вигорання, деперсоналізація, кризові стани). Проаналізувати можливість використання танатотерапевтичного підходу у профілактиці професійної деформації.

Матеріали та методи. У дослідженні використано міждисциплінарний підхід, що охоплює біоетичний аналіз, психологічну діагностику та порівняння міжнародних стандартів. Проаналізовано 27 джерел фахової літератури. Проведено анкетне опитування серед патологоанатомів м. Одеси з використанням стандартизованих психометричних шкал. Обробку результатів здійснено за допомогою описової статистики.

Результати. Серед респондентів виявлено високий рівень емоційної втоми (13%), епізодичне почуття безпорадності (40%) та моральної провини (27%). Частина учасників вказала на ознаки екзистенційної кризи, пов’язаної із психоемоційним навантаженням у професії, особливо тих, хто працює з немовлятами. Зазначено, що застосування танатотерапії може сприяти зниженню рівня деперсоналізації та покращенню копінг-стратегій. Вивчення міжнародного досвіду засвідчило ефективність системного підходу до підтримки медиків — зокрема, програми Великої Британії дозволяють знизити ризик вигорання до 40%.

Висновки. Практика патологоанатома потребує впровадження системи психологічної підтримки, що включає супервізії, групову роботу та тренінги з екзистенційної стійкості. Важливою є інтеграція танатотерапевтичного підходу до професійної активності, медичної освіти й післядипломного навчання. Визначено необхідність адаптації міжнародних біоетичних стандартів (CAP, NHS) до національної реальності з урахуванням культурних та релігійних особливостей.

ПРОФЕСОРИ І.В. ТРОЇЦЬКИЙ ТА В.Є. ЧЕРНОВ - ХТО ДІЙСНО ЗАСНОВУВАВ КИЇВСЬКУ ШКОЛУ ПЕДІАТРІЇ…

2025-10-02T22:36:55+03:00

У 1889 році за ініціативи відомого київського акушера-гінеколога, професора Рейна Б.Є. в Університеті Святого Володимира у Києві була створена перша в Україні кафедра дитячих хвороб, котру очолив медичний чиновник, приват-доцент з Москви, Чернов Василь Єгорович. Але і нині постає питання, а чому на посаду завідувача кафедри дитячих хвороб не було обрано за конкурсом іншого претендента, відомого українського вченого-педіатра, на той час теж приват-доцента Університету Святого Володимира Івана Віссаріоновича Троїцького. Того Троїцького І.В., якого знав увесь Київ і обожнювали студенти, який творив добро і організовував дитячі притулки, створив і очолив Київське товариство дитячих лікарів (1900 р.), який досконало знав 14 мов та став ініціатором і організатором першого Європейського Конгресу дитячих лікарів у Парижі у 1912 році.

Матеріали і методи. На основі архівних даних, існуючих публікацій та використовуючи аналітичні і порівняльні методики, провести аналіз процесу обрання у 1889 році завідувача кафедри дитячих хвороб Університету Святого Володимира та зробити висновки щодо його об’єктивності і справедливості по відношенню до кандидатури видатного українського дитячого лікаря Троїцького Івана Віссаріоновича та визначені причини адміністративного призначення, без конкурсу медичного чиновника з Росії Чернова В.Є.

Результати. Наукові та освітні досягнення українського дитячого лікаря і вченого Троїцького І.В. викладені у цій статті, а саме: більша кількість наукових публікацій, наявність на момент конкурсу вже виданих посібників, знання 14 іноземних мов, закордонні стажування, строки педагогічної і педіатричної практики, його активна громадська діяльність на благо дітей безумовно переважають активи чиновника від медицини Чернова В.Є. на момент проведення призначення на кафедру дитячих хвороб Університету.

Власне Троїцький І.В. по суті і організував і провів усю підготовчу роботу по створенню майбутньої кафедри і дитячої клініки в Києві, яку він так мріяв очолити. Але не судилося, бо призначення професорів у російській імперії тоді мали характер політичних рішень.

І коли ми ставимо питання: хто ж дійсно заснував вітчизняну школу Педіатрії, то безумовний пріоритет необхідно надати випускнику Київського Університету Святого Володимира, українському вченому-педіатру, професору Івану Віссаріоновичу Троїцькому, перед діяннями і світлою пам’яттю якого нинішні покоління дитячих лікарів України схиляють голови.

Висновки. Справжнім організатором першої в Україні кафедри дитячих хвороб, що була утворена 1889 року в Університеті Святого Володимира у Києві, є фундатор вітчизняної Педіатрії, видатний український дитячий лікар, професор Іван Віссаріонович Троїцький. Призначення без конкурсу царатом на посаду екстраординарного професора кафедри дитячих хвороб Університету доктора медицини, чиновника з Москви Василя Єгоровича Чернова слід розглядати у контексті проведення русифікації викладацького складу Київського університету, що відносився у Російській імперії до «неблагонадійних» через постійні студентські протести польських та українських студентів.

РОЗРОБКА, ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ТРЕНІНГОВОГО КУРСУ ДЛЯ ШКІЛЬНИХ ВЧИТЕЛІВ “ПЕРШИЙ НА МІСЦІ ПОДІЇ” В УКРАЇНСЬКИХ МЕДИЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ (СПІВФІНАНСОВАНИЙ ЄС ПРОЕКТ ERASMUS+ SIMS “СИМУЛЯЦІЙНА МЕДИЦИНА ТА СЦЕНАРІЙ-ОРІЄНТОВАНЕ НАВЧАННЯ З НЕВІДКЛАДНОЇ ДОП

2025-10-03T07:26:09+03:00

Європейський Союз у межах проєкту Erasmus+ SimS (Simulation medicine and Scenario-based learning for emergency care) співфінансує ініціативу, спрямовану на вдосконалення підготовки з надання першої допомоги та екстреної медичної допомоги в Україні. У рамках цього проєкту було розроблено та впроваджено сертифікований навчальний курс для вчителів шкіл під назвою «Перший на місці події: перша допомога та психологічна підтримка в надзвичайних ситуаціях», який реалізується у трьох українських медичних університетах. У статті описано педагогічний підхід, застосований під час проведення курсу, а також наведено результати його оцінювання та аналізу.

Проєкт SimS (Симуляційна медицина та сценарій-орієнтоване навчання з невідкладної допомоги), співфінансований Європейським Союзом у рамках програми Erasmus+, має на меті вдосконалення навчання з надання першої та екстреної медичної допомоги в Україні. У межах цієї ініціативи було розроблено та впроваджено сертифікований тренінговий курс для вчителів закладів загальної середньої освіти під назвою «Перший на місці події: перша допомога та психологічна підтримка в надзвичайних ситуаціях», який реалізовано в трьох українських медичних університетах. У статті описано педагогічний підхід та представлено результати оцінювання ефективності курсу.

Тренінговий курс було спільно розроблено викладачами українських університетів-партнерів після проходження програми підготовки тренерів, організованої європейськими експертами. Педагогічний підхід ґрунтувався на методології сценарій-орієнтованого навчання з інтеграцією віртуальних кейсів та практичних симуляційних занять. Такий підхід спрямований на розвиток дослідницького навчання, критичного мислення та практичного застосування навичок надання першої допомоги і психологічної підтримки.

Загалом курс успішно завершили 160 учителів. Ефективність навчання оцінювали за допомогою тестування до і після проходження курсу, а також анкетування, яке охоплювало самооцінювання набутих навичок, рівня впевненості та задоволеності навчанням. Результати засвідчили суттєве зростання рівня знань, а також підвищення компетентності та впевненості учасників у своїй здатності надавати першу допомогу й психологічну підтримку. Учасники високо оцінили курс та його актуальність для професійної діяльності.

Тренінговий курс «Перший на місці події» ефективно підготував учителів до дій у надзвичайних ситуаціях у закладах освіти. Отримані результати підтверджують ефективність сценарного і симуляційного навчання для формування готовності до реагування на надзвичайні ситуації серед немедичних фахівців, підкреслюючи важливість забезпечення педагогів цими життєво необхідними знаннями і вміннями.

ВЕРБАЛЬНЕ ФОРМУЛЮВАННЯ ЛАТИНСЬКИХ ДІАГНОЗІВ ТА ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ЗІ ЗДОРОВ’ЯМ

2025-10-03T09:06:45+03:00

Термінологічна компетентність медичного працівника передбачає усвідомлене користування латинською медичною термінологією як в усному мовленні, так і писемному дискурсі. Адже і в третьому тисячолітті латинська мова залишається чи не єдиним лінгвістичним інструментом, який забезпечує стандартизований і точний термінологічний фонд медицини. Рівень володіння термінами латино-грецького походження свідчить про термінологічну фахову компетентність медика, його здатність розуміти професійні явища і поняття, закодовані вербально, готовність до професійно-мовленнєвої діяльності з використанням міжнародної латинської медичної термінології.

Словесне формулювання діагнозів хвороб та проблем, пов’язаних зі здоров’ям, відбувається за певними морфолого-синтаксичними схемами, знання яких значно полегшує орієнтацію в багатослівних латинських клінічних термінах, маніфестованих у двадцять одному класі нині чинної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) та Національному класифікаторі України (НК 025:2021).

Мета дослідження – виокремити типові структури та синтаксичні конструкції, що використовуються з метою вербального формулювання діагнозів і проблем, пов’язаних зі здоров’ям, з використанням латинської міжнародної термінології та надати відповідні рекомендації для медичних працівників стосовно використання латинських медичних термінів у медичному дискурсі.

Об’єктом дослідження стали латинські терміни і термінологічні словосполучення, які мають бути зрозумілими для фахівців сфери охорони здоров’я будь якої країни світу з огляду на інтернаціональний характер латинської медичної термінології.

Результати дослідження. Дослідження структури усіх проаналізованих номінативних одиниць, включених до МКХ-10 та НК 025:2021, дозволило виокремити дві групи термінологічних сполучень залежно від функціонуючих синтаксичних конструкцій: 1) безприйменникові конструкції, серед яких вирізняються синтаксичні конструкції «узгоджене означення», «неузгоджене означення», «комбінований тип синтаксичного зв’язку»; 2) гетерогенні конструкції з прийменниковим керуванням.

Висновки. Формулювання діагнозу, уніфікація засад його написання, які б відповідали вимогам сьогодення, розуміння цієї проблеми організаторами охорони здоров’я, клініцистами, клінічними патологами, статистами залишаються, на думку сучасних клініцистів, нерозв’язаними. Надзвичайна структурна складність латинських багатослівних термінологічних номінацій призводить до проблем з перекладом. Тому укладання українською, латинською, англійською, німецькою, французькою, італійською та польською мовами діагнозів та проблем, пов’язаних зі здров’ям з орієнтацією на нині чинну МКХ-10 та НК 025:2021, виокремлення та систематизація сталих клінічних виразів є своєчасним кроком у вирішенні окресленої вище проблеми.

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРИНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ У ПІЗНІХ НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ ВІД БАГАТОПЛІДНОЇ ВАГІТНОСТІ

2025-10-03T09:16:46+03:00

На даний час в Україні, враховуючи соціально-демографічну ситуацію, спостерігається зростання частоти використання допоміжних репродуктивних технологій, що зумовлює підвищення кількості багатоплідних вагітностей. Одним із провідних ускладнень таких вагітностей є передчасні пологи, значну частку серед яких складають пізні недоношені новонароджені (гестаційний вік (ГВ) від 34 тиж. до 36 тиж. 6 днів). Попри відносно задовільний соматичний стан при народженні, дана когорта дітей характеризується підвищеним ризиком розвитку неонатальних ускладнень і тривалих порушень здоров’я. У зв’язку з цим є необхідність посилення уваги до організації системи виходжування саме пізніх недоношених новонароджених, яка наразі поступається за рівнем забезпечення догляду за глибоко недоношеними дітьми.

Мета дослідження. Оцінити вплив перинатальних факторів на перебіг багатоплідних вагітностей, що настали із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, та стан здоров’я пізніх недоношених дітей протягом неонатального періоду.

Матеріали та методи дослідження. Ретроспективно селективно проведено аналіз материнського, перинатального анамнезу, оцінка стану здоров’я дітей у неонатальному періоді. У дослідження включено: 124 жінки із багатоплідною вагітністю, яка настала із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, та їх 248 новонароджених. Основну групу склали 94 пізніх недоношених (47 двієнь) із ГВ 34 тиж. до 36 тиж. і 6 днів. Група порівняння - 154 доношені дитини (77 двієнь) із ГВ ≥ 37 тиж.

Результати дослідження. Під час дослідження встановлено, що жінки з багатоплідною вагітністю, яка настала внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій, мали обтяжений акушерсько-гінекологічний, соматичний анамнез з високою частотою реалізації загрози передчасних пологів, гестаційної гіпертензії, прееклампсії та плацентарної дисфункції. Пізні недоношені двійні, народжені в результаті таких вагітностей, відрізнялися від доношених немовлят пролонгованим періодом постнатальної адаптації, утричі частіше потребували респіраторної підтримки, у 2 рази більше діагностувалася неонатальна жовтяниця, у 3 рази – гіпоглікемія, порушення до ентерального харчування та перинатальні інфекції. Пізнім недоношеним немовлятам проводилися антибактеріальна та інфузійна терапія, а також тривалий моніторинг життєво важливих функцій. Вони майже в 3 рази довше перебували у неонатологічних відділеннях перинатального центру в порівнянні з доношеними двійнями від допоміжних репродуктивних технологій.

Висновки. Отримані дані свідчать про необхідність удосконалення підходів до медичного супроводу пізніх недоношених новонароджених із багатоплідних вагітностей після допоміжних репродуктивних технологій, які, попри гестаційний вік, залишаються у групі підвищеного перинатального ризику.

ПРОГНОЗУВАННЯ ЗАТРИМКИ НЕРВОВО-ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ У НЕМОВЛЯТ З ГІПОКСИЧНО-ІШЕМІЧНОЮ ЕНЦЕФАЛОПАТІЄЮ, ЯКІ НАРОДИЛИСЯ ВІД МАТЕРІВ З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ

2025-10-04T07:54:23+03:00

Кожні двоє немовлят з 1000 піддаються дії гіпоксії/ішемії при народженні, що призводить до розвитку гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (ГІЕ) та порушень нервово-психічного розвитку, що, у свою чергу, лягає тягарем на все життя для батьків і суспільства. У дітей, які перенесли 3 стадію ГІЕ, спостерігаються висока частота судомного синдрому й виражена затримка нервово-психічного розвитку. Окремі дослідження демонструють, що навіть за відсутності тяжких порушень діти можуть мати моторні, когнітивні або поведінкові відхилення.

Метою нашого дослідження були аналіз та визначення факторів ризику затримки психомоторного розвитку шляхом ідентифікації материнських і дитячих чинників.

Матеріали та методи дослідження. У дослідження було включено 45 немовлят, які народились від матерів з метаболічним синдромом, і у яких у ранньому неонатальному періоді діагностовано помірну або тяжку ГІЕ, із них 30 дітей були передчасно народженими, а 15 дітей – доношеними. Спостереження за дітьми, які перенесли ГІЕ, продовжувалося до 9 місяців їхнього життя. Дослідження продовжено у 27 з 45 немовлят, у яких у ранньому неонатальному періоді діагностовано помірну або тяжку ГІЕ. У цій групі дітей 17 немовлят були передчасно народженими, а 10 немовлят – доношеними.

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали за допомогою стандартних методів описової статистики, простого та множинного логістичного регресійного аналізу, в тому числі за Пуасоном. Прогностичну цінність анамнестичних, метаболічних та інших показників оцінювали за допомогою ROC-кривої, визначаючи площу під нею за допомогою пакету прикладних програм STATA 14.0.

Відповідно до рішення комісії з біоетики Полтавського державного медичного університету № 217 від 12.06.2023, матеріали наукового дослідження відповідають етичним вимогам гуманного поводження з пацієнтами, визначеним Токійською декларацією Всесвітньої медичної асоціації, Гельсінкськими міжнародними рекомендаціями, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією Ради Європи про права людини та біомедицину, а також чинним законодавством України, наказами МОЗ і положеннями Кодексу етики лікаря України. Усі батьки дали згоду на обстеження.

Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи кафедри педіатрії №1 із неонатологією Полтавського державного медичного університету № 0120U102856 «Розробити клініко-лабораторні критерії, методи прогнозування та запобігання метаболічних порушень у дітей раннього віку».

Результати дослідження. У більшості немовлят, що були включені у дослідження, була діагностована помірна асфіксія при народженні, оцінка по Апгар на 1 і 5 хвилині у передчасно народжених дітей становила 5,83±0,23 та 6,7±0,14 балів відповідно, у доношених дітей – 5,8±0,52 та 7,2±0,34 балів. 16,7 % передчасно народжених дітей з ГІЕ та 46,7% доношених дітей потребували ШВЛ одразу після народження, тривалість ШВЛ становила 4,26±0,7 діб у передчасно народжених дітей з ГІЕ та 5,47±1,26 діб у доношених дітей. Найпоширенішими неврологічними станами у 9-місячному віці виявилися гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи (ГІУ ЦНС) та затримка психомоторного розвитку. Частота виявлення ГІУ ЦНС склала 88,2% серед передчасно народжених дітей та 60% — серед доношених. Показники затримки психомоторного розвитку були також подібними у двох групах: 17,6% у доношених і 20,0% — у передчасно народжених. Проведено багатофакторний логістичний регресійний аналіз, з урахуванням гестаційного віку дитини на момент народження, що дозволило створити прогностичні моделі для оцінки ймовірності затримки психо-моторного розвитку. З’ясувалось, що найбільшу прогностичну значущість мають оцінка за шкалою Апгар та тривалість ШВЛ. Прогностична модель, що включає тривалість ШВЛ має достовірний прогностичний коефіцієнт (β 0,31 (95% ДІ 0,11-0,50), площа під ROC становить 0,9180.

Висновок. Близько 20% обстежених дітей з ГІЕ, як доношених, так і передчасно народжених, у віці 9 місяців демонструють ознаки затримки нервово-психічного розвитку. При проведенні множинного логістичного аналізу було доведено, що найбільшу прогностичну значущість мають низька оцінка за шкалою Апгар та тривалість ШВЛ, а прогностична модель, що включає саме тривалість ШВЛ, має найкращі предиктивні властивості. Це підкреслює необхідність вдосконалення системи медичного нагляду за дітьми, які перенесли ГІЕ та народилися від матерів із метаболічним синдромом.

КАТАМНЕСТИЧНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПЕРЕДЧАСНО НАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ ІЗ ГІПОКСИЧНО-ІШЕМІЧНИМ УРАЖЕННЯМ ГОЛОВНОГО МОЗКУ: КЛІНІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ

2025-10-04T08:06:42+03:00

Передчасно народжені діти становлять особливо вразливу категорію пацієнтів щодо розвитку несприятливих нейроспецифічних наслідків. Гіпоксично-ішемічне ураження (ГІУ) головного мозку в неонатальному періоді значно підвищує ризик формування когнітивного дефіциту, порушень моторного розвитку, дитячого церебрального паралічу, нейросенсорних та поведінкових розладів. Одним із найбільш інформативних періодів для оцінки психомоторного розвитку вважається вік 12 місяців, коли завершується активна мієлінізація та формуються основи когнітивної функції. У зв’язку з цим зростає актуальність використання стандартизованих діагностичних шкал, зокрема шкали Гріффітс, для оцінки розвитку дітей, які перенесли ГІУ.

Мета дослідження. Провести аналіз віддалених неврологічних наслідків гіпоксично-ішемічного ураження головного мозку у передчасно народжених дітей у скорегованому віці 12 місяців.

Матеріали і методи дослідження. До дослідження було включено 60 передчасно народжених дітей із терміном гестації <34 тижнів. У скоригованому віці 12-місяців проводилось комплексне клінічне, неврологічне та інструментальне обстеження, у тому числі оцінка за шкалою Гріффітс. Статистичний аналіз проведено із використанням програмного забезпечення Microsoft Excel для Windows 2011 та JASP 0.19.3 методами варіаційної статистики відповідно до сучасних методологічних підходів.

Результати дослідження. Катамнестичне спостереження дозволило обстежити 47 (78,33 %) дітей у віці 12 місяців. У 63,8 % учасників виявлено затримку психомоторного розвитку. Діти, які перенесли тяжке ГІУ, мали достовірно нижчі бали за шкалою Гріффітс (81,4±40,9) порівняно із дітьми з легким ГІУ (125,7±22,7, p<0,001). У дітей, які перенесли тяжке ГІУ, спостерігалися як значно нижчі показники у сферах соціальної адаптації, мови, зору, гри, моторики, так і вища частота рухових порушень, розладів стато-кінетичного розвитку та офтальмологічної патології. Структурні зміни на НСГ та МРТ, такі як вентрикуломегалія, гліоз та зниження об’єму білої речовини також частіше реєструвались у дітей із ГІУ тяжкого ступеня.

Висновки. Наявність ГІУ головного мозку помірного та тяжкого ступеня достовірно асоціюється із підвищеним ризиком затримки психомоторного розвитку у передчасно народжених дітей у віці 12 місяців. Рекомендовано впровадження системної оцінки психомоторного розвитку дітей, які перенесли ГІУ тяжкого ступеня, за шкалою Гріффітс у поєднанні з аналізом клініко-анамнестичних та нейровізуалізаційних даних, що дозволить оптимізувати ранню діагностику, спостереження та реабілітацію осіб групи ризику.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ АНКІЛОГЛОСІЇ У НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

2025-10-04T08:32:04+03:00

Протягом останніх років серед новонароджених в Україні анкілоглосія має високі показники. Коротка під’язикова вуздечка у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні, може спричиняти дискомфорт та пошкодження сосків у матері. Крім того, це ускладнює процес смоктання у дитини, що збільшує ймовірність раннього припинення грудного вигодовування.

Мета дослідження – встановити структуру анкілоглосій у новонароджених Миколаївської області, провести аналіз методів корекції короткої вуздечки язика.

Матеріал та методи. Нами було оглянуто 265 новонароджених дітей у Перинатальному центрі Миколаївської обласної клінічної лікарні за 2024 рік. Дітей оглядали такі спеціалісти: неонатолог, стоматолог-хірург, експерт із грудного вигодовування.

Результати дослідження. Із оглянутих 265 новонароджених дітей у 38 (14,34 %) було діагностовано коротку вуздечку язика. Найпоширенішою патологією була анкілоглосія ІІ типу. Тонка, напівпрозора вуздечка, яка близько прикріплювалася до кінчика язика і мала незначну довжину, що була виявлена у 16 дітей (42,10 %). Вуздечку ІІІ типу, цільний короткий тяж, близько прикріплений до кінчика язика, спостерігали в 12 новонароджених (31,58 %). Тонка, прозора з незначною довжиною вуздечка (І тип) зустрічалася в 10 обстежених і становила 26,32 %. Новонародженим із короткою й тонкою вуздечкою язика, яка обумовлює труднощі смоктання та недостатній приріст маси тіла, зазвичай у перші дні або тижні життя виконують хірургічне поперечне розсічення вуздечки, якщо вона представлена складкою слизової оболонки – френулотомію. Френулотомія, яка зазвичай є дуже щадною процедурою, проводиться в перші місяці життя дитини, а краще в перші дні життя, за наявності тонкої вуздечки і майже не має ускладнень. Відразу після розсічення вуздечки дитина прикладається до грудей матері для заспокоєння та відпрацювання навички правильного прикладання. Втручання в таких випадках проводять у пологовому будинку, або в умовах поліклініки, рану не ушивають. Вважається, що чим швидше буде проведена дана процедура у дитини, поки не сформувався неправильний стереотип смоктання грудей, тим меншими будуть очікувані наслідки.

Висновки. Встановлено високий відсоток новонароджених із вадою розвитку вуздечки язика, що супроводжувалося труднощами з налагодженням грудного вигодовування. Комплексний міждисциплінарний підхід у діагностиці та лікуванні анкілоглосії є запорукою найбільш повної і швидкої медичної та соціальної реабілітації дітей. Необхідність своєчасної діагностики, міждисциплінарного консиліуму та постановки правильного діагнозу дає можливість вчасно надати допомогу дітям, відповідно налагодити грудне вигодовування, відновити необхідний набір ваги, що сприятиме нормальному розвитку дитини та збереженню якості життя. Важлива просвітницька робота для матерів, особливо тих, які народжують вперше.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ В ЛІКУВАННІ ЛІМФАТИЧНИХ МАЛЬФОРМАЦІЙ У ДІТЕЙ

2025-10-04T08:43:43+03:00

Лімфатичні мальформації (ЛМ) є поширеним типом лімфатичних мальформацій, які можуть спричинити значну захворюваність у дітей. Клінічна картина, перебіг і прогноз ЛМ варіюють залежно від розміру і локалізації кіст. Однак оптимальна стратегія лікування ЛМ ще не до кінця встановлена.

Метою цього дослідження був аналіз клінічної картини, ускладнень та результатів лікування ЛМ у дітей.

Методи. Ця ретроспективна не рандомізована серія випадків включала 259 пацієнтів з ЛМ, які проходили стаціонарне лікування в одному центрі в період з 2014 по 2024 роки.

Результати. У більшості пацієнтів ЛМ були виявлені протягом перших двох років життя (81,5%), а значна кількість була діагностована пренатально (15,83%). ЛМ голови та шиї були найбільш поширеним типом (52,51%), зі значною часткою середостіння (11,9%). З них 4,2% потребували трахеостомії з приводу обструкції дихальних шляхів. Також відносно поширеними були абдомінальні та заочеревинні ЛМ, діагностовані у 43 (19,1%) дітей, зовнішні статеві органи були залучені у 17 (6,56%). Склеротерапія була найбільш поширеним методом лікування ЛМ голови та шиї (117/136 (86,03%)), тоді як хірургічна резекція частіше застосовувалася для ЛМ черевної порожнини (32/43 (74,42%)) та ЛМ зовнішніх статевих органів (10/26 (38,46%)). Склеротерапію переважно застосовували у хворих з ЛМ кінцівок, пахвових та тулупчастих ЛМ. Системну терапію сиролімусом застосовували у невеликої кількості пацієнтів (n=8 (3,09%)) з ускладненими ЛМ. З них у 7/8 (78,5%) пацієнтів спостерігалося поліпшення симптомів, але в жодного не спостерігалося повне зникнення захворювання.

Висновок. Поширеними ускладненнями ЛМ є запалення і внутрішньосеансові кровотечі з мас-ефектом. Хірургічне втручання є методом вибору при ЛМ черевної та зовнішніх статевих органів, але потенційно шкідливому при ЛМ шийно-лицевих органів та кінцівок. У складних випадках системна терапія інгібіторами mTOR була ефективною. Мультидисциплінарний підхід є ефективним у лікуванні ЛМ, вимагаючи подальшого удосконалення стратегій для оптимізації результатів.

ЗАХВОРЮВАННЯ ПЕЧІНКИ ТА КОРОНАВІРУСНА ХВОРОБА У ВАГІТНИХ

2025-10-04T09:02:30+03:00

Новий тип вірусу (Covid-19) є дуже небезпечним для життя усіх людей, у тому числі для перебігу вагітності. Вагітність - це особливий стан жіночого організму, який супроводжується зниженням імунного захисту і тому вагітна жінка є дуже чутливою до інфекційних захворювань.

Метою нашого дослідження було визначення впливу стану печінки вагітної на вірусне інфікування Covid-19.

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням знаходилось 85 вагітних жінок, які були розподілені на 3 групи. До І групи увійшло 30 вагітних жінок із дисфункцією плаценти, до ІІ групи - 30 вагітних із дисфункцією плаценти та перенесеною коронавірусною хворобою під час вагітності. Контрольну групу склало 25 здорових вагітних жінок з фізіологічним перебігом вагітності без ознак акушерських ускладнень. Клінічна оцінка стану пацієнтів оцінювалась за анамнезом, скаргами, лабораторними та інструментальними обстеженнями (загальний та біохімічний аналіз крові, сечі, кардіотокографія та ультразвукове обстеження плода та легень вагітної при підозрі на пневмонію). При проведенні наукових досліджень було збережено основні принципи біоетики. Статистичний аналіз здійснено з використанням програмного забезпечення Microsoft Exel та “Statistica -10”.

Результати досліджень та їх обговорення. Коронавірусна інфекція мала середній та важкій ступінь важкості у 18 (59,4 %) пацієнтів, що вимагало госпіталізації в клініку, а 12 (39,6 %) вагітних мали клінічні прояви гострого респіраторного захворювання, скарги на болі в горлі, загальну слабість, кашель, підвищення температури тіла до фебрильних значень. У більшості пацієнтів була діагностована однобічна або двобічна полісегментарна вірусна пневмонія з різним відсотком ураження легеневої тканини (від 5 до 30 %). У структурі екстрагенітальної патології у половини жінок діагностована анемія, у четверті - ті чи інші захворювання гепатобіліарної системи. Зокрема, у ІІ групі кожна друга жінка мала діагноз анемії, порівняно у І групі анемію вагітних мали лише 20,0 % пацієнтів (OR=2,8; 95%; CI: 19,8 - 56,1; p<0,05). Захворювання гепатобіліарної системи включали: некалькульозний холецистит - 2 (6,6 %) випадків, дисфункцію жовчовивідних шляхів - 3 (9,9%) випадків, хронічний вірусний гепатит – 3 (9,9 %) випадків та гепатоз вагітних - 2 (6,6%) випадків. При порівнянні шанси ризику розвитку коронавірусної інфекції у групі вагітних з патологією печінки були у 5 разів вище (OR=5,0; 95%; CI: 6,6 -33,3; p<0,05). Артеріальна гіпертензія була підтверджена у вагітних II групи у 17 (56,1%) випадках.

Підвищення рівня трансаміназ більше норми реєструвалось майже у 70,0% випадків, тоді як підвищений рівень лужної фосфатази був характерним для 89,0 % випадків. Ці дані свідчать, що печінка швидко починає реагувати на інфікування вірусом SARS-Cov-2, що проявляється у порушенні гомеостазу за рахунок згортальної системи, зростанні рівня фібриногену. Рівень С-реактивного білка за наявності коронавірусної хвороби підвищився у вагітних в середньому у 5 разів (OR=2,8; 95%; CI: 9,5 -27,5; p<0,05). З ускладнень перебігу вагітності при інфекції Covid-19 у 12 вагітних (39,6 %) (OR = 7,4; 95% СІ: 6,7-49,5; p <0,01) спостерігався синдром затримки розвитку плода, у 4 вагітних (13,2%) (OR = 5.9; 95% СІ: 6,7-39,6, p <0,01) - дистрес плода.

Висновки. Вагітні жінки з анемією, захворюваннями печінки та артеріальною гіпертензією знаходяться в групі ризику інфікування вірусом SARS-Cov-2, що супроводжувалося ускладненим перебігом вагітності та відповідними наслідками. Найбільш частим ускладненням під час вагітності були затримка розвитку плода, дистрес плода на фоні фетоплацентарної недостатності та передчасні пологи.

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПУПОВИНИ ПРИ ПІЗНІЙ МАНІФЕСТАЦІЇ ЗАТРИМКИ РОСТУ ПЛОДА

2025-10-04T09:10:07+03:00

Аномалії плаценти та пуповини можуть призвести до негативних перинатальних наслідків: затримка росту плода, внутрішньоутробна загибель плода, мала вага для гестаційного віку та екстрений кесарів розтин. Окремі публікації детально зупиняються на оцінці патологічних змін пуповинного канатику, але питання взаємозв’язку між макроморфологічними змінами пуповини і затримкою росту плода залишаються дискусійними і невирішеними.

Метою дослідження стало вивчення клініко-макроморфологічних маркерів розладів пуповинного кровотоку при пізній маніфестації затримки росту плода шляхом патогістологічного дослідження пуповинного канатику.

Матеріали та методи дослідження. Проведено дослідження у двох групах: основна група (89 пацієнток із пізньою маніфестацією затримки росту плода) та група порівняння (30 пацієнток з нормальними фетометричними показниками плода). Постнатально відібрано зразки тканини пуповинного канатику для макроскопічного та патогістологічного дослідження: 32 зразки – у основній групі та 10 зразків у групі порівняння.

Результати дослідження. Порівняльний аналіз перебігу вагітності та її наслідків дозволив відмітити високу частку ускладнень та абдомінального розродження (37-41,6 %), у більшій частині асоційованого із прееклампсією (21,0 – 23,6 %), поєднанням затримки росту плода та передчасних пологів (14,0 – 15,7 %). При макроскопічному дослідженні відібраних препаратів відмітили надмірну скручуваність/гіперспіралізацію пупкового канатику, надлишок Вартонієвих драглів із щільною структурою або його аплазію, у 10 зразках (31,3 %) відмічались кісти Вартонієвих драглів, у 5 (15,6 %) - варикозне розширення вени пуповин з розширенням просвіту та стоншенням стінки. У 26 (81,3 %) зразках пуповинного канатику основної групи відмічали вогнищеві стоншення стінки пупкової вени, набряк, вакуольну дистрофію міоцитів, міоліз та розростання сполучнотканинних волокон у м’язовій оболонці пупкової вени. Нерідким було явище тромбозу вен. При дослідженні артерій виявлено щілиноподібний просвіт та периваскулярні крововиливи.

Висновки. Порівняльний аналіз перебігу вагітності дозволив відмітити високу частоту абдомінального розродження (41,6 %), у більшій частці асоційованого із прееклампсією (21 – 23,6 %), поєднанням затримки росту плода та передчасних пологів (14 – 15,7 %), а також погіршенням внутрішньоутробного стану плода (33 – 37,1 %) на тлі високого індексу соматичної патології та плацентарної дисфункції. Результати нашого дослідження підкреслюють залежність аномалій пуповинного канатику від частоти гестаційних ускладнень та антенатальної патології, у тому числі асоційованою із затримкою росту плода. Характерними патогістологічними змінами пуповинного канатику у таких новонароджених були: коротка гіперспіралізована пуповина, аплазія та кісти Вартонієвих драглів, стоншення та деструктивні зміни стінки пупкової вени, периваскулярні крововиливи, зменшення пропускної здатності артерій.

ВПЛИВ РІЗНИХ МЕТОДІВ АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ДИНАМІКУ ПОКАЗНИКІВ СТРЕСОВОЇ ТА ЗАПАЛЬНОЇ ВІДПОВІДІ У ПАЦІЄНТОК ПРИ АБДОМІНАЛЬНІЙ ГІСТЕРЕКТОМІЇ

2025-10-04T09:22:59+03:00

Операційна травма ініціює цілий каскад нейроендокринних та імунно-запальних реакцій, які мають адаптаційний характер, спрямований на підтримання гомеостазу. Проте надмірна або неконтрольована активація цих механізмів може призвести до порушень метаболізму, затримки загоєння тканин, посилення післяопераційного болю, ризику інфекцій та тромботичних ускладнень, а також до тривалого відновлення пацієнта.

Мета дослідження — порівняти вплив трьох методів анестезіологічного забезпечення (мультимодальної малоопіоїдної загальної анестезії (ММЗА), спінальної анестезії бупівакаїном (САБ) та ад’ювантної спінальної анестезії (АСА)) на маркери стресової та запальної відповіді у пацієнток під час абдомінальної гістеректомії.

Матеріали і методи. У дослідження було включено 96 жінок, яким проводили оцінку рівнів кортизолу, глюкози, загальних імунних параметрів та цитокінів IL‑6 і IL‑10 на різних етапах операції та у ранньому післяопераційному періоді. Дослідження проводили із дотриманням основних біотичних положень Гельсінської декларації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участі людини. Протокол дослідження затверджено на засіданні комісії з питань біомедичної етики Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (протокол №1 від 09.01.2023 р.). Робота виконана відповідно до основних напрямів науково-експериментальної роботи Національного університету охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика «Розробка інноваційних технік анестезії та інтенсивної терапії» (№ державної реєстрації: 0119U101724, терміни виконання: 2019–2023 рр.).

В залежності від варіанту застосованої анестезії всі пацієнтки випадковим чином були розподілені на три групи: Група 1 (ММЗА; n=32): мультимодальна малоопіоїдна анестезія; Група 2 (САБ; n=30): спінальна анестезія бупівакаїном 16 мг + седація пропофолом; Група 3 (АСА; n=34): ад’ювантна спінальна анестезія, де окрім 16 мг бупівакаїну інтратекально вводилося 100 мкг морфіну + 20 мкг фентанілу + 4 мг дексаметазону, а седація забезпечувалася інфузією дексмедетомідину. Проведення досліджень передбачало збереження основних принципів біоетики. Статистичну обробку отриманих даних здійснювали за допомогою пакета програм Statistica for Windows 14.0 (TIBCO Statsoft Іnc., CША). Робота виконана відповідно до основних напрямів науково-експериментальної роботи Національного університету охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика «Розробка інноваційних технік анестезії та інтенсивної терапії» (№ державної реєстрації: 0119U101724, терміни виконання: 2019–2023 рр.).

Результати дослідження. Дослідження продемонстрували, що нейроаксіальні методики, особливо АСА з седацією дексмедетомідином, значно ефективніше зменшують ендокринно-метаболічну стрес-відповідь, знижують частоту стресової глікемії та покращують імунний профіль у порівнянні з ММЗА. Найгірші показники спостерігалися в групі ММЗА: найвищі рівні кортизолу, глюкози та лейкоцитарного індексу інтоксикації. Група АСА показала найкращі результати за всіма критеріями.

Висновок: Ад’ювантна спінальна анестезія з дексмедетомідином забезпечує оптимальну стрес-протекцію і підтримання гомеостазу при абдомінальній гістеректомії, що робить її доцільним вибором у сучасній анестезіологічній практиці.

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ПІДХОДИ ДО ВЕДЕННЯ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ ПРИ ПЕРЕДЧАСНОМУ ВИЛИТТІ ПЛОДОВИХ ВОД

2025-10-04T10:07:01+03:00

На сьогоднішній день передчасні пологи залишаються однією з найважливіших медичних і соціальних проблем в області охорони здоров'я матері і дитини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), «...70% випадків ранньої неонатальної смертності і 65-75% випадків дитячої смертності пов'язані з передчасними пологами...». Глобальний рівень передчасних пологів становить від 5% до 15% від усіх вагітностей, причому цей показник щорічно стабільно зростає.

Мета дослідження: вдосконалення диференційованого підходу до ведення вагітності та пологів на основі гормональних, мікробіологічних, імунологічних та ультразвукових змін у випадках передчасного розриву плодових оболонок (ПРПО).

Об'єктом дослідження стали 177 вагітних жінок, які спостерігалися в Бухарському обласному перинатальному центрі. Дослідження проводилося у два етапи. Етап I (2020-2021 рр.) передбачав ретроспективний аналіз медичних карт 157 вагітних жінок з ПРПО у міському пологовому комплексі. Етап II (2022 р.) передбачав проспективне обстеження 177 вагітних жінок: до групи 1 увійшли 107 жінок з ПРПО і подальшими пологами; група 2 включала 30 жінок з ПРПО і продовженням вагітності; контрольна група складалася з 40 здорових вагітних жінок.

Принципи біоетики, затверджені Вченою радою Бухарського державного медичного інституту, збережені та підтримуються у повній відповідності.

У роботі використали пакет статистичних програм Statgraphics (версія Stadia) та комп'ютерну статистичну програму Statsoft Inc. 99, USA. Для порівняння значущості відмінностей результатів у досліджуваних групах використовували t-критерій Стьюдента та парний t-тест. Відмінності вважалися достовірними при 5% рівні значущості за таблицею Стьюдента (р<0,05, тобто 95% ймовірність події).

Дослідження проведено відповідно до плану науково-дослідних робіт Бухарського державного медичного інституту в рамках теми «Раннє виявлення та діагностика патологічних факторів, що впливають на здоров'я населення Бухарської області в пост COVID-19 період, а також розробка нових методів лікування та профілактики (2022-2026 роки)».

Результати. Віковий діапазон учасниць становив від 19 до 39 років, середній вік — 27,5 ± 5,45 років. Аналіз розподілу за місцем проживання показав, що 46,4 % проживали в містах, а 53,6 % — у сільській місцевості. За соціальним статусом 56,69% були домогосподарками, 35,67% працювали, а 7,64% були студентками. Первістки становили 43,4% випадків, другоплідні – 28,7%, а багатоплідні (третя або більше вагітності) – 28%. Пологи відбулися на 36-37 тижні в 54,14% випадків, на 34-35 тижні в 40,76% випадків і до 34 тижнів в 5,10% випадків, при цьому середній гестаційний вік при пологах становив 34,96 ± 0,2 тижні.

Висновок. Ультразвукове дослідження показало скорочення шийки матки в 1,3 і 1,2 рази в основній і порівняльній групах відповідно порівняно з контрольною групою (p < 0,05). Індекс амніотичної рідини становив 56,9 ± 4,03 мм у групі пологів, 79,3 ± 6,73 мм у групі продовження вагітності та 151,1 ± 12,64 мм у контрольній групі. Розміри одинарної вертикальної кишені становили 17,5 ± 0,89 мм (група пологів) і 38,9 ± 0,69 мм (група продовження вагітності), що в 2,3 і 1,5 рази менше, ніж у контрольної групи (60,3 ± 1,73 мм; p<0,05).

ГЕНЕТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ГІПЕРПЛАЗИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ЕНДОМЕТРІЮ ТА МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ

2025-10-04T10:18:25+03:00

Генетична схильність є загальновизнаним етіологічним фактором у патогенезі проліферативних захворювань молочної залози та матки. Емпіричні дані цитогенетичних та епідеміологічних досліджень підтверджують спадкову складову у розвитку гіперпластичних процесів матки.
Мета дослідження. Метою нашого дослідження було вивчення значення поліморфізмів rs1138272 в гені GSTP1 (Ala/Val) та поліморфізмів rs5918 в гені ITGB3 (T/C) у механізмах, що полягають в основі розвитку гіперпластичних процесів ендометрію та/або міометрію, що супроводжуються доброякісною дисплазією молочної залози у жінок в перименопаузі.
Матеріали і методи. Усього було включено 82 пацієнтки з підтвердженим діагнозом гіперпластичних процесів ендометрію та/або міометрію. На додаток до стандартних діагностичних протоколів гіперпластичних станів матки всі учасниці дослідження пройшли генетичний аналіз. Досліджувана когорта була розділена на основну групу (n=50) пацієнток з гіперпластичними процесами матки та супутньою доброякісною дисплазією молочних залоз і групу порівняння (n=32) пацієнток з гіперпластичними процесами матки без патології молочних залоз. Контрольна група складалася з 80 клінічно здорових жінок.
Принципи біоетики, затверджені науковою радою Самаркандського державного медичного університету, збережені та дотримуються в повному обсязі.
Для варіаційної оцінки частоти генотипів досліджуваного поліморфізму rs 5918 в гені ITGB3 (T/C) було проаналізовано узгодженість між очікуваною (Hexp) та спостережуваною (Hobs) частотами їх розподілу в групах пацієнтів з УГПП та контрольних групах відповідно до рівноваги Харді-Вайнберга (PXB, p>0,05).
Робота виконана у рамках наукового проекту № 012000260 «Розробка перспективних технологій профілактики, діагностики та лікування інфекційних та неінфекційних захворювань організму людини, що мають соціальне значення» відповідно до плану наукових досліджень Самаркандського державного медичного університету.
Результати дослідження. У основній групі очікувана (Hexp) та спостережувана (Hobs) частота генотипів T/T, T/C та C/C для rs5918 у гені ITGB3 (T/C) становила 0,85 та 0,86 (χ²=0,00), 0,15 і 0,14 (χ²=0,07) та 0,00 і 0,01 (χ²=0,44) відповідно, без статистично значущих відмінностей (p=0,45). У контрольній групі частоти становили: 0,83 і 0,83 (χ²=0,01), 0,18 і 0,16 (χ²=0,12) та 0,00 і 0,10 (χ²=0,61), також без значущих відмінностей (p=0,37).
Обговорення. Отримані результати свідчать про те, що поліморфізм rs5918 в гені ITGB3 не є основною мутацією, що сприяє розвитку гіперпластичних захворювань матки та молочних залоз. Крім того, у підгрупі пацієнток з гіперпластичними процесами матки не було виявлено зв'язку між цим поліморфізмом і супутньою патологією молочних залоз. Однак серед пацієнток, які мали аномальні маткові кровотечі, гетерозиготний генотип T/C був значно поширенішим.
Висновок. Окремий генетичний поліморфізм може мати незначний вплив на складні фізіологічні системи, проте сукупний ефект змін у декількох генах може значно порушити системний гомеостаз та спричинити патологічні стани. Отже, дослідження генетичної схильності до багатофакторних захворювань вимагає оцінки полігенних моделей або аналізу множинних поліморфізмів у відповідних генних шляхах.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ ІМУНОГІСТОХІМІЧНОГО МАРКЕРА KI-67 У ТРАХЕЇ ТА ГОЛОВНИХ БРОНХАХ ЩУРІВ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ ПІДХІД

2025-10-04T10:53:14+03:00

Ревматоїдний артрит є хронічним системним запальним захворюванням сполучної тканини, що характеризується прогресуючим ураженням, яке в першу чергу вражає периферичні (синовіальні) суглоби через симетричний, прогресуючий, ерозивно-деструктивний поліартрит, причому в деяких випадках спостерігаються характерні позасуглобові прояви.

Мета дослідження. Це дослідження мало на меті оцінити морфологічні зміни в лімфоїдних структурах трахеї та бронхів у білих щурів, підданих експериментальній моделі ревматоїдного артриту з використанням повного ад'юванта Фрейнда, з особливим акцентом на аналізі експресії маркера проліферації Ki-67.

Матеріали та методи. Експериментальна когорта складалася з 30 нелінійних білих щурів віком чотири місяці (обох статей) із середньою масою тіла 170,5 ± 9,1 г. Усі лабораторні тварини походили з одного віварію та утримувалися в стандартних умовах із відносною вологістю (50-60%), температурою навколишнього середовища (19-22 °C) та 12-годинним циклом світло/темрява.

Принципи біоетики, затверджені Науковою радою Бухарського державного медичного інституту, зберігаються та дотримуються у повній відповідності.

Методи, які використовувалися для статистичної обробки даних, були t-тест, χ²-тест та кореляційний аналіз. Дослідження було проведене відповідно до плану досліджень Бухарського державного медичного інституту у рамках теми «Раннє виявлення та діагностика патологічних чинників, що впливають на здоров’я населення Бухарського регіону у пост-COVID-19 період, а також розробка нових методів лікування та профілактики (2022-2026)».

Результати та обговорення. Позитивно забарвлені клітини в зазначених ділянках були кількісно оцінені як відсоткові співвідношення відносно загальної кількості клітин на мікроскопічному полі. Рівні експресії були класифіковані наступним чином: низька експресія (≤20%), помірна експресія (20–60%) та висока експресія (>60%). Аналіз зразків трахеї виявив 1547 клітин, серед яких 189 клітин продемонстрували позитивну експресію маркера проліферації Ki-67, що вказує на проліферативну активність. Решта 1358 клітин показали негативність Ki-67, що свідчить про переважну клітинну спокійність. Загальний рівень позитивної експресії 12,21% вказує на низьку проліферативну активність у гіперпластичній лімфоїдній тканині трахеї.

Висновки. Гетерогенні патерни експресії проліферації Ki-67 у трахеобронхіальних тканинах щурів з експериментальним ревматоїдним артритом можуть відображати регіональні варіації судинної перфузії в різних сегментах трахеї та головних бронхів.

МЕТОД ПЕРСОНАЛІЗОВАНОГО ЛАПАРОСКОПІЧНОГО МІНІГАСТРИЧНОГО ШУНТУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ ТА МЕХАНІЧНОГО КАЛІБРУВАННЯ У ПАЦІЄНТІВ З ТЯЖКИМ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ

2025-10-04T11:19:46+03:00

Згідно з визначенням Міжнародної федерації діабету, метаболічний синдром — це сукупність метаболічних порушень, що включає абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, гіпертонію та дисліпідемію, які в сукупності призводять до значного підвищення серцево-судинного ризику, прогресування цукрового діабету та розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки.

Мета дослідження: розробити індивідуальний підхід до лапароскопічної міні-шунтуючої хірургії з використанням 3D-моделювання та механічної калібрування у пацієнтів з тяжким метаболічним синдромом.

Матеріали та методи. На цьому етапі роботи основна увага приділялася клінічній оцінці та впровадженню запропонованого методу у пацієнтів із тяжким метаболічним синдромом, для яких, згідно з анамнезом, інструментальними дослідженнями та оцінкою соматичного фону, інші баріатричні процедури були пов'язані з високим ризиком незадовільних результатів або тяжких ускладнень, пов'язаних з порушенням всмоктування. Втручання позиціонувалося як метод вибору з чітко визначеними показаннями, що виключали можливість застосування альтернативних хірургічних тактик.

Статистичний аналіз проводився з використанням SPSS 26.0. Дані представлені як середнє арифметичне (M) ± стандартне відхилення (SD) або стандартна похибка середнього (m). Відмінності оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента та U-критерію Манна-Вітні. Значення p < 0,05 вважалося статистично значущим.

Дослідження проводилося відповідно до плану науково-дослідних робіт Бухарського державного медичного інституту в рамках теми «Раннє виявлення та діагностика патологічних факторів, що впливають на здоров'я населення Бухарської області в пост COVID-19 період, а також розробка нових методів лікування та профілактики (2022-2026 рр.)».

Результати та їх обговорення. Ранній післяопераційний період у всіх пацієнтів пройшов без ускладнень. Середня тривалість перебування в лікарні становила 6,1 ± 1,4 дня, при цьому відновлення моторики кишечника спостерігалося в більшості випадків протягом перших 24–36 годин. На 2-й післяопераційний день пацієнти почали приймати прозорі рідини, а на 4–5-й день перейшли на фракційне ентеральне харчування з додаванням білкових добавок. Не було зафіксовано жодних клінічно значущих ускладнень, пов'язаних з хірургічною технікою, включаючи такі як гастроентероанастомотична негерметичність, внутрішньочеревна кровотеча, утворення абсцесу або перфорація внутрішніх органів.

Висновок. Модифіковані баріатричні процедури, індивідуалізовані відповідно до клінічного та анатомічного профілю пацієнта, продемонстрували значні переваги над стандартними підходами. Через 12 місяців після операції повна ремісія цукрового діабету 2 типу була досягнута у 100% пацієнтів основної групи, при цьому відсоток надлишкової втрати ваги (% НВВ ≥ 50%) у 98,3%. Не було зафіксовано випадків гіпопротеїнемії, а фізіологічний рівень вітамінів був збережений. Оцінки якості життя за шкалою GIQLI були на 26% вищими порівняно з контрольною групою, а оцінка BAROS-3 вказала на поліпшення у фізичній, соціальній, психоемоційній та професійній сферах. Ці результати підтверджують клінічну валідність індивідуалізованих хірургічних стратегій як кращого підходу до лікування пацієнтів з метаболічним синдромом.

МОРФОЛОГО-АНАТОМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ МАГОНІЇ ПАДУБОЛИСТОЇ (MAHONIA AQUIFOLIUM (PURSH) NUTT.) ЛИСТКІВ

2025-10-04T11:31:17+03:00

Найпоширенішим видом роду Магонія є магонія падуболиста (Mahonia aquifolium (Pursh) Nutt.), яка походить із західної частини Північної Америки. Біологічно активні сполуки магонії падуболистої проявляють широкий спектр фармакологічних ефектів, включаючи антиоксидантну, антимікробну та антибактеріальну, протиракову, антимутагенну, протималярійну активність, протипухлинну, імуномодулюючу та протизапальну дію. Магонію падуболисту також використовують при лікуванні шкірних захворювань, таких як псоріаз і атопічний дерматит. В Україні магонію падуболисту вирощують як декоративну рослину. Фармакогностичні дослідження магонії падуболистої в Україні не проводились. Аналіз даних доступних джерел наукової літератури свідчить про відсутність систематизованих відомостей про морфолого-анатомічну будову магонії падуболистої – виду інтродукованого в Україні.

Мета дослідження. Встановлення основних макро- і мікроскопічних діагностичних ознак листків інтродукованої в Україні магонії падуболистої, які будуть використанні для ідентифікації і створення проєкту методів контролю якості (МКЯ) на нову лікарську рослинну сировину.

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом для досліджень були листки магонії падуболистої, заготовлені на дослідних ділянках лабораторії медичної ботаніки Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України (м. Київ) у 2024 році.

Морфологічну будову сировини магонії падуболистої вивчали використовуючи лупу та бінокулярний мікроскоп. Вивчення анатомічних ознак здійснювали відповідно до вимог монографії Державної Фармакопеї України «2.8.23. Мікроскопічне дослідження лікарської рослинної сировини». Використовували повітряно-суху сировину та свіжозібрану і фіксовану в етанольно-гліцериновій суміші (1:1:1) рослинну сировину (нижню і верхню епідерму листкової пластинки). При вивченні тимчасових препаратів використовували оптичний прилад Delta Optical Genetic Pro та фіксували за допомогою камери Delta Optical DLT-Cam Pro.

Результати та їх обговорення. У результаті проведених досліджень встановлено, що відмінними морфологічними ознаками для Mahonia аquifolium (Pursh) Nutt., які зростають на території України, є забарвлення листків, форма та край листкової пластинки. Ці ознаки можна використовувати для ідентифікації сировини та в подальшому для її стандартизації. Методом мікроскопічного аналізу встановлено діагностичні ознаки листків Mahonia аquifolium (Pursh) Nutt.: слабозвивисті клітини верхнього і звивистостінні клітини нижнього епідермісу, продихи аномоцитного типу.

Висновки: 1. Встановлено, що морфологічними ознаками для Mahonia аquifolium (Pursh) Nutt., які зростають на території України, є забарвлення та форма листкової пластинки рослини. Ці ознаки можна використовувати для ідентифікації сировини та в подальшому для її стандартизації. 2. Методом мікроскопічного аналізу встановлено характерні діагностичні ознаки листків Mahonia аquifolium (Pursh) Nutt.: слабозвивисті клітини верхнього і звивистостінні клітини нижнього епідермісу, продихи аномоцитного типу. 3. Отримані дані будуть використані при ідентифікації рослин роду Магонія та при розробці проєкту методів контролю якості (МКЯ) на нову дікарську рослинну сировину.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ВПЛИВУ ОДНОРАЗОВОГО ОПРОМІНЕННЯ ІЗ СТАНДАРТНИМИ ПАРАМЕТРАМИ ПОТУЖНОСТІ ТА ТРИВАЛОСТІ ЛАЗЕРА НА МІКРОЦИРКУЛЯТОРНЕ РУСЛО ДЕРМИ

2025-10-04T11:46:36+03:00

Переваги у ефективності і безпечності лазерної терапії дозволяють починати лікування вже на самих ранніх етапах захворювання у пацієнтів різного віку і, в тому числі у педіатричній практиці, впливаючи не тільки безпосередньо на патологічне вогнище, а й для попередження можливих ускладнень, що підтверджує актуальність даної проблематики. Притаманні лазерному опроміненню переваги у лікуванні судинних утворень шкіри потребують подальших детальних досліджень відносно їх максимально ефективного використання, як то тип лазеру, раціональна довжина хвиль, потужність та інші біотехнічні параметри опромінення.

Мета – вивчення патологічних змін в судинах мікроциркуляторного русла дерми після одноразового сеансу енергетичного впливу лазерного опромінення за стандартними параметрами його потужності і тривалості на основі їх зв’язку із інволютивними змінами пурпури шкіри.

Матеріали та методи. Нами досліджені зміни гістологічної структури та характер реакцій тканин шкіри після послідовного лазерного опромінення шкіри через 30 хвилин (ділянка № 1), 60 хвилин (ділянка № 2) та 90 хвилин (ділянка № 3). Експериментальна частина була виконана на морських свинках масою 350,0 – 400,0 г та віком 6 – 8 тижнів. Вибір експериментальних тварин був обумовлений тим, що у ссавців даного виду морфологічна будова шкіри наближена до будови шкіри людини. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей (номер протоколу 37 від 13.05.2025). Статистична оцінка даних проводилася за допомогою програмного забезпечення, вбудованого в Microsoft Excel на базі MS Statistica 10. Стаття виконана у межах науково-дослідної роботи кафедри дитячої хірургії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова "Розробка сучасних та вдосконалення існуючих методів діагностики, лікування, профілактики та реабілітації хірургічної патології у дітей", номер державної реєстрації № 0123U102436, термін виконання 2023-2027 рр.

Результати. Проведений аналіз динаміки морфометричних показників мікроциркулярного компоненту (ланки) дерми показав певну прямолінійну залежність їх порівняно із величиною відносної площі стромального набряку, як одного зі складових компонентів пурпури шкіри в усі визначені часові терміни експериментального дослідження. При цьому величина відносної площі стромального набряку дерми мала тенденцію до свого збільшення попри зменшення візуальних проявів пурпури протягом експериментального спостереження. Подібний видимий перебіг розвитку поверхневих проявів пурпури дерми після одноразового лазерного її опромінення знаходиться у зворотній залежності (зв’язку) від виразності та поширеності морфологічних змін у більш глибоких шарах шкіри. Так, через 60 хвилин після лазерного опромінення характерними були більш виражені, порівняно із 30 хвилинним інтервалом експерименту, повнокрів’я та периваскулярний набряк із стазом еритроцитів в судинах мікроциркуляторного русла, на тлі незначних пердіапедезних крововиливів і реактивної запальної інфільтрації, пошкодження структурних елементів сполучної тканини.

Висновки. Наявність феномену пурпури шкіри після однократного лазерного опромінення можливо і потрібно розглядати в якості клінічно значимого маркеру ефективності обраних параметрів енергетичного впливу. Співставлення динаміки інволютивного розвитку пурпури із мофологічними та морфометричними параметрами судинних змін у всіх шарах дерми переконливо засвідчує стрімке поширення патологічних чинників у них на тлі збільшення і виразності площі стромального набряку у напрямку більш глибоких її шарів вже у ранні терміни після лазерного опромінення. Результат експериментальних досліджень доводить можливість розвитку циклічних патологічних змін з боку структурних елементів дерми, і насамперед її мікроциркуляторного та судинного русла після проведення кожного наступного сеансу лазеротерапії при реалізації індивідуальної програми лікування судинних утворень шкіри.

СПЕКТРОКОЛОРИМЕТРИЧНА ОЦІНКА СТУПЕНЯ ЗАПАЛЕННЯ ЯСЕН У ПАЦІЄНТІВ З ПЕРИІМПЛАНТИТОМ В ПРОЦЕСІ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

2025-10-04T11:56:23+03:00

Периімплантит є однією з головних причин втрати дентальних імплантатів і потребує своєчасного неінвазивного моніторингу запального процесу. Спектроколориметрія на основі проби Шиллера-Писарєва дає змогу кількісно оцінити стан епітелію ясен in vivo, але клінічні дані щодо її застосування в динаміці лікування обмежені.

Мета дослідження – визначити ефективність лікувально-профілактичного комплексу у пацієнтів із периімплантитом за допомогою спектроколориметричної оцінки запалення ясен.

Матеріал і методи. У проспективне дослідження включено 67 пацієнтів віком 25–55 років. Група порівняння (n = 28) отримувала базову терапію, основна група (n = 39) – базову терапію + комплекс антиоксидантних, протизапальних та остеотропних препаратів (повторний курс через 6 місяців). Ступінь запалення оцінювали спектроколориметром «Пульсар» на довжинах хвиль 460 нм і 660 нм у вихідному стані, через 6 місяців і 1 рік. Всі пацієнти надали інформовану згоду на участь у дослідженні, яке здійснювалося з дотриманням принципів Етичного кодексу Всесвітньої медичної асоціації (Гельсінська декларація). Відповідно засідання Комісії з питань біоетики ДУ «ІСЩЛХ НАМН» (протокол № 1011 від 14.04.2022), було дозволено проведення цього дослідження. Статистично значущу відмінність між альтернативними кількісними ознаками з розподілом, відповідним нормальному закону, оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Різницю вважали статистично значущою при р<0,01. Дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи «Корекція порушень процесів остеогенезу при лікуванні та профілактиці ускладнень стоматологічних захворювань у воєнний час», державна реєстрація № 0123U103247.

Результати. Вже через 6 місяців в основній групі коефіцієнт відбиття світла зріс до 71 % (460 нм) і 79 % (660 нм) проти 59 % і 74 % у групі порівняння. Через рік показники сягнули 80 % та 85 % відповідно, що майже удвічі перевищувало вихідний рівень та достовірно перевищувало результати базової терапії. Отримані дані свідчать про довготривале збереження бар’єрної функції епітелію та регрес хронічного запалення лише за умови застосування мультикомпонентної схеми.

Висновок. Спектроколориметрія є високочутливим методом контролю ефективності лікування периімплантиту. Додавання розробленого лікувально-профілактичного комплексу до базової терапії забезпечує значно кращу регенерацію м’яких тканин та стабільний протизапальний ефект протягом року спостереження.

ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ТА ЛІКУВАННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ УТВОРЕНЬ З КРОВОНОСНИХ СУДИН БІЛЯ ВУШНОЇ ЗАЛОЗИ У ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА КЛІНІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

2025-10-04T12:15:59+03:00

У статті розглянуті спірні питання систематизації та лікування пацієнтів із патологічними утвореннями кровоносних судин біля вушної залози. Пропонується доцільним поділяти усі судинні патологічні утворення на мальформації, гіперплазії та пухлини (гемангіоми). Вибір тактики лікування та діагностики слід обґрунтовувати з урахуванням активності маркерів Glut1 та CD34.

Мета. Вивчити проблеми систематизації та лікування судинних уражень привушної слинної залози у дітей і дорослих, узагальнити сучасні літературні дані та проаналізувати власні клінічні спостереження з урахуванням імуногістохімічних маркерів (GLUT-1, CD34).

Матеріали та методи. Проведено огляд сучасних публікацій щодо класифікації, діагностики та лікування судинних патологій привушної залози. Проаналізовано три клінічні випадки пацієнтів віком від 33 до 57 років з судинними ураженнями привушної слинної залози. Використано клінічне обстеження, ультразвукове дослідження з доплерографією, магнітно-резонансну томографію, тонкоголкову аспіраційну біопсію, а також гістологічні та імуногістохімічні методи. При проведенні досліджень зберігалися рекомендовані принципи біоетики. Дослідження виконані у межах науково-дослідної роботи "Розробка методів хірургічного та комплексного лікування хворих з вродженою та набутою патологією щелепно-лицевої ділянки з відновленням функцій та з урахуванням супутньої патології", номер державної реєстрації 0123U100745, термін виконання - 2023-2028 рр.

Результати. У досліджених випадках виявлено різні форми судинних патологій: капілярна гемангіома, гемангіома у поєднанні з плейоморфною аденомою та судинна гіперплазія. Імуногістохімічні дослідження підтвердили діагностику за допомогою маркерів GLUT-1 та CD34. Лікувальна тактика включала часткову резекцію привушної залози з видаленням пухлин, із застосуванням органозберігаючих підходів та інтраопераційного контролю цілісності лицевого нерву. Післяопераційний перебіг був без ускладнень.

Висновки. Судинні ураження привушної слинної залози у дітей найчастіше представлені гемангіомами з типовим перебігом, тоді як у дорослих переважають рідкісні варіанти — епітеліоїдні гемангіоми та судинні гіперплазії. Для правильної диференційної діагностики необхідно поєднувати клінічні дані, інструментальні методи візуалізації та імуногістохімічні маркери. Хірургічне лікування є методом вибору при ускладнених або прогресуючих формах патології.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ПРОГРАМИ, ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТА ПСИХОСОЦІАЛЬНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЯК ЧАСТИНА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-10-04T12:33:48+03:00

Сприятливе шкільне середовище та рівень фізичної активності є ключовим до покращення здоров’я в цілому та якості життя, пов’язаної зі здоров’ям (ЯЖПЗ) дитячого населення. Регулярна фізична активність у школярів сприяє покращанню фізичної форми, вищому серцево-метаболічному рівню, психічному здоров’ю та психосоціальному благополуччю.

Метою дослідження було вивчити вплив здоров’язберігаючої шкільної програми на якість життя дітей, особливо на психічне здоров’я.

Матеріал і методи. Проведено дослідження за участю 79 здорових школярів 11-12 років. Основна група дітей (32 особи) була залучена до спеціальної оздоровчої шкільної програми протягом одного року та отримані результати порівнювалася з даними контрольної групи (47 дітей). Для оцінки ЯЖПЗ загальний опитувальник CF-87 був використаний з особливою увагою до психологічного благополуччя, самооцінки та загального психічного здоров'я. При проведенні досліджень зберігалися рекомендовані принципи біоетики.

Результати. Застосована шкільна програма була спрямована на розвиток фізичної активності та оздоровлення дітей і поєднувалася зі співпрацею дітей в іграх та виконанні спільних завдань. Загальний рівень ЯЖПЗ був дещо кращим, показники психічної та психосоціальної самооцінки були достовірно вищими в основній групі ніж в контрольній (80,6±2,8% проти 68,2±3,3%, p<0,05). За попередній місяць діти основної групи відчули себе краще в навчанні, у вмінні займатися спортом, у навичках розмовляти та дружити з іншими, ладнати в родині.

Висновки. Це дослідження надає докази, що підтверджують ефективність шкільних програм зі збереження здоров’я, які покращують фізичну активність і позитивно впливають на якість життя дітей, особливо на психічне здоров’я та психосоціальну самооцінку.

АСТМА – ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНІВ: ІМУНОБІОХІМІЧНІ МАРКЕРИ, ОКСИДАТИВНИЙ СТРЕС, БІЛОК КЛОТО ТА ЇХНЯ РОЛЬ В ОПТИМІЗАЦІЇ ДІАГНОСТИКИ ЛЕГЕНЕВОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ

2025-10-04T12:43:39+03:00

Перекриття бронхіальної астми та хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) пов'язане з більш тяжким перебігом захворювання та більш раннім розвитком легеневої гіпертензії (ЛГ), що вимагає нових діагностичних підходів.

Мета. Оптимізувати діагностику легеневої гіпертензії у пацієнтів з перекриттям астми та ХОЗЛ за допомогою імунобіохімічних маркерів, параметрів окисного стресу та вимірювання білка Клото.

Матеріали та методи. Було обстежено 120 пацієнтів (астма, n = 45, ХОЗЛ, n = 50, ACO, n = 25) за допомогою клінічної, інструментальної та імунобіохімічної оцінки (IL-4, IL-18, TNFα, VEGF-A, Klotho, SOD).

Дотримання етичних стандартів. Письмову інформовану згоду було отримано від усіх пацієнтів перед їх участю в дослідженні. Усі процедури були схвалені Етичним комітетом Інституту імунології та геноміки людини НАН Республіки Узбекистан (протокол № 2025-0003) і виконані відповідно до принципів Гельсінської декларації, ухваленої у жовтні 2024 року на 75-й Генеральній асамблеї Всесвітньої медичної асоціації.

Статистичний аналіз проводився за допомогою SPSS 26.0. Дані представлені у вигляді середнього арифметичного (M) ± стандартне відхилення (SD) або стандартна похибка середнього (m). Різниця оцінювалася за допомогою t-критерію Стьюдента та U-критерію Манна-Уїтні. Значення p < 0,05 вважалося статистично значущим.

Фінансування. Дане дослідження виконано в рамках плану науково-дослідних робіт Бухарського державного медичного інституту (05.2022 DSc.135) «Розробка нових підходів до ранньої діагностики, лікування та профілактики патологічних станів організму, що впливають на здоров’я населення Бухарського регіону після COVID-19 (2022–2026)», а також на основі базового фінансування теми науково-дослідних робіт Інституту імунології та геноміки людини НАН Республіки Узбекистан «Імунобіохімічна та молекулярно-генетична діагностика кардіореспіраторної системи у хворих із поєднанням бронхіальної астми та хронічного обструктивного захворювання легень в експерименті» (протокол № 2, 2024).

Результати. У пацієнтів з АКО середній тиск у легеневій артерії був у 1,8 раза вищим порівняно з пацієнтами з астмою (24,0 ± 2,1 проти 13,3 ± 1,7 мм рт. ст., p<0,01). Рівень IL-18 був у 3,4 раза вищим, ніж у контрольної групи (252,6 ± 12,3 проти 73,8 ± 6,4 пг/мл, p<0,001). Концентрація білка Клото у пацієнтів з АКО та ЛГ перевищувала контрольні значення у 6,4 раза (42,3 ± 3,1 проти 6,54 ± 0,72 пг/мл, p<0,001), що свідчить про компенсаторну реакцію.

Висновок. Комбіновані клінічні та імунобіохімічні дані підтверджують гіпотезу, що перекриття бронхіальної астми та ХОЗЛ пов'язане з найважчим перебігом та швидким розвитком легеневої гіпертензії. Імунобіохімічні маркери, включаючи профілі цитокінів, показники окисного стресу та рівні Klotho, є цінними інструментами для підвищення точності діагностики та прогнозування у пацієнтів з перекриттям астми та ХОЗЛ.

ОСОБЛИВОСТІ ДИХАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НЕМОВЛЯТ З ТЯЖКОЮ БРОНХОЛЕГЕНЕВОЮ ДИСПЛАЗІЄЮ

2025-10-04T13:02:18+03:00

Покращення показників виживання надзвичайно недоношених немовлят не забезпечило зменшення частоти бронхолегеневої дисплазії (БЛД), яка все ще діагностується у значної частки таких дітей. Незважаючи на наявність декількох ефективних методів профілактики цього захворювання, у частини передчасно народжених немовлят формуються тяжкі форми БЛД, і такі діти можуть потребувати тривалої ендотрахеальної штучної вентиляції легень (ШВЛ). Упродовж останніх років основна увага дослідників та клініцистів була зосереджена на профілактиці БЛД, а лікування пацієнтів зі встановленим тяжким захворюванням переважно було емпіричним. У цьому огляді представлено сучасну концепцію фізіологічно обґрунтованої стратегії ШВЛ у дітей зі встановленим діагнозом тяжкої БЛД, яка відрізняється від підходів, які традиційно використовують під час лікування респіраторного дистрес-синдрому. Допомога немовлятам із тяжкою БЛД потребує застосування моделі лікування хронічного захворювання й іншої мети лікувальних утручань порівняно з використанням стандартних підходів, які переважно практикують у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених щодо пацієнтів з гострою патологією.

СИНДРОМ БРАДИКАРДІЇ У ДІТЕЙ: МІЖ НОРМОЮ ТА ПАТОЛОГІЄЮ

2025-10-04T13:12:16+03:00

Синдром брадикардії у дітей є актуальною проблемою сучасної педіатричної кардіології через зростання числа порушень серцевого ритму у дитячого населення. Труднощі ранньої діагностики, відсутність специфічних симптомів у дітей раннього віку, а також потенційний зв'язок із серйозними ускладненнями, такими як серцева недостатність і раптова серцева смерть, підкреслюють необхідність уважного вивчення цього стану. Дитяча брадикардія також асоційована з підвищеним ризиком розвитку дефектів провідної системи серця у літньому віці, що посилює цікавість до неї з боку аритмологів і вимагає розробки довгострокової стратегії спостереження і профілактики.

Мета дослідження – підвищити обізнаність лікарів-педіатрів про синдром брадикардії у дітей різного віку шляхом аналізу сучасних літературних джерел, акцентуючи увагу на діагностичних труднощах, клінічних проявах і можливостях персоналізованого підходу в лікуванні та спостереженні.

Висновки. Синдром брадикардії у дітей є різноманітним за походженням порушенням серцевого ритму, що може бути як фізіологічним, так і патологічним проявом. У педіатричній практиці особливу складність становить своєчасна діагностика через часту відсутність специфічної симптоматики, особливо у новонароджених і дітей раннього віку. Брадикардія може бути першою ознакою прогресуючих порушень провідної системи серця, таких як слабкість синусового вузла або АВ-блокада, і асоціюється з ризиком синкопальних станів та раптової серцевої смерті. Рання діагностика, оцінка частоти серцевих скорочень з урахуванням віку та комплексне обстеження дозволяють встановити причину та обрати оптимальну тактику лікування. Ідентифікація груп ризику і генетичних факторів дозволить реалізувати принципи персоналізованої та превентивної медицини у веденні таких пацієнтів.

ЗНАЧЕННЯ ДІАГНОСТИЧНИХ СКЛАДОВИХ СИНДРОМУ АСПІРАЦІЇ МЕКОНІЮ У МЕНЕДЖМЕНТІ НОВОНАРОДЖЕНИХ

2025-10-04T14:01:25+03:00

Ефективна і своєчасна діагностика – обов’язковий елемент профілактики та лікування усіх захворювань періоду новонародженості. Вона ж і відіграє роль диригента у злагодженому процесі ведення новонародженого із синдромом аспірації меконію (САМ). Це серйозне захворювання, що може починатися ще до народження дитини, швидко прогресувати та спричиняти ризики розвитку небезпечних наслідків, які можуть проявлятися як одразу після народження, так і у старшому віці.

Діагностичний процес САМ вимагає від лікаря-акушера, неонатолога глибоких знань та навичок в усіх галузях медичної науки, від розуміння патологічних процесів на біохімічному, клітинному рівнях до цілісного розуміння функціонування органів, систем та організму в цілому, з урахуванням гестаційного віку дитини на час народження. Чітку стратегію і тактику надання допомоги щойно народженій дитині крізь меконіальні води допомагає прийняти використання результатів супроводу вагітності та ультразвукового дослідження стану внутрішньоутробної дитини, плаценти, характеристик навколоплідних вод та результатів кардіотокографії зокрема.

Синдром аспірації меконію – це стан, який виникає внаслідок аспірації меконіальних вод до, під час або одразу після народження. Меконій – агресивне середовище, яке швидко пошкоджує незрілу, надчутливу легеневу тканину та запускає каскад змін у всьому організмі дитини. Вивільнення цитокінів, включаючи фактор некрозу пухлин-альфа (ФНП-α), інтерлейкін (IL)-1β, IL-6, IL-8, IL-13 ), що ініціюють дифузний пневмоніт, подразнюючи дихальні шляхи та паренхіму. Розвиток пневмоніту може статися протягом кількох годин після аспірації внаслідок впливу ферментів, жовчних солей та вільних жирних кислот меконію. Визначення ФНП-α, інтерлейкінів (IL)-1β, IL-6, IL-8, IL-13 діагностично цінне для пневмоніту при САМ. Безальтернативне значення у діагностиці ступеня тяжкості САМ має динамічна оцінка кислотно-лужного стану та газового складу крові, оскільки метаболічний ацидоз, спричинений перинатальним стресом, поєднується з респіраторним ацидозом, а паренхіматозне захворювання – зі стійкою легеневою гіпертензією новонароджених (ППЛГ).

Порушення гомеостатичного балансу при САМ – гіпоксія і метаболічний стрес може призводити до змін рівня електролітів. Натрій, калій і кальцій є критичними для нормальної роботи серця, регуляції тонусу судин, нервово-м'язової провідності. Понижений рівень натрію (гіпонатріємія) може бути першим маркером синдрому невідповідної секреції антидіуретичного гормону (НСАДГ), який часто виникає при тяжкому САМ через стресову гіпоксію або пошкодження легень. При НСАДГ спостерігається гіпонатріємія, через затримку води в організмі, ризик набряку мозку і судом. При гострій нирковій недостатності змінюються рівні калію (часто гіперкаліємія — дуже небезпечна), можливе наростання азотистих шлаків, порушення кислотно-лужного балансу. Порушення рівня калію (гіпокаліємія або гіперкаліємія) може спричинити небезпечні аритмії. Пошкодження нирок або тканинна гіпоксія при САМ може призводити до вивільнення калію у кров. Гіпокальціємія у новонароджених може підсилювати серцево-судинну нестабільність та дихальні розлади, спричинені САМ. Поряд із локальним впливом меконію на слизові дихальних шляхів і паренхіму легень важливу роль у розвитку синдрому аспірації меконію відіграють гіпоксія та інфекція. По-перше, гострий дефіцит кисню в плода призводить до стресової відповіді: під дією гіпоксії розслаблюється анальний сфінктер, стимулюється перистальтика кишківника й відбувається викид меконію у навколоплідні води. Одночасно гіпоксія може викликати гаспи (схожі на задуху) дихальні спазми плода, що сприяють потраплянню меконію в дихальні шляхи ще до народження. У результаті ранньої аспірації формуються три головні механізми пошкодження легень: обструкція дихальних шляхів, хімічний пневмоніт із запаленням і порушення сурфактантної функції, що лише посилює гіпоксичний стан новонародженого. Окремий фактор ризику розвитку САМ створює інфекція, особливо внутрішньоматкова (хоріоамніоніт), наявність якої значно збільшує перелік складових діагностичного процесу.

Рутинним діагностичним інструментом, що не втрачає своєї діагностичної актуальності у новонароджених, залишається розгорнутий загальний аналіз крові. Показники загального аналізу крові, як ранні маркери патологічних змін, що відбуваються в організмі новонародженого, допоможуть відповідальному лікарю у розумінні глибини змін, що відбуваються у дитини з синдромом аспірації меконію. Детальної лікарської інтерпретації, відображеної у первинній медичній документації, заслуговують показники загального аналізу крові, а саме: кількість еритроцитів, тромбоцитів, величина гематокриту, кількість нейтрофілів та інших гранулоцитів, оскільки перераховані показники свідчать про рівень забезпечення здатності крові переносити кисень, наявність ризику виникнення неонатальної кровотечі, інфекції та перенесеної хронічної гіпоксії.

Ознаки впливу гіпоксії на головний мозок може виявити і неврологічне обстеження, що буде максимально інформативним після стабілізації стану, візуальні дослідження мозку (магнітно-резонансна томографія [МРТ], комп’ютерна томографія [КТ], ультрасонографія черепа) за наявності показань.

Ключове місце в діагностиці САМ займає рентгенографія грудної клітки, що необхідна для підтвердження діагнозу САМ та визначення ступеня тяжкості, виявлення ділянок ателектазу та синдромів витоку повітря; перевірки правильного розташування ендотрахеальної трубки, пупкових катетерів. Ультразвукова діагностика (УЗД) легень набула в неонатології, не меншої важливості, ніж рентгенографія органів грудної клітки. Ехокардіографія потрібна для оцінки структури серця та серцевої функції, а також для визначення тяжкості легеневої гіпертензії та шунтування справа наліво, бажано це обстеження дитині з дихальними розладами, пов’язаними з САМ виконати в першу «золоту» годину життя.

У статті акцентована увага на роль системного підходу до діагностики синдрому аспірації меконію у профілактиці, лікуванні та попередженні віддалених наслідків САМ.

ШКАЛИ ДЛЯ ОЦІНКИ БОЛЮ У НОВОНАРОДЖЕНИХ: ІНТЕГРАТИВНИЙ ОГЛЯД ДЛЯ МЕДСЕСТРИНСЬКОЇ ПРАКТИКИ ТА РЕАБІЛІТОЛОГІВ

2025-10-04T14:10:33+03:00

Недооцінка та неадекватне лікування болю у новонароджених залишаються серйозною проблемою в клінічній практиці, незважаючи на сучасні знання про їхню здатність відчувати біль. Об'єктивна оцінка болю є критично важливою і медичні сестри відіграють ключову роль у його виявленні та управлінні у цій вразливій популяції. Реабілітаційні заходи також мають проводитись з урахуванням ступеню болю. Валідні та надійні шкали для оцінки болю є корисним інструментом для використання медсестрами у щоденній клінічній практиці, оскільки апаратура для контролю рівня болю є дороговартісною і її немає у відділеннях у достатній кількості.

Мета дослідження. Аналіз валідності й надійності шкал, які використовуються у медсестринській практиці та реабілітації для об'єктивної оцінки болю у доношених та недоношених новонароджених.

Матеріали і методи: дослідження проведено як інтегративний огляд літератури згідно з методологією Whittemore та Knafl (2005). Систематичний пошук проводився у міжнародних базах даних PubMed, Scopus, ScienceDirect, Embase, Lilacs, BVS (Virtual Health Library) та Google Scholar. Пошук охоплював публікації з 1990 по 2023 рік, з акцентом на період 2010–2023 років. Ключові слова включали "neonatal pain", "pain assessment", "pain scale", "newborn", "preterm", "PIPP", "nursing assessment" та їх відповідники іспанською й португальською мовами, поєднані логічними операторами AND/OR. До аналізу включалися оригінальні дослідження з повним текстом, що описують або валідизують шкали болю у новонароджених. З 84 відібраних статей, 22 були включені до остаточного аналізу після усунення дублікатів та повного читання. Дані екстрагувалися у стандартизовану таблицю, а якість джерел оцінювалася за критеріями STROBE або PRISMA. Наукові дослідження виконані з дотриманням положень GCP (1996 рік), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (від 4 квітня 1997 р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових досліджень за участю людини (1964-2008 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров’я України № 523 від 12.07.2012 р.)

Додатково проведено опитування 25 медичних сестер стосовно використання різних шкал у відділенні реанімації новонароджених КП «Регіцональний медичний центр родинного здоров’я» ДОР. Кожна шкала оцінки використовувалась протягом тижня. Релевантність опитування оцінювалася шляхом паралельного моніторингу інтенсивності болю за допомогою апарату NIPE (Newborn Infant Pain Evaluation), з використанням спеціалізованого програмного забезпечення (MDoloris Medical Systems, Франція).

Результати. Огляд ідентифікував як унідименсіональні, так і мультидименсіональні інструменти для оцінки гострого та тривалого болю у недоношених та доношених новонароджених. До найчастіше описуваних валідизованих шкал належать PIPP (Premature Infant Pain Profile), NIPS (Neonatal Infant Pain Scale), CRIES, NFCS (Neonatal Facial Coding System) та N-PASS).

Вибір відповідної шкали для оцінки болю у новонароджених має враховувати гестаційний вік дитини, тип та тривалість болю, а також клінічний контекст. Кожна шкала має свої переваги та обмеження, що підкреслює необхідність глибокого розуміння цих інструментів медичними працівниками, зокрема медсестрами. Огляд надає концептуальну основу для більш ефективного впровадження цих інструментів у практику.

Виявлено, що 56 % медичних сестер віддали перевагу шкалі CRIES та PIPP. При цьому відповідність до показників моніторингу сили болю за допомогою апарату NIPE була достатньо високою у першої. Так за коефіцієнтом рангової кореляції Кендалла у CRIES τ = 0,7, а РІРР τ = 0,5 (р <0,05). В оцінці шкал NFCS та N-PASS показники цих шкал та показника апарату NIPE також демонстрували сильний прямий зв’язок (τ = 0,6 та 0,8 відповідно) (р <0,05). Цим шкалам надали перевагу 44 % медичних сестер. Шкалу NIPS більшість ( 76% ) медичних сестер вважали зручною, та з помірною кореляцією показнику апарату NIPE (τ = 0,4,р <0,05).

Висновки. Жодна з проаналізованих шкал не є "золотим стандартом" для всіх клінічних ситуацій. Вибір найбільш відповідного інструменту залежить від багатьох критеріїв, включаючи гестаційний вік та загальний контекст, у якому перебуває новонароджений, досвід медичного персоналу. Це вимагає від них обізнаності та гнучкості у застосуванні знань. Отримані дані надають основу для розробки клінічних рекомендацій та стандартів щодо використання шкал оцінки болю в неонатологічній практиці. Для майбутніх досліджень доцільно вивчити ефективність комбінованого використання декількох шкал або розробку адаптивних інструментів, що динамічно враховують стан новонародженого.

ПЕРИНАТАЛЬНІ АСПЕКТИ КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ ПРИ ДОНОШЕНІЙ ВАГІТНОСТІ: КОМПЛЕКСНИЙ ОГЛЯД

2025-10-04T16:19:22+03:00

Кесарів розтин (КР) є однією з найпоширеніших хірургічних процедур в акушерстві, особливо при доношеній вагітності. Вплив кесаревого розтину на перинатальні результати, особливо при доношеній вагітності, є предметом постійних досліджень і дискусій.

Мета. Оцінити перинатальні результати, пов’язані з кесаревим розтином при доношених вагітностях, з акцентом на здоров’я матері та новонародженого. Зокрема, мета цього огляду полягає у вивченні короткострокових і довгострокових ризиків та переваг КР як для матері, так і для новонародженого, з акцентом на здоров’я та відновлення обох груп.

Матеріали та методи: Огляд був проведений шляхом аналізу відповідної наукової літератури, зокрема клінічних досліджень, когортних досліджень та систематичних оглядів, опублікованих за останнє десятиліття. Включені в огляд дослідження зосереджувались на доношених вагітностях (визначених як вагітності тривалістю від 37 до 42 тижнів) та результатах, пов’язаних з кесаревим розтином. Критерії включення: дослідження, що вивчали здоров’я матері та новонародженого після КР і порівнювали ці результати з пологами через природні родові шляхи. Статті були отримані з медичних баз даних, таких як PubMed, Cochrane Library та Google Scholar. Всі дослідження оцінювались на якість методології, розмір вибірки та їх релевантність темі огляду.

Результати. Результати цього огляду свідчать, що кесарів розтин при доношених вагітностях пов'язаний з різноманітними ризиками для матері та новонародженого. Для матері ризики включають підвищену ймовірність післяопераційних інфекцій, кровотеч, а також тривале відновлення. Крім того, жінки, які проходять КР, мають вищу ймовірність ускладнень під час майбутніх вагітностей, таких як розрив матки, аномалії плаценти та передчасні пологи. Також існує підвищений ризик утворення спайок, що може ускладнити майбутні операції. Ризики для новонароджених включають синдром дихальних розладів, особливо у дітей, народжених через плановий КР до початку пологів. Також спостерігається вищий ризик травм під час пологів, хоча такі випадки рідкісні. Незважаючи на ці ризики, кесарів розтин залишається важливим і життєво необхідним втручанням у разі акушерських екстрених ситуацій, таких як фетальний дистрес, неправильне положення плода або плацента previa, коли вагінальні пологи можуть становити загрозу здоров’ю матері та дитини. Огляд показує, що хоча плановий КР пов'язаний з більшою неонатальною захворюваністю порівняно з вагінальними пологами, у випадках екстрених ситуацій він може врятувати життя як матері, так і дитині.

Висновок. КР залишається важливою медичною операцією в акушерстві, особливо в разі акушерських екстрених ситуацій. Однак його зростаюча поширеність викликає занепокоєння щодо можливих негативних наслідків для здоров’я матері та новонародженого. Хоча КР може запобігти загрозливим для життя ускладненням, він має ризики як для матері, так і для дитини. Існує потреба у проведенні додаткових досліджень для з’ясування довгострокових наслідків КР, зокрема в аспекті здоров’я матері та майбутньої репродуктивної функції. Лікарі повинні ретельно оцінювати показання до КР, щоб забезпечити оптимальні перинатальні результати та мінімізувати необхідність у непотрібних процедурах. Профілактичні стратегії, зокрема належне ведення пологів та моніторинг здоров’я матері, можуть допомогти знизити частоту непотрібних КР і зменшити їхні супутні ризики. Оцінка основних причин зростання числа КР допоможе оптимізувати перинатальні результати і поліпшити загальний стан здоров’я матері та новонароджених.

МАТЕРИНСЬКА ПЕРЕДАЧА МІКРОБІОТИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ІМУННОЇ СИСТЕМИ НЕМОВЛЯТ (ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД)

2025-10-04T16:31:52+03:00

Формування мікробіоти у людини розпочинається з моменту народження і тісно пов’язане з розвитком та модуляцією імунної системи в перші місяці життя. Сучасні дослідження демонструють, що початкова колонізація мікробіотою відіграє ключову роль у формуванні імунної толерантності, дозріванні слизових бар’єрів та становленні захисних механізмів організму. Результати кількох масштабних метагеномних досліджень показали, що деякі штами Bifidobacterium та Bacteroides, які передаються від матері до дитини, можуть персистувати в організмі немовляти протягом тривалого часу, формуючи базисну мікробну екосистему. Ці мікроорганізми виконують важливі функції у процесах розщеплення олігосахаридів грудного молока, синтезу коротколанцюгових жирних кислот та регуляції імунної відповіді. Утім, порушення вертикальної передачі мікробіоти, спричинене кесаревим розтином або антибіотикотерапією в перинатальному періоді, асоціюється з низькою різноманітністю мікробіоти, вищою частотою колонізації умовно-патогенними бактеріями та підвищеним ризиком розвитку імунологічних порушень, таких як алергічні захворювання, автоімунні стани та інші. У цьому огляді розглядаються ключові представники материнської мікробіоти, механізми їх передачі (через пологові шляхи, шкіру, грудне молоко), а також їхня потенційна роль у програмуванні імунної системи немовляти. Материнська передача мікроорганізмів забезпечує дитині критично важливий «стартовий набір» мікробіоти, який сприяє здоровому росту, метаболічній стабільності та стійкості до інфекцій. З огляду на це, оптимізація механізмів передачі мікробіоти від матері до дитини має розглядатися як пріоритетний напрям у неонатальній та превентивній медицині, особливо у світлі зростання частоти кесаревих розтинів та широкого використання антибіотиків у пологових стаціонарах.

РОЛЬ ІМУНОГІСТОХІМІЧНИХ МАРКЕРІВ У ДІАГНОСТИЦІ ДИСПЛАЗІЇ ШИЙКИ МАТКИ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2025-10-04T16:38:28+03:00

Дисплазія шийки матки (ДШМ) є передраковим станом, що характеризується патологічними змінами в епітеліальних клітинах. Без своєчасної діагностики та лікування ДШМ може прогресувати до інвазивного раку шийки матки (РШМ) [1]. Майже всі випадки раку шийки матки пов’язані із інфікуванням вірусом папіломи людини (ВПЛ), який передається статевим шляхом. За даними ВООЗ, рак шийки матки щорічно забирає понад 300 тисяч життів, причому більшість з них припадає на країни з низьким та середнім рівнем доходу (Індія, Нігерія, Бангладеш тощо) [2]. ВПЛ виявляється у 99% випадків раку шийки матки, зокрема підтипи ВПЛ 16 та 18, які, як вважають, викликають 70% випадків раку шийки матки [3,4]. Інтервал у 10-20 років між виникненням передракових станів шийки матки (цервікальна інтраепітеліальна неоплазія, CIN) та розвитком інвазивного раку шийки матки надає великі можливості для скринінгу, діагностики та лікування передракових захворювань. За даними ВООЗ, у 2022 році у світі було зареєстровано близько 20 мільйонів нових випадків раку та майже 10 мільйонів смертей від цього захворювання. Прогнозується, що до 2050 року кількість нових випадків раку щорічно досягне 35 мільйонів, що на 77% більше порівняно з 2022 роком [5]. В умовах воєнного часу в Україні відзначається підвищення рівня захворюваності на рак шийки матки. Постійний стрес, порушення сну та шкідливі речовини у повітрі внаслідок вибухів ослаблюють імунну систему та створюють сприятливі умови для розвитку раку шийки матки [6].

ВООЗ наголошує на важливості сучасних діагностичних методів, включаючи імуногістохімію, у глобальну стратегію боротьби з раком шийки матки. Цитологічний метод (ПАП-тест) та гістологія не завжди дозволяють дати чітку відповідь щодо ступеня дисплазії шийки матки або її прогресування. Діагностика внутрішньоепітеліальних неоплазій значною мірою залежить від суб’єктивних факторів (кваліфікація лікаря, якість зразка, технічні особливості обробки матеріалу тощо), що може призвести до помилкових інтерпретацій цитологічних і гістологічних даних [3, 7].

Роль імуногістохімії у діагностиці та оцінці ризиків прогресування дисплазії шийки матки має значний клінічний, науковий і соціальний інтерес. Використання цього методу підвищує точність діагностики, допомагає персоналізувати лікування та зменшує смертність від раку шийки матки. Імуногістохімічне дослідження клітинного білка р16INK4a (інгібітор циклінзалежної кінази 4a) дозволяє виявити вогнища пухлинного процесу, межі його розповсюдження та встановити зв’язок між його експресією та вираженістю патологічних змін епітелію. Іншим таким маркером є ядерний білок Ki-67, який експресується під час активних фаз клітинного циклу, вказуючи на клітинну проліферацію [8]. Таким чином, імуногістохімія є невід’ємною частиною сучасного підходу до діагностики та боротьби з цією патологією. У цьому огляді розглянуто та висвітлено деякі з добре вивчених біомаркерів з перспективним діагностичним потенціалом щодо передракових захворювань шийки матки.

Мета дослідження. На основі сучасних джерел медичної інформації визначити роль імуногістохімічного дослідження у діагностиці дисплазії шийки матки, а також розкрити значення імуногістохімічних маркерів (p16, Ki-67) для диференційної діагностики ступеня дисплазії та оцінки ризиків злоякісної трансформації епітелію шийки матки.

Висновки. Імуногістохімічне дослідження відіграє ключову роль у діагностиці та прогнозуванні патологій шийки матки, дозволяючи визначити ступінь дисплазії та ризики її прогресування до інвазивного раку. Маркери р16 та Кі-67 забезпечують високу чутливість та специфічність у виявленні клітинних порушень, пов’язаних із персистенцією та інтеграцією вірусу папіломи людини.

ОСОБЛИВОСТІ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ОРБІТАЛЬНОГО ЦЕЛЮЛІТУ У ДІТЕЙ (клінічний випадок)

2025-10-04T17:24:14+03:00

Орбітальний целюліт є актуальною проблемою офтальмології, особливо дитячої. Індивідуальний підхід щодо конкретного пацієнта зумовлений серйозністю ускладнень і наслідків лікування. Як гострий період захворювання, так і віддаленні результати потребують чіткого виконання протоколів лікування. З цією метою ми висвітлюємо окремий клінічний випадок гострого орбітального целюліту у дитини із застосуванням імуноглобуліну в комплексному хірургічному лікуванні. Хоча потенціал імуносупресії за наявності інфекції викликає суперечки, проте у нашому випадку призначення імуноглобуліну в комплексному лікуванні орбітального целюліту у дитини було доречним і визначальним.

Результати та їх обговорення. На стаціонарному лікуванні у КНП «Міська дитяча клінічна лікарня» впродовж 16-ти діб перебував хлопчик (1 рік, 8 місяців) з діагнозом «Гостре запалення очної ямки». При огляді стан дитини важкий. У пацієнта значний больовий синдром, гіпертермія, локально інтенсивний солідний набряк обидвох повік (верхня і нижня). Останні синюшного кольору, гарячі на дотик, виділення незначні серозні, блефароспазм. Відкрити повіки не вдається без анестезії та седації. Огляд очного яблука та глибших структур неможливий. Виконано додаткові інструментальні та лабораторні дослідження, що підтвердили діагноз. Також, дитина проконсультована невропатологом, лор-спеціалістом, стоматологом, щелепно-лицевим хірургом та педіатром. У дитини явища гострого синуситу та риніту. Алергологічний, генетичний та епідеміологічний анамнез не обтяжені. Хоча потенціал імуносупресії за наявності інфекції викликає суперечки, проте у нашому випадку призначення імуноглобуліну було доречним і визначальним. Лікування включало антибіотикотерапію, нестероїдні протизапальні, знеболюючі засоби і симптоматичне лікування. Проте протягом перших трьох діб загальний стан дитини залишався важким без позитивної динаміки. На 4-ту добу стаціонарного лікування виконано дренування орбіти (отримано серозний ексудат) та призначено інший антибіотик. Однак, стан залишався без змін. Тому на 9-ту добу додатково до призначеного консервативного лікування було додано імуноглобулін (три дози). Позитивну динаміку (зниження температури тіла, покращення загального та локального статусу, а також покращення показників лабораторних досліджень) відмічено на наступну добу після призначення препарату. На 16-ту добу перебування в стаціонарі дитина в задовільному стані виписана додому.

Висновки. 1. Застосування імуноглобуліну в комплексному лікуванні гострого орбітального целюліту у дітей є доцільним, це сприяє позитивній динаміці та одужанню. 2. Розробка алгоритмів лікування з корекцією імуноглобуліном є обіцяючим щодо прогнозу захворювання. 3. Вивчення механізму впливу імуноглобуліну при лікуванні гострого орбітального целюліту у дітей є актуальним та потребує подальшого вивчення.

СПАДКОВА ХВОРОБА ВІЛЬСОНА В ПРАКТИЦІ ПЕДІАТРА ТА СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ (КЛІНІЧНІ ВИПАДКИ)

2025-10-04T17:37:53+03:00

Актуальність проблеми полягає у високому ступені можливого летального наслідку та інвалідизації у дітей з хворобою Вільсона.

Мета роботи - на власному клінічному досліді спостереження дітей з хворобою Вільсона продемонструвати сучасний стан даної проблеми в умовах обмеженого досвіду роботи лікарів-педіатрів та сімейних лікарів з подібними рідкісними патологіями у дітей.

Матеріал та методи дослідження. В основу дослідження покладено обстеження та лікування дітей з хворобою Вільсона. Комплекс діагностичних заходів включав: клінічні, біохімічні дослідження, ультразвукові дослідження, доплерографію, гістологічні дослідження.

Результати дослідження. У статті представлено 2 клінічних випадки хвороби Вільсона з різним клінічним перебігом. Перший клінічний випадок спостерігали у пацієнтки 14 років при надходженні в стаціонар у тяжкому стані внаслідок білірубінової інтоксикації, набряково-асцитичного синдрому. Попри комплексну терапію, у відділенні інтенсивної терапії спостерігали негативну динаміку внаслідок наростання синдрому поліорганної недостатності, ДВЗ-синдрому, гемодинамічних порушень. На 10-у добу перебування в реанімації констатована біологічна смерть внаслідок гострої печінково-ниркової недостатності. Хвороба Вільсона у цьому випадку також була підтверджена на підставі патологоанатомічного дослідження.

Другий клінічний випадок хвороби Вільсона був запідозрений у дівчинки 5,5 років в амбулаторних умовах, коли батьки звернулися за консультацією з приводу функціонального порушення органів травлення. При біохімічному обстеженні крові виявлено підвищення печінкових трансаміназ, зниження рівня церулоплазміну, інфекційні маркери були негативні. Дитина була направлення на комплексне обстеження в центр дитячої гепатології ДУ "ІПАГ НАМНУ", де була діагностована хвороба Вільсона. Печінкова форма. Пацієнтка отримує медикаментозне лікування хелатором міді (D-пеніциліамін) протягом останніх 6 років та дотримується спеціальної дієти з униканням споживання продуктів з високим вмістом міді. Спостерігається позитивна динаміка хвороби без прогресування, що впливає на якісне життя дитини.

Висновки. Несвоєчасна діагностика хвороби Вільсона та відсутність медикаментозного лікування зазвичай призводить до смертельного результату в різні вікові періоди внаслідок печінково-ниркової недостатності та інших ускладнень.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ КІСТИ ЯЄЧНИКА ГІГАНТСЬКИХ РОЗМІРІВ У ДІВЧИНКИ-ПІДЛІТКА

2025-10-04T17:44:32+03:00

Об'ємні утворення яєчників у дітей – досить рідкісне явище. Вони становлять менш як 2,0 % випадків серед усіх пухлин у дівчаток віком до 16 років. Клінічна картина доброякісних новоутворень яєчників у дівчат-підлітків дуже варіабельна і може коливатися від безсимптомного перебігу до порушення менструального циклу, тазового болю, нудоти, блювоти, підвищення температури тіла тощо. Методи візуалізації відіграють важливу роль у діагностиці кіст яєчників. Методом діагностики першої лінії вважається ультрасонографія, яка дозволяє віддиференціювати кісти яєчників від інших патологічних станів та визначити тип кісти. Однак, якщо ультразвукова діагностика не дає можливості чітко верифікувати діагноз, тоді необхідно провести комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію. Лікування новоутворень яєчників у дітей та підлітків повинно ґрунтуватися на малоінвазивному органозберігаючому підході зі збереженням фертильності.

Клінічний випадок. У статті презентовано клінічний випадок 15-річної дівчинки, у якої було виявлено кісту лівого яєчника гігантських розмірів, яка спричинила двобічний гідронефроз та надалі була успішно прооперована лапароскопічним доступом завдяки злагодженій роботі мультидисциплінарної команди. Пацієнтка поступила зі скаргами на збільшення маси тіла та швидкий ріст живота в об’ємі протягом останнього місяця. При проведенні ультразвукового обстеження було виявлено, що всю порожнину малого тазу та черевну порожнину виповнює двокамерний рідинний, тонкостінний утвір без пристінкових об’ємних включень, без ознак васкуляризації (ймовірно цистаденома лівого яєчника гігантських розмірів), який досягає мечоподібного відростка. Магнітно-резонансна томографія органів малого тазу та черевної порожнини підтвердила наявність у пацієнтки гігантського тазово-абдомінального локулярного кістозного утворення без ознак контрастного підсилення стінок та виявила двобічний гідронефроз. Під ендотрахеальним наркозом дівчинці було проведено лапароскопію з використанням 3D-технології. Під час операції було спунктовано капсулу кісти – аспіровано близько 6800 мл прозорої серозної рідини, після чого було виявлено перекрут ніжки кісти лівого яєчника. Проведено деторсію яєчника, лівобічну цистектомію з максимальним збереженням яєчникової тканини. Жодних інтраопераційних та післяопераційних ускладнень не було. До операції вага пацієнтки становила 41,1 кг, а обвід живота – 81 см, після операції маса тіла – 33,3 кг, а обвід живота – 68 см. Таким чином, після видалення гігантської кісти лівого яєчника, вага пацієнтки зменшилась на 8 кг, об’єм талії – на 13 см. На другу добу післяопераційного періоду пацієнтка у задовільному стані була виписана додому під спостереження педіатра та дитячого гінеколога. Результат гістологічного дослідження підтвердив клінічний діагноз: серозна цистаденома яєчника. Через один місяць після оперативного лікування пацієнтці було проведено УЗД нирок, ознак гідронефрозу не виявлено.

Висновки. Рання діагностика кіст яєчників у дівчат-підлітків дасть змогу обрати персоналізовану тактику ведення пацієнтки та запобігати виникненню серйозних гінекологічних та урологічних ускладнень. У діагностиці даної патології визначальну роль відіграє використання експертного ультразвукового обстеження. У випадку великих розмірів кісти та діагностичних сумнівів ультразвукову діагностику слід доповнити комп’ютерною або магнітно-резонансною томографією, а також визначенням онкомаркерів яєчника. Успішний результат у тактиці ведення дівчат-підлітків із кістами яєчників гігантських розмірів забезпечує злагоджена робота мультидисциплінарної команди із залученням дитячого гінеколога, уролога, спеціаліста ультразвукової діагностики та анестезіолога. У випадку необхідності проведення оперативного втручання у дівчат-підлітків з кістами яєчників великих розмірів за відсутності ознак малігнізації перевагу слід віддати лапароскопічному доступу, за можливості, з використанням 3D технології.